Сімейне возз’єднання.
Я спробувала втішити Гвен, але вона була зовсім не в настрої приймати погладжування від незнайомої рожевої тауричної поні, тож я дозволила їй трохи виплакатись. Хоуп ледь усміхнувся.
- То це частково причина, чому ти була… ну, ти розумієш. Ти їх впізнала — обох — всередині. - Він легенько постукав себе по грудях. - Не зовні, але всередині ти знала і намагалася…
Гвен Фейт трохи насупилась.
- Н-ні. Я просто намагалася бути порядною людиною. Не можна казати комусь просто померти, а потім насміхатись дорогою. Нас так не вчили. - Вона повільно видихнула й поглянула на Ліззі та її дядька. - Реджі, ти хороша людина і чудовий брат. Напевно, тобі було важко доглядати за моєю дочкою, поки я просто проходила повз. Ти, мабуть, дуже злишся на мене.
Реджі пирхнув, відкинувшись назад:
- Як ти й сказала, це правильно. Я радий, що ти повернулася, навіть якщо змінилася дуже сильно. Ти пам’ятаєш своє старе ім’я?
Гвен кивнула, а за мить похитала головою:
- Пам’ятаю, але це вже не зовсім я. Наче пригадати ім’я з минулого життя. Я тепер жінка, ще й кінь. Що мені робити з тим ім’ям? - Вона підвелася й простягла копито Реджі. - Я… Я хочу свою сім’ю. Я навіть не можу висловити, наскільки жахливо я поводилась щодо вас обох. Якщо ти скажеш…
- Замовкни. - Ліззі підскочила на ноги й увірвалась до своєї кобили-батька. - Замовкни! Ти справді мене пам’ятаєш?
Гвен знітилась під її гнівом.
- Твій улюблений колір — синьо-зелений. - Вона провела копитом по своїй гриві. - Може, тому моя грива й хвіст такого кольору. Я люблю тебе, Ліз-Пенс. Іди, обійми свого татуся. - Вона широко розвела копита.
Ліззі важко ковтнула.
- Тільки мій тато так мене називав… Але ти не мій тато. - Гвен знітилась ще більше. - Ти моя мама, очевидно. - Вони ніжно обійнялись, зітхнувши на мить. - Тільки не думай, що я стану такою, як ти. У тебе звичайна людська дочка, а я маю матір-коня з блохами. Ми обидві застрягли з цим.
Гвен м’яко усміхнулась:
- Я зможу з цим жити. - Вона простягла копито Реджі, і він незабаром приєднався до їхніх обіймів. Родина знову була разом і, на цей час, упокорена своїм новим життям.
Даст Кікер глянула на мене:
- Нам треба діяти. Такий стан речей… це складно, але так залишати не можна.
Я кивнув, підіймаючись:
- Можливо, нам краще працювати в системі замість того, щоб обходити її. Гвен Фейт, хто тут головний? Не в місті, а в штаті. Чи є якась ієрархія між містами?
Івен швидко закивала:
- Так, так. Наше містечко підпорядковується Монтіселло, але найбільше місто — Нью-Йорк, Велике Яблуко. Там було багато людей і досі багато… хоча тепер вони дуже інші. Закони йдуть звідти, зазвичай щось здоровоглузде, але закони є, і ми їх виконуємо. Це вони першими заборонили перетворення людей без згоди.
Реджі пирхнув:
- Маленька втіха. До того, якщо твій “власник” вирішував, що ти йому більше не потрібен, і не міг швидко знайти нового, ну… час ставати поні. А були ще “добрі”, які ненавиділи саму ідею рабства і думали, що обернути людину на поні — це “милосердніший варіант”.
Я повільно обернувся:
- У якому напрямку Нью-Йорк? Це наша наступна мета.
Сандра виглядала розгублено:
- А хіба ми не збиралися спершу доставити їх додому?
Неон закотила очі:
- Вертатись аж до хати? Це не близько. Ні. - Вона поглянула на Реджі й Ліззі. - Вітаю, ви наші нові раби. Ми вас легально купили. - Вона ткнула у Ліззі. - Коли повернемось додому, будете вільними, а поки що — поводьтесь як чемні раби.
Я задумався, але вибору було мало.
- Ми можемо залишити вас тут, але навряд чи ви хочете блукати дикунами. Ви не наші раби насправді — це тільки щоб усі були задоволені. Щойно ми виберемося, ви “вільні”, назавжди. - Я дістав рацію й увімкнув. - Алло? Хтось на зв’язку? - Вона була налаштована на частоту, яку обіцяли моніторити військові, але я не був певен, наскільки далеко бере цей портативний передавач.
Потрісканий голос відповів:
- Приймаємо, трохи статичного шуму, але чуємо. Це Велика Рожева?
Я з полегшенням усміхнувся:
- Так, це Велика Рожева. Є там хтось головний? У мене питання.
- Зараз. Подивимось, кого зможу знайти. Почекайте хвилинку.
Даск нахилив голову:
- Я щойно дещо помітив. - Кілька голів повернулися до нього, і він продовжив: - Здається, зміна в поні змінила нас… не лише зовні. - Він показав копитом на Неон. - Ти вбивала людей і хотіла підірвати світ, але тепер ти з нами, пробачена. - Потім перевів копито на Гвен Фейт. - Ти забула свою сім’ю, а тепер от… обіймаєш її.
- Гармонія, - сказала Сандра з усмішкою. - Вона прийшла з поні-світу разом із хвостами і шерстю. Люди хочуть владнувати конфлікти, якщо можуть — і поні, і люди. Це хороша частина всього цього. - Вона глянула на Неон. - Я вже майже й не пам’ятаю, на що я на тебе сердилися, поки ти поводишся гарно.
Реджі здивовано звів брови:
- Вона хотіла підірвати світ? Як?
Рація знову зашуміла:
- Це П’ятизірковий Жеребець, яка ситуація?
Я не стримав тихого хихотіння. П’ятизірковий Жеребець? Не могла не уявити нашого знайомого генерала. Він і справді добре звик до того, що став єдинорогом.
- Ситуація стабільна. Штат під контролем, але ставлення до людей — неприйнятне. Ви — військові, тож я думала, може, пригрозити їм старомодно-поліцейським підходом? Звернутися до цього як до юридичної проблеми через їхніх керівників, а не заходити зі сторони ворожого вторгнення. Це могло б пройти значно гладкіше. Як вважаєте?
- Ви знайшли їхніх лідерів?
- Так. Нью-Йорк — звідки йдуть усі закони. Мій план — відвідати місто, поговорити з керівниками й висунути ультиматум, якщо матиму підтримку. Нема сенсу погрожувати порожніми словами. Ми не хочемо здіймати галас, якщо не готові справді діяти, але силове захоплення теж спричинить проблеми. У цих містечок є порядок, власні поліцейські, і вони озброєні.
- У них є зброя? - Пауза. - Вони всі єдинороги?
- Ні. Єдинорогів насправді мало, і їхня техніка слабенька. Розумна інженерія озброїла їх. У них є шлейки — такі, ніби гарнітури. Вони носять зброю. Виглядає трохи смішно, але працює, і вони почуваються захищеними.
- Прийнято. Можете спробувати налякати їх до потрібної позиції. Нам усе одно доведеться діяти, так чи інакше, але я сподіваюся, що це не включатиме перехрестя прицілу нав’язаних на спину рушниць. О, і нагадайте їм, що у нас теж є поні, і я чортовий генерал із хвостом і хутром, тож це не те, що якісь люди просто ниють або щось таке.
Я погодилась із ним, відбила сигнал і вимкнула рацію.
- Ви все чули. Ми вирушаємо до Нью-Йорка.
Реджі виглядав приголомшеним.
- Серйозно? Ви справді з військових США? Я думав, ти метафору якусь казала. - Я кивнула. - От біда… Може стати дуже гаряче. Я ненавиджу те, що вони роблять, не менше за інших, але я не хочу, щоб розгорілася справжня війна.
Гвен Фейт поклала копито на груди:
- Тоді нам треба зробити все правильно. Якщо наші друзі переконають законодавців у Нью-Йорку відступити, війни не буде. - Вона всміхнулася. - У вас же є що запропонувати, так? Щось цінніше за людських рабів?
Хоуп вистукував копитами:
- Авжеж! Електрика!
Це було не надто багато, але вже хоч якась основа. Ми почали обговорювати, як демонструватимемо те, що можемо запропонувати в обмін на базові громадянські свободи для того, що ще зовсім недавно становило 100% населення штату. Дивно, як швидко все може змінюватися.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!