Прокидайся та сяй.
Перед тим як ми лягли спати, Сандра поповнила свої язики. Як виявилося, у мене було достатньо, і я зовсім не заперечував проти такої уваги. Повністю заряджена, вона здавалася трохи більшою і яскравішою. Вона сказала, що відчуває себе чудово, і заснула з великою посмішкою. Мені було цікаво, як довго вона зможе тримати цей заряд, але день був достатньо довгим, і незабаром я теж заснув.
Наступного ранку нас розбудив Даст Кікер, постукавши у двері.
- Час рухатися, - сказала вона. - Ну як тобі? Гарне місто, правда?
Я кивнув, виходячи з будівлі слідом за нею.
- Не можу сперечатися з ефективністю вашого народу. Вони виглядають врівноваженими та щасливими, але це мало стосується полювання на всіх людей. Можете мати все це, і людей теж.
Даст повернула вухо назад.
- Ти справді так думаєш? Я не забула. Коли я була людиною, у мене були найжахливіші думки, пориви. Розпусні бажання, які в мене були, коли я вперше стала поні, нічого не порівняти з тим. - Вона тихо видихнула. - Ти добра людина, і це засліплює тебе від їхніх вад.
Вона рушила вперед, а ми приєдналися до її загону, хоча кількох поні, здається, замінили нові обличчя.
Вдень ми залишили місто й більшість часу наступного дня просувалися через дику місцевість. Це була повільна й виснажлива робота, і я не відчував себе впевнено, пропонуючи їм телепортуватися.
- У вас є великі поні, бажано літаючі?
Даст насупилася.
- Всі зайняті, роблять важливіші речі, ніж переносити будь-якого окремого поні, навіть легендарного Миротворця. У тебе є копита — користуйся ними.
Копита цілком підходили, хоча від гострого каменю боліло, як і від людської ноги. У центрі була чутлива плоть, яка не любила, коли її колють чи дряпають, не більше ніж людську стопу.
На третій день наш марш перервали нові поні, що з’явилися з підліску і оточили нас у коло, оголивши плоскі зуби у ричанні.
- Дикі! - крикнув один із охоронців, наближаючись до нас захисно.
Нові поні кинулися одночасно, наближаючись. Один з них, міцний, як Сандра, вдарив своїми язиками, миттєво обхопивши Даст. Вона вигиналася і боролася, але язики міцно тримали її і почали світитися, очевидно живлячись від неї. Три єдинороги разом із ними підняли трьох земних поні з охоронців у повітря та кинули їх, зачепивши дерева.
Коли дві лінії зіткнулися, охоронці відбивалися загостреними копитами, укладаючи кількох диких поні на землю з кров’ю. Даск і Сандра стояли біля мене, обидва не знаючи, що робити, хоча я й сам мало мав ідей.
- Ми навіть не знаємо точно, чого вони хочуть?
Більше диких поні вирвалося з рослинності та навіть вибрались з-під землі під нами. Відправивши свої відчуття назовні, я помітив, що в близькому радіусі було щонайменше сто поні, які оточували нашу позицію. Хоча вони втратили частину своїх чисел, кількість мала власну перевагу, і охоронців було приборкано. Їхні копито-лапи були зняті та акуратно складені в купу.
Один із диких поні підійшов до нас і обійшов навколо, перш ніж піти, а за ним підійшли ще більше, щоб обнюхати нас. Вони ще не атакували, принаймні поки що.
Даст була скинута на землю, виснажена до непритомності. Її копито-лапи зняли й додали до купи. Більшість охоронців було відведено вбік, але не всіх залишили сидіти мирно. Декілька диких поні відчували грайливість і агресивно приставали до охоронців. Слів не було, але сенс був зрозумілий.
Я на мить зупинився, щоб уважніше розглянути кількох диких. Вони виглядали трохи хворобливими. Худі від нестачі їжі і, мабуть, виживаючи тим, що знаходили. Сінді посміхнулася.
- Це божевільна ідея, вперед.
- Перестань читати мої думки, це дивно. - Я обережно помахав одній із диких, жестом покликавши її ближче. Він виглядав спантеличеним, окинувши поглядом навколо, перш ніж трохи підійти й підняти голову до мене. Я повільно потягнув його й почав гладити по голові, а потім наблизив ще ближче. Коли він повністю розслабився і насолоджувався дотиком, я підвів його до соска. Він швидко зрозумів, що робити, і прикріпився, наповнюючи живіт стільки, скільки молока пропонувалося. Я скористався моментом, щоб оглянути його подарунок. Він пульсував і закручувався всередині. Виглядав якось… впорядковано, ніби хтось спеціально виростив його в певному візерунку. Немов бачиш рівний килим трави там, де очікував лише кілька кущів і одну ромашку.
Кольт відірвався із задоволеною посмішкою і рушив геть, а інші дикі підійшли, чекаючи своєї черги. Сандра не поспішала пропонувати свої соски і навіть сіла на живіт, щоб сховати їх, залишивши мене єдиним доступним джерелом їжі. У мене було обмеження, скільки я міг запропонувати без додаткового харчування, але я використав час, щоб оглянути кожного під час цього процесу. Кожен мав чисту постіль із подарунками, охайну та впорядковану.
- Хто ваша принцеса?
Вони здивовано подивилися на мене, а потім пішли, забравши своїх поранених та кількох охоронців, щоб замінити втрачених. Вони також забрали всі копито-лапи. Вони ніколи не намагалися нашкодити мені, Сандрі чи Дасту.
Один з охоронців поспішив до Даст, трясучи її, щоб розбудити. Вона піднялася на копита.
- Чорт! Ці придурки забрали наші речі! Скільки ми втратили?
Швидко провели підрахунок — чотири охоронці зникли, і жодної копито-лапи не залишилося. Вона насупилася на мене.
- Ну що ж, Миротворцю, чую, ти добре провів час, поки мої хлопці були відтягнуті. Не можна миритися з усім. - З розлюченим тупотом вона рушила вперед, попереду ще багато ходіння.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!