Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Я прокинувся в темряві. Збентежений, я швидко сів, або, принаймні, спробував. Сенді все ще лежала на мені. Раптовий перерваний рух змусив її підвестися з тихим звуком, і вона скотилася, дозволяючи мені піднятися. Закинувши ноги з краю ліжка, я спитав:

- Ти вимкнула світло?

- Ні. - Її відповідь була сонною, переривчастою позіханням.

Я підвівся на ноги і почав навпомацки пробиратися крізь темряву і невдовзі опинився у вітальні, де ззовні проникало світло. Світло здавалося... вимкненим. Можливо, я все ще був сонним, але не міг на ньому зосередитися.

Новий голос запропонував.

- Можливо, тобі потрібні окуляри. - Голос був лише за кілька дюймів ліворуч від мене, і я здригнувся від несподіванки, але нічого не наблизилося до мене.

Я почув клацання Сандри зі спальні, яка зупинилася в коридорі.

- Вільяме? Що з тобою сталося?

- Що зі мною сталося? - Я почав обшукувати себе. Ноги на своєму місці. У мене були руки, тулуб відчувався нормальним, ноги на місці, ніде жодних копит, о, ось вона. У мене, звісно, ​​була друга голова. Чому б мені не... О чорт, у мене є друга голова!

- Я не просила бути тут, - сказала друга голова, яку я не дуже добре розгледів у темряві. Вона виглядала кінською і мала ріг, як і я. Голос також був м’яким і жіночним. - Оскільки ми застрягли разом, ми можемо хоча б бути ввічливими з цього приводу?

Гаразд, тож моя друга голова, судячи з її звуку, була ввічливою. Могли бути... гірші речі? Ні, не могли. Я опустився на землю і один раз стукнув по ній, ніби напад на землю мав належним чином показати мою лють через ситуацію.

Сандра підійшла ближче до мене, і я почув, як вона тихо шморгає носом.

- Це частина тебе.

- Звичайно, це частина мене. Це... я, щось на кшталт? Тож, у тебе є ім’я?

Друга голова посміхнулася. Не знаю, звідки я це знав, але я знав.

- Можеш називати мене Сінді. Тут темно, дозволь мені це виправити. - Її ріг засвітився золотим сяйвом, дозволяючи нам чітко бачити. Поруч з моєю першою головою була усміхнена голова єдинорога. Вона виглядала дружелюбно, але від цього вона не стала менш моторошною.

Здавалося, Сенді сприймала це трохи спокійніше.

- Це частина тебе, - повторила вона, ніби це було все, що їй потрібно було знати, перш ніж вона піднялася дибки та понюхала нову голову. Єдиноріг, тобто Сінді, висунув язик, коли Сенді підійшла ближче, облизуючи носа. Сенді посміхнулася та нахилилася, і перш ніж я зрозумів, що вони роблять, на моєму плечі вже були два коні, які глибоко цілувалися. Копита Сандри блукали по моєму животу, пестячи мене, поки вона спілкувалася з Сінді. Я був впевнений, що цей день не міг бути набагато дивнішим.

Я обережно відштовхнула Сандру назад.

- Заспокойся, це вже й так дивно, що в мене не було жодних частин тіла, які б ініціювали гарячі поцілунки, від яких я почуваюся відчужено.

Сінді трохи нахилила голову.

- Ти думаєш, що це дивно? Уяви собі з моєї точки зору. Мене вчора не існувало, але ось я, з більшістю твоїх знань, я думаю, та ще деякими речами. Я не хочу бути безпорадним виродком, але ось я. Принаймні, у мене є магія та дуже дружній друг. - Вона посміхнулася Сандрі.

Сандра кивнула головою.

- Наше стадо росте. - Її хвіст почав жваво погойдуватися, вдаряючись об підлогу. - Як ми збираємося готувати сніданок без світла?

Я кивнула Сандрі.

- Добре, гарне питання. Комунальний сервіс відключений, що лише ускладнило гру на виживання. З мого боку було дурістю очікувати, що вони залишаться ввімкненими. Всі ці телевізійні вечері по суті нічого не варті.

Сінді трохи надула губки.

- Ти робиш усе можливе. Не будь суворою до себе. - Чудово, моя друга голова надавала моральну підтримку.

Я трохи повеселішала від однієї думки.

- Слухай, Сінді?

- Так?

- Здається, ти знаєш, як користуватися нашою магією, чи не так?

- Так!

- Чудово! То, що ти вмієш?

Сінді насупилася, задумавшись.

- Я можу створювати силову бульбашку, хапати речі, створювати світло, тепло та виявляти магію навколо себе. Я впевнена, що ми могли б робити й інші речі, але це все, що я вмію робити зараз.

Сандра широко посміхнулася.

- Ти можеш створювати тепло? Ми врятовані!

Я кивнула на знак згоди.

- Ти щойно заробила свою орендну плату. Давай атакуємо заморожені продукти, бо вони швидше зіпсуються. - Я підвівся на ноги та пішов на кухню, легко орієнтуючись за допомогою сяючого рогу Сінді. Я зрозумів, що мій зір частково роздвоєний. Я міг бачити крізь її очі, якщо зосереджувалася на них. Ми справді були прив'язані. - Ким я стаю?

Сінді відповіла, на мій подив:

- Я не зовсім впевнена, але ти ще далеко не закінчив. Я буду з тобою на кожному кроці, обіцяю. - Коли я викопав трохи їжі з непрацюючої морозильної камери, я глянула на Сінді, оглядаючи її. У неї було таке ж світло-рожеве хутро, як і наші роги. Її «грива» була яскраво-рожевою, довгою та розвівається. У неї був дуже людський вираз обличчя, як і в більшості поні, яких я зустрічав, і вона зараз була стурбована. Якщо мені довелося отримати другу голову, то гарна була б найкращим варіантом, на який я міг сподіватися. Вона готувала їжу під золотим променем, доводячи її до гарячого стану швидше, ніж це могла зробити мікрохвильова піч, що мене налякало та вразило. Вона раптово взяла руку, схопила один із трьох підносів і піднесла його до рота, щоб одразу ж їсти.

Сандра взяла піднос для себе і сіла з ним, спостерігаючи за мною.

- Хіба у вас обох не однаковий шлунок?

Сінді не мала на це відповіді. Я взяв піднос, що залишився, і їв як міг, тримаючи під контролем лише одну руку. Я не відчував, що вдвічі наситився, але починав переставати намагатися раціоналізувати це. Можливо, все це використовувалося для того, щоб підживити мою дивну зміну? - Ну, гадаю, ти підеш зі мною, Сенді.

Сандра яскраво посміхнулася.

- Добре! Я не хочу ховатися в темряві.

Я кивнув.

- Саме так. Я навіть не повернув ліхтарик, який знайшов. Боже, це було дурно. Це дуже змінює наші пріоритети.

Сандра виглядала так, ніби збиралася відповісти, коли натомість впала на землю зі скигленням. Її копита знову і знову торкалися її морди. Я потягнувся до неї, погладив по спині.

- Що трапилося?

- Боляче… - Вона стиснула зуби так сильно, що її щелепа випнулася, і її скиглення перетворилося на короткий крик, коли її щелепа мокрим ковтком розійшлася. Біль, мабуть, був сильним, бо вона в ту ж мить упала і лежала там, дихаючи.

- Ти... в порядку?

- Ні… - Вона повільно сіла, потім відкрила морду. - Що трапилося? - Вона тримала рот відкритим для мене. На перший погляд вона виглядала цілком нормально, але я нахилився і побачив, як її язик набрякає і розтріскується.

- Ти стаєш однією з цих довгоязиких поні. Спробуй, е-е, розірвати собі щелепу.

Сандра виглядала приголомшеною цією ідеєю, а Сінді підбадьорила її.

- У тебе все буде добре. Можеш використовувати їх як руки. Хіба це не чудово?

Сандра відпустила язик і експериментально поворушила ним. Спочатку мокра кінцівка була досить смиканою та невпевненою, але їй ставало краще.

- Ого, - каже вона, невиразно промовивши щось, перш ніж її щелепа сама по собі відірвалася, дозволяючи іншим язикам вільно махати в повітрі. Сандра запанікувала, що просто відпустило їх, вони за мить закружляли навколо неї, перш ніж вона встигла відвести їх назад і закрити рот, дико дихаючи.

Мені було шкода Сандру, але я не був впевнений, що перемогло: найдивніша нова прикраса, нова голова, чи пакет з язиками.

- Ти ж не отримаєш ці язики, правда, Сінді?

- Ні! Я почуваюся дуже стабільно, принаймні моя голова. Решта з нас — не дуже.

Це не було так заспокійливо, як я сподівався. Я потягнувся до Сандри та ніжно погладив її за вухом, що допомогло їй заспокоїтися.

- Ми пройдемо це разом.

Сенді торкнулася руки, яка мене пестила.

- Дякую, що не залишив мене саму того першого дня. Слухай, мені здається, я бачила тут радіо, коли шукала. - Вона зіскочила на копита та помчала геть. Я чув, як вона копається, і повернулася з радіоприймачем на батарейках, що тримав його на одному з язиків, обмотаним навколо ручки. Вона поставила його переді мною. - З іншою головою все гаразд. Вони добре хапають речі.

Я схопив радіо та швидко увімкнув його, перемикаючи станції. Більша частина діапазону була статичною, але AM-станція все ще вірно транслювала.

- …залишайтеся вдома. Армія збирається взяти ситуацію під контроль. Ваша безпека не може бути гарантована, якщо ви на вулиці. Це тривога щодо біологічної небезпеки. Залишайтеся вдома, замкніть двері та заблокуйте вікна. Не намагайтеся шукати допомоги. Не відчиняйте двері нікому, хто не називає себе правоохоронцем чи військовим агентом. - Повідомлення почало повторюватися, і я його вимкнув.

Я зітхнув і приклав руку до голови.

- Ну, чудово. На скільки ви хочете посперечатися, що вони стрілятимуть першими і ніколи не ставитимуть питань?

Сандра нахилила голову.

- Ми могли б здатися?

- І провести решту вічності десь в лабораторії?

Сінді пирхнула.

- Ні, дякую.

- Те, що вона сказала.

Сенді засміялася з того, що я розмовляю з собою.

- Ти вже звикаєш.

Я трохи насупився.

- Я мог би ще трохи понервувати, якщо хочеш?

Сандра сіла і підняла передні копита.

- Я не намагаюся тебе образити. Я... дуже рада, що ти тут і такий сильний. - Її очі на мить опустилися, перш ніж знову подивитися на мене. - Мені здається, що я кохаю тебе.

Це здавалося дивним способом це висловити, але Сінді зовсім не заперечувала. Вона тепло посміхалася.

- Я теж тебе кохаю.

Обидві дивилися на мене з очікуванням. Я був на місці. Чи хотів я приєднатися до кола кохання? Ну, мені дуже подобалася Сандра, і ми буквально були разом. Я потягнулася до Сандри і притягнула її до себе на коліна, погладжуючи її боки та спину, як собаку, чи кішку. - Ми впораємося разом.

Сандра, здавалося, прийняла цю відповідь і притулилась ближче.

- Нам слід вирушати, поки надворі світло.

Я обміркував це.

- Ми насправді не хочемо, щоб нас бачили. Темрява зараз може бути кращою, особливо тому, що нам набагато більше чого боятися людей з гвинтівками, ніж поні на короткій дистанції, які радше порушать наш простір, ніж справді вб'ють нас.

Сінді нахилила голову.

- Я могла б покликати до нас кількох поні?

Ми з Сандрою кліпнули очима, коли я запитав:

- Ти можеш це зробити? Чому?

- Я не знаю чому! Я просто впевнена, що можу. Я не знаю, який поні з'явиться.

Я підняв руку.

- Ми збережемо це на випадок надзвичайної ситуації.

Ми затихли. Я гладив Сандру, вона притулилася до мене, коли день минав повільно. Зрештою, я втомився і ліг, а Сандра згорнулася калачиком поруч зі мною, поки не відчув, як вона притулилася до мого живота і почала рухатися вниз. Її язики вислизнули і пройшли прямо під мій пояс, шукаючи «Маленького Вільяма» у ковзаючих пошуках. - Сенді! Що ти робиш?

Сандра швидко відсунула язики.

- Мені нудно, а ти напружений. - Її хвіст повільно погойдувався. - Чому б і ні?

Тисяча причин, чому б і ні, промайнула в моїй голові, але більшість з них здавалися порожніми. Якою б дивакуватою вона не була, я не був меншим диваком, і мені судилося стати ще більшим. Сінді штовхнула мене мордочкою.

- Нам обом стане краще.

*** Старт Клопу, шукай клоп кінець, щоб пропустити ***

Переграла власна голова? Чудово. Я нахилився і розстебнув штани, стягнувши їх з боксерками. Сандра виглядала схвильованою і постукала копитом по землі.

- Лягай. - Я так і зробив, спостерігаючи за нею з сумішшю обережності та цікавості, хоча перша швидко розтанула, коли вона обвила мене одним із цих язиків і почала хвилеподібно рухати ним вгору-вниз. Під її опікою я майже миттєво затвердів, як камінь, і вона ще більше закрутила язик, щоб захопити весь мій член, міцно погладжуючи мене. Я відчував, що ерекція все ще наростає, зір плаває, а пульсація пронизує все моє тіло.

Сінді хрипко застогнала.

- О, це добре... щось... щось змінюється.

Я теж це відчував, і це йшло з масажованого члена. Я подивився на роботу Сандри і побачив, що воно роздувається, стає рожевою та вкритою коричневими плямами. Головка сплюснулася, а густе біло-рожеве хутро огортало низ і мої яйця. У мене виростав кінський член, і хоча я мав би засмучуватися через це, було надто добре, щоб думати про щось більше, ніж про бажання, щоб Сенді продовжувала, але вона не продовжувала. Вона відступила і попрямувала геть. Її хвіст високо піднявся в пропозиції, на яку Сінді, здавалося, інстинктивно відреагувала. Я знав, що це означає, і не мав настрою заперечувати.

Я підійшов позаду до Сандри, впершись своїм вологим членом, щоб встромити тупий край у неї. Вона була чудово щільна та волога, охоплюючи мій член жаром, коли вона відштовхнулася від мене з тремтячим стогоном задоволення.

- Візьми мене… - Хто я такий, щоб відмовляти дівчині? Я схопив її за стегна та притягнув до себе, штовхаючись вперед, пронизуючи її до рукояті та вириваючи з неї різкий скрегіт, перш ніж я відсахнувся. Ми швидко вивчили наші зв'язки та почали працювати одне проти одного, як плавно рухаючись поршнями. Мої великі пухнасті яйця підстрибнули, коли щось торкнулося їх. Її язики знову вилізли та працювали над ними, намагаючись витягнути з мене насіння. Мої очі були заплющені, задоволення швидко наростало до апогею, перш ніж я виплеснувся. Мій набряклий член сіпнувся та почав смикатись всередині неї, і я відчув, як гаряче насіння виривається назовні, перш ніж шалено розбризкатися в її бадьорому тілі. Вона з стуком вдарилася об землю, осідлавши власне тремтяче вивільнення, перш ніж ми разом опустилися та згорнулися калачиком на землі.

*** клоп фініш ***

Коли я відновив подих, то замислився над тим, що щойно зробив. Сінді, схоже, мала куди менше вагань.

- Це було чудово! - вона облизнула свою мордочку. - Як ти почуваєшся, Сандро?

Сандра повільно розвернулася до мене обличчям замість спини й кивнула.

- Почуваюся значно… краще.

Я нахилився й поцілував Сандру в її пухнасту морду, а вона відповіла тим дивним тихим муркотінням.

- Будь готова вирушати, коли стемніє. - Вона кивнула мені, і ми вляглися відпочити в обіймах одне одного. Ситуація виглядала трохи похмурішою, ніж вчора, але принаймні, ми були один в одного.