В ім’я науки.
Твайлайт наполягала, щоб я пішов із нею наодинці.
- Не бійся. Ти не ув’язнений чи щось таке, я просто хочу зняти кілька показників без будь-яких перешкод. - Вона широко усміхалася, з тим маніакальним, майже нетерплячим виразом, поки вела мене геть від інших.
Сінді помахала мені.
- Я чекатиму на тебе. - Це й так не потрібно було казати — ми обидва знали, що ніколи не будемо далеко один від одного довше, ніж це справді необхідно. Але це було приємно почути, і я певен, що їй було приємно це сказати.
Твайлайт провела мене сходами вниз, до підвалу, який виглядав як лабораторія, хоча обладнання, на перший погляд, було застарілим. З огляду на загальний рівень технологій цього світу — наскільки я знав — воно було досить передовим, але порівняно із Землею виглядало примітивно-наївним.
Вона повернулася до мене й знову уважно оглянула.
- Ти ж був людиною, так? - Коли я кивнув, вона почала кружляти навколо мене, не відводячи погляду:
- Якщо звіт Луни точний, ви всі були людьми?
Я знизав плечима й кивнув угору, у напрямку сходів.
- Сінді не була людиною, чи навіть чимось, що ми могли б назвати «живим». Спочатку вона була фрагментом енергії, що спокійно існувала, доки її не спрямували на колізійний курс зі мною.
Твайлайт насупилась, замислившись.
- Хто це зробив?
Я вказав копитом на Твайлайт.
- Ти, наскільки мені відомо. Ти намагалася дістатися якоїсь Землі, але не нашої — і влетіла прямо в нашу. Хвиля понячої енергії змішалася у нас зі світом Сінді й накрила величезні ділянки…
Твайлайт підняла копито, вимагаючи тиші, і поряд із нею з’явився блокнот, який завис у повітрі. Вона почала гарячково писати, киваючи:
- Будь ласка, продовжуй. Звідки ти знаєш, що я була причетна?
Я тихо видихнув.
- Луна показала мені спогад. Вона була там, разом із кількома важливими понями. Ви запускали якусь хитру машину. У тебе був колишній людський… поні.
- Сілвер Старз.
- Неважливо. Чому ти подумала, що хтось, хто вже не був людиною, буде добрим для відповідей? - Питання мені самому не спадало на думку, аж поки я його не озвучив, але коли поставив — захотів відповіді.
Твайлайт схилила голову.
- Це був його оригінальний дім. У мене не було кращого варіанта під копитом. Я не очікувала жодного ризику, крім того, що дістанемося не того місця й просто розчаруємось. Чи можеш описати, що сталося насправді?
Я розвів руками.
- Я думав, ти хотіла мене дослідити, а не допитувати?
Твайлайт тупнула копитом.
- Перепрошую! Я не намагаюся бути грубою, але я дуже хочу зрозуміти, що сталося. Це й справді настільки погано, як ти натякав? Бо… попри те, наскільки дивними ви всі стали, ти й твоя череда виглядаєте врівноваженими, навіть щасливими тим, ким ви стали. Це навряд чи здається поганим результатом?
Мала частина мене хотіла схопити Твайлайт і гарненько її струсонути. Її округлий вагітний живіт і невинні очі стримали мене, і хвиля гніву повільно спала. Твайлайт справді не уявляла, що вона накоїла. Вона діяла з невідання, а не зі злого умислу.
- Поняча енергія змішалася з енергією між світами — енергією порожнечі. Чим більше енергії порожнечі включалося, тим дивнішими ставали наслідки. Більшість були охоплені бажанням поширювати інфекцію, багато хто — ще до того, як завершується фізична зміна.
Твайлайт різко кивнула.
- Як? Тобто… яким був шлях поширення цієї “інфекції”?
Я розвів руками.
- Слина, сперма, кров, будь-яка тілесна рідина. Ми сподівалися, що ти чи Луна допоможете нам ізолювати інфекцію всередині мене й Сінді, щоб ми більше не становили загрози.
Твайлайт нахилилася до мене з цікавим поглядом.
- Отже, ти заразний? І маєш ті “нестримні” потяги?
Я зробив півкроку назад, але це лише наблизило її.
- Ні. Цих потягів у мене немає, але я заразний. І хоча це не шкодить моїй череді — вони вже раз інфіковані — я не знаю, що це зробить із чистокровним поні.
Твайлайт зневажливо махнула копитом:
- Це не може зробити мене ще більш поні, ніж я вже є. Шкода виникає лише тому, що ваші люди — не поні.
- Можливо, й так. - Я створив навколо себе силову бульбашку — для безпеки. - Але я не планую тебе травмувати, попри всю твою самовпевненість.
Твайлайт насупилася, глянувши на бар’єр, і нарешті відступила.
- Гаразд. Сідай. - Вона вказала на стілець. - Знімемо з тебе кілька показників і, можливо, докопаємося до суті.
Я вмостився на сидінні, радше лаві, поклав нижню частину живота на опору, і товсті ремені обхопили мої копита, фіксуючи їх нерухомо. Знерухомленого, мене наблизила Твайлайт. Вона одним рухом голови розірвала мою бульбашку й взялася оглядати мене та велику машину поруч.
Гучний гуркіт змусив нас обох підвести погляд. Згори було чути приглушені удари й вигук. Твайлайт тихо зітхнула:
- З ними все гаразд, але їм би справді не завадило вести себе тихіше, коли я працюю над чутливими науковими експериментами.
Я не був певен, чи все справді так добре, як вона каже, але мені лишалося тільки чекати й дозволити Твайлайт завершити дослідження.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!