Звіт.
Я заснув у тій халупі поруч із двома пухнастими тілами, а прокинувся вже в дедалі знайомішому саду.
Луна посміхнулася, побачивши мене:
- Ти спричинив великий переполох серед інших, але виглядаєш неушкодженим.
Згодом це здалося логічним.
- Тобто ти зустрічалася з усіма іншими «S-Класами»?
Вона підняла брову:
- Ми не знаємо цього терміну, але тих, кого алікорнова магія торкнулася найпотужніше, так. - Вона обійшла мене колом і торкнулася копитом мого хвоста. - Твоє тіло все ще чинить опір, але ти все одно розвиваєшся. Де ти зараз, аби ми могли спрямувати інших до тебе?
Я злегка знизав плечима. Сінді раптом почала видавати якісь числа, тоді посміхнулася:
- Передай їм ці.
Луна кивнула, й перед нею з’явився аркуш, на якому одразу почали записуватись ті числа.
- Ми зробимо це. Але зараз йде запеклий бій, тож вони не зможуть одразу прийти.
- Що?! - я підійшов до Луни. - Можеш показати?
- Я спробую… - Вона махнула крилом, і постала сцена.
Велике скупчення поні та людей. Люди були в захисних костюмах і добре озброєні, тоді як поні нападали з використанням різних природних здібностей. Чисельність обох сторін вражала, не кажучи вже про більших істот. Величезні, майже чудовиська-поні перевертали танки, але падали від зосередженого вогню. Вартість життів і, гіпотетично, грошей була жахливою, коли я дивився на це.
- Навіщо вони воюють? Вони ж мали би тікати звідти!
Луна похитала головою:
- Я вже давала поради. Більше я нічим допомогти не можу. Мені болить бачити таку легковажну загибель.
Летюча кобила приземлилася за спинами солдатів і видала пронизливий крик. Від болю ті попадали на коліна, а інші поні кинулися на них, здираючи костюми й вихоплюючи зброю. Один солдат схопив гранату з поясу й активував її.
- Та пішли ви! - Він вибухнув, забравши з собою ще з пів десятка поні, що були занадто близько.
У цій битві не було переможців.
Я обернувся до Луни:
- Я можу керувати ними звідси?
- Можеш спробувати.
Я простягнувся до видіння й відчув поні там, але це було наче дивитися в мікроскоп крізь марлю — лише яскраве, каламутне марево. Я б тільки заплутав їх і наробив ще більше жертв, тому зітхнув і відступив. Луна підійшла ближче й доторкнулася щокою до моєї руки:
- Мене тішить, що ти розумієш — це не шлях. Твій світ страшно страждає. Чи можеш, ти зупинити це?
Я стиснув руку, яку вона ніздрила, кісточки торкнулися її м’якого хутра.
- Я спробую.
Я прокинувся в кільцях Джека, які оплітали мене. Лоун теж був обгорнутий і сонно його обіймав.
- Е-е, привіт?
Джек прокинувся від моїх слів і ще трохи затягнув кільце:
- Вибач за це.
Звучав він спокійно:
- Тобі краще? Бо до цього, ти був не в собі.
Джек нахилився, щоб його обличчя було навпроти мого:
- Я поговорив трохи з Лоун Вінгом. Тупий кінь любить мене до нестями, і ми щойно познайомилися. Я… не знаю. Мені здається, якось воно все владнається, навіть якщо в мене зараз зовсім немає кінцівок, що, до речі, мене досі лякає.
Я кивнув із співчуттям. Попри всі мої дивні зміни, я не заздрив Джекові.
- Нам варто залишитися тут. Допомога зрештою прийде.
Джек нахилився й торкнувся носом мого рога.
- Чого ти ним не користуєшся? У твоєї іншої голови з цим усе гаразд. Чорт, ніколи б не подумав, що скажу такі слова.
Запитання було справедливе.
- Ну, я вмію робити ось так. - Я підняв руку в бік тріски дерева в кутку, і вона легко злетіла до моєї долоні.
- Це круто, але як щодо того, що зробила вона? Вона ж перетворила мене на цю зміїну штуку, правда? Може, ти теж зміг би, не знаю… зробити щось інше?
Я глянув убік на Сінді, яка дивилася у відповідь:
- Спробуй, - підбадьорила вона. - Тобі варто практикувати магію, тобто нашу магію.
Я не був упевнений, з чого почати. Був той легкий «поштовх», коли я рухав речі, тож я зачепився за нього й почав досліджувати далі. Раптом відчув Сінді у своїх думках, вона трохи направляла мої «розумові пальці», щоб я знайшов щось нове. Вона швидко відступила, щойно я це вловив, залишивши мене експериментувати. Я відчував цей, гм, дар. Він гудів у мені, дзижчав у Джеку й був майже сплячим у Лоун Вінга. Це мало сенс — значить, Лоун стабільний. Він, мабуть, завжди буде милим пегасиком-жеребцем.
- То ти хочеш руки й ноги назад, так?
- Було б чудово, - з надією відповів Джек.
Я розгорнув магію навколо нього, й рожево-золотаве сяйво залило його тіло. Я намагався сфокусуватися на тому місці, де мали бути руки, і побажав їм з’явитися.
Сінді раптом спитала:
- Понячі руки?
Мої думки збилися. Я збирався сказати «людські», але що як це неможливо? Чи мають бути понячі? Які саме?! Поки я вагався, у Джека раптом виросла лапа лева з доволі спритною кігтистою лапою.
- Не… жахливо, але я б волів бути як Лоун Вінг.
Пегасові крила, пегасові крила! І тут виросла пташина кінцівка з кігтем, теж напрочуд рухлива.
- Е-е…
Джек поворухнув новими пальцями:
- Вони різні, але це на тисячу разів краще, ніж бути трубою. Та й пальці я зберіг. - Він лагідно погладив Лоуна лев’ячою лапою, і той замуркотів уві сні.
- Тобто тобі так нормально?
- Це краще, ніж було. Якщо ще ноги додаси — буде взагалі супер.
Я зробив, що міг, але коли візерунок уже задався, його треба було довести до кінця. Як би я не уявляв понячі ноги, нові кінцівки не збігалися між собою. Навіть крила були різними, але, дивно, таки підняли його в повітря, і він виглядав задоволеним попри все.
- Це не так уже й погано. Я ніби поні, та ще й набагато менш каліка. - У нього була оленяча нога й рептилій. Більша частина залишалася змієподібним поні з головою й мордою поні. Одне крило мені вдалося зробити пегасовим, а інше більше пасувало б кажанячому поні, якого я бачив учора. Я відчував, як рівень «дару» в ньому осідає до тихого дзижчання.
Хоча й не настільки сплячого, як у Лоуна.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!