Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Ліззі переводила погляд між своїм дядьком та своїм батьком/матір’ю, потерла потилицю і важко зітхнула.

Гвен Фейт підійшла до неї та потерлась об її ліву ногу.

- Усе добре. Ми тебе любимо.

Ліззі всміхнулась і обняла Гвен за шию.

- Так, дурна коняка. Я… так старалася лишитися нормальною, тож, мабуть, так і зроблю.

Реджі погладив її по голові, і за мить усі троє вийшли. Я видихнула й подивилася на інших:

- На сьогодні, думаю, досить.

Даск вмостився поруч зі мною, і на мить мені страшенно захотілося заснути, але справ було ще багато.

- Мені треба дещо спитати у Лео. Даску, можеш її покликати?

Вірний Даск підскочив на копита і чкурнув із кімнати.

Мабуть, я була втомлена сильніше, ніж думала, бо в наступну мить Лео вже підштовхувала мене, будячи.

- Ти щось хотіла?

- Ой, вибач… - я потягнулася до стелі. - Важкий день. Багато охочих знову стати людьми, і кілька — навпаки.

Я позіхнула, закінчуючи стислий звіт.

Лео кивнула.

- Більшість тутешніх лишилися ким були до вашого приходу — логічно. Дякую, що все це зробили. То що ти хотіла?

Сінді усміхнулася до Лео:

- Рабовласники. Треба щось із цим робити.

Лео насупилася:

- Ще й як. У місті такої проблеми немає. Це жахливе непорозуміння. Подорожі повільні, люди ізольовані, і новини доходять вкрай погано. - Вона копнула підлогу і подивилася на мене. - Не думаю, що це випадковість. Хтось усе це організував — і не в одному віддаленому містечку. Я б сказала, що поні. Людина б не створила систему, в якій людина ж і страждає.

Сандра несміливо кивнула:

- Але що дивує: військові ж точно оглядали Нью-Йорк. Як вони не помітили, що там немає рабства?

Лео тихо хмикнула:

- Дуже просто. Захист людей ззовні може виглядати як надмірний контроль. Ти хіба не помічала, як рідко тут бачиш хоч одного не-інфікованого? Це не випадковість. Ми чекаємо, коли всі ферали стануть чистими від інфекції, і тоді зможемо жити нормально — з шерстю чи без. - Вона підняла брову на нас із Сандрою. - Вас двох це не стосується. Ви не заражаєте нікого, хто не хоче мати кінське начиння.

Неон пирхнула, нахилившись до Лео:

- Ти ж стала з цим дуже… обізнана, останнім часом, га?

Лео гаркнула:

- Що я роблю у своїй спальні — не твоє діло.

Неон махнула копитом і повалилася на бік:

- Ну соромитись нічого. Сподіваюся, твій чоловік теж у захваті від ваших… моментів.

Сандра притягнула Неон до себе та притиснула, заглушивши можливі подальші шпильки.

Лео тяжко зітхнула:

- Добре хоч тічка нарешті минула. Це було абсолютно неприйнятно.

Я насторожено підняла вуха:

- Ем… Через кілька днів краще відвідати лікаря. У тебе й твого чоловіка може бути лоша в дорозі.

Лео осіла на підлогу й почервоніла, коли усвідомила очевидне:

- О бляха…

Сінді взяла під контроль одну з наших рук і обережно провела нею по її животу. Лео дозволила — і за мить Сінді вже ніжно погладжувала її вгору-вниз.

- У тебе все вийде. У тебе люблячий партнер. І ти сильна та здатна поні.

Лео поволі розслабилася, ще більше відкриваючи живіт. Вона видала зовсім не командний хихіт:

- Поні люблять, коли їм чухають живіт, але рук у них немає. Жорстока природа.

Неон висунулась з-під Сандри:

- А може природа просто хоче показати, що люди й поні можуть доповнювати одне одного?

Даск підвівся:

- Це… було гарно сказано, Неон.

Неон зморщила мордочку:

- Я можу казати приємні речі, коли настрій є.

Я приєднала другу руку, м’яко погладжуючи Лео:

- Я теж колись була чоловіком. Та й ім’я лишила — Вільям зовсім не жіноче. Я розумію.

Лео схопила мою руку всіма чотирма копитами:

- Але ти все ще з начинням.

Я лоскотала її ногу в місці, де копито переходило в шерсть:

- Я вагітна.

- Ох… - Лео розслабилась. І на хвильку ми просто гладили її, а вона млосно лежала під увагою.

Неон хмикнула, порушуючи тишу:

- Може ви забули, але вагітна тут і я — дякувати твоїй яйцекладній подружці. Сандра єдина жінка в кімнаті без майбутнього лошати.

Сандра нахилила голову:

- Знаєш, це яйце — від Хоупа.

Неон відсмикнулася:

- Я вагітна від неповнолітнього?! - Вона сіла на зад. - Світ здурів.

Даск Хоуп ніяково заворушився:

- Ти сердишся?

Неон вислизнула від Сандри й перейшла до Хоупа. Вона раптово вкусила його за шию, а тоді вони разом завалилися на підлогу, де вона почала його вилизувати й міцно обіймати.

Даст Кікер насуплено дивилася на це видовище. На її честь, вона не стала вже й зараз штурхати Неон. Вона просто сердито втупилася в них і чекала, доки обійми скінчаться. Щойно це сталося, вона різко відтягнула Хоупа й міцно обійняла, як його самиця.

- Можливо, ти про мене й забув, але, наскільки я знаю, я не вагітна, - промовила вона.

Хоуп швидко кивнув.

- Ми ще нічого… ну, такого не робили. Окрім цього. - Він обійняв її й поцілував у мордочку, виглядаючи цілком задоволеним.

Даст усміхнулася.

- І цього достатньо, доки ти не захочеш більшого. Це рішення для дорослих, і я не ухвалю його за тебе. Якою б не була твоя фіз…

Лео перевернулася на черево.

- Вибачте, що підслуховую, але кімната тут невелика. Про що, чорт забирай, ви говорите? Ви поводитеся так, наче Даск Хоуп малий, але він зовсім не схожий на лоша, і теж так не поводиться.

Даск яскраво зашарівся.

- Я… молодший, ніж виглядаю. Перед тим, як стати поні, мені не було й десяти. Але це все… - він роздратовано махнув копитом. - Я росту так швидко, як тільки можу.

Даст Кікер притулилася боком до Даска.

- Ти неймовірна особистість, у будь-якому віці. Ти добре даєш собі раду, і не дозволяй нікому змушувати тебе поспішати, чи гальмувати.

Лео повільно видихнула.

- Я йду до радіокімнати, і, думаю, тобі треба піти зі мною, Вільяме. Поговоримо з твоїми хлопцями, може щось і з'ясуємо. Можливо, твоя робота тут завершилася. - Вона піднялася й цілеспрямовано рушила до дверей, і я вирушила за нею. Тепер, коли тічка минула, її хвіст більше не підкидав заборонених оглядів, а хода стала значно спокійнішою. - Є одна річ, яка мене непокоїть.

Я озирнулась на кімнату, що залишилася позаду, та знову на Лео.

- Яка?

Лео поглянула через плече.

- Якщо той, хто поширює дезінформацію, сидить десь у глушині — не так страшно. Але це не обов’язково. Насправді, малоймовірно. Набагато вірогідніше, що це хтось із доступом до радіо в Нью-Йорку. Ми повинні знайти цю людину. У будь-якому разі. Ходімо, “П’ятизірковий Жеребець” довго чекати не буде. - Вона прискорила крок, і незабаром ми опинилися в тісній радіокімнаті. Там був чоловік, який, побачивши мене, усміхнувся.

Я впізнав його — один із тих, кого я вилікував. Він подав руку, і я потиснув її своєю волохатою.

- Радий тебе бачити. Досі звикаю до того, що ноги знову на своєму місці, але дякую. То що робимо, капітане?

Лео вказала на пульт.

- Підняти зв’язок із командуванням. Нам треба провести розмову. З міркувань безпеки, мушу попросити тебе вийти на кілька хвилин.

Чоловік пішов. Напевно, коли він був пегасом, працювати з усіма цими важелями було справжньою мукою. Пальці для цього краще підходять. Лео натиснула кнопку виклику.

- Капітан Лео на зв’язку, є хтось на прийомі?

- Ми чекали на вас, - озвався знайомий голос. - Зараз виведу начальство.

Через хвилину заговорив новий голос:

- П’ятизірковий Жеребець на лінії. Це ті, хто керує операцією?

Лео фиркнула й натиснула кнопку.

- Усі вісім копит. Вільям і Сінді тут.

- Чудово. Сподіваюся, до них ставляться з усією повагою, на яку заслуговують такі цінні цивільні.

Лео підняла брову.

- Пробачте, але чому вони досі цивільні, зважаючи на те, скільки всього роблять?

- Це поза межами вашої компетенції, капітане. Дайте мені поговорити з ними.

Лео жестом покликала мене, і ми підійшли. Я натиснув кнопку.

- Привіт. Ми тут, цілі. Схоже, за законом люди мають бути під захистом, а не в рабстві.

- Чудова новина, - погодився генерал. - Це означає, що ми можемо увійти й налагодити офіційні зв’язки. Хто порушує закон — знайдемо своїми силами. А ви можете повертатися додому.

Сінді звела вухо.

- Просто отак? Ми не завершимо те, що почали?

- Саме так. Нам є про що поговорити особисто. Привезіть свій загін назад.

Лео насупилася.

- Будьте обережні… Можливо, я перебільшую, але мені не подобається, як звучала ця розмова. А ви були добрими до мене і до всіх тутешніх. - Вона поклала копито собі на груди. - Світ став значно більшим, ніж раніше. Якщо буде треба, просто втікайте. Вони вас не знайдуть.

Після цього Лео пішла. Оператор повернувся до кімнати, а ми рушили коридорами назад. Думки Сінді м’яко торкалися моїх — сповнені тривоги.

~ Все буде добре. Можливо, ми даремно накручуємо себе. Слухаймо, що вони хочуть — а там побачимо.~

Коли ми розповіли іншим, усі одразу стали на копита, готові вирушати. Телепортуватися у знайоме місце куди простіше. Огорнувши всіх міцною сферою, я перемістив нас із Нью-Йорка просто до бази, без зупинок. Ми з’явилися на вулиці біля військового комплексу яскравим спалахом нашої магії.