Швартування в пристані.
Ставлення на кораблі змінилося. Відчувався очевидне тертя й незгода, але багато хто був обережно налаштований оптимістично. Педро далеко не останній із поні, що вийшли вперед: інші підходили по черзі. Одна — земна-кобила — плачучи зізналася: «Моя родина ховалася. Тепер я бачу їх. Я сподівалася, що вони... приєднаються до нас, але, можливо, так буде краще. Це правда? Вони живуть разом у Америках?
Ми очистили її від впливу та віддали в доброму стані. Оскільки більшість із цих поні не були фермерами, їм не дуже й потрібні були збільшені копита або магія рослин — вони частіше просили стати сильнішими, витривалішими, загалом придатнішими для солдатської справи, — але після змін вони були щасливі. І хоч ми надали їм силу, я відчував: вони менше схильні будуть спрямовувати цю силу проти невинних людей.
Не всі прийняли нашу пропозицію. Даст Кікер відмовилася, але не з якоїсь явної ворожості.
- Час ще не настав. Я не здам своїх фішок до тих пір, поки не побачу, як мине ваша зустріч. У мене ще є надія, хоч і куца, що все обійдеться без того, чого я боюсь... Робіть для тих, хто хоче, але не тикайте це силою, інакше я зламаю ваші роги, як в тої ворожої єдинорожки.
Я швидко підняв руки:
- Гей-ей, ми нікого не примушуємо, заспокойтеся.
- Я й не думала, що ви примушуєте. - відповіла Даст Кікер, повертаючись. - Ці чоловіки й жінки — моя відповідальність. Вони довіряють мені вести їх правильно, і я так і робитиму, хоч дорога й затягнеться в туман.
Коли ми прибули, багато матросів та солдатів негайно пішли, бурмочучи обурено. Ті, що залишилися, виглядали сповненими надії й нетерпляче чекали. Вони по черзі озиралися на Даст Кікер і на мене, чекаючи наступних вказівок.
Даст підняла копито.
- Вийдіть у місто, розкажіть людям, що ви дізналися, і збирайте добровольців. Якщо вона виявиться розумною, нічого не буде втрачено; якщо ж ні — я краще матиму підкріплення.
Один із поні допоміг із перекладом:
- Vá e pegue os seus amigos e dizer-lhes que vamos fazer uma nova era de paz!
То звучало не зовсім як іспанська. Якою ж мовою вони тут говорили? Та все одно — вони розбіглися по місту з нетерплячими виразами, і протягом дня з’являлися нові обличчя. Багато хто був сором’язливий, але збуджено зацікавлений. Побачивши Даст Кікер, вони відсахувалися, але вона кликала їх уперед і заспокоювала, що це не якась пастка.
Пояснивши, що ми робимо, приблизно дві третини охочих погодилися — ми очистили їх від дару. Багато з цих людей не були військовими, тому їхні побажання щодо перетворення відрізнялися: хтось з них — єдиноріг — хотів тоншого контролю для точніших операцій, а одна пегаса просто просила тепліші пір’їни з власних причин. Ми намагалися втілити кожне бажання, а Даск підстраховував мене, коли я потребував перепочинку — нехай благословить його душа.
Коли сонце опускалося, у нас уже було щось на кшталт армії — чи то пак батальйону. Близько ста поні метушилися, гамірно бесідували на розмаїтті мов. Сандра нахилила голову:
- Я думаю, це португальська?
Не гірша версія, ніж інші — ми ж тут не носії місцевих діалектів. Даст Кікер могла порозумітися зі своїми людьми і привела людей у готовність до подорожі. Вона глянула на мене, коли з натовпу зробили стрій.
- Ти готовий? Час вирушати на ту зустріч. Для твого блага й для їхнього — сподіваюся, все пройде добре.
Ми вийшли з міста, та натрапили на групу розлючених військових, що тримали підняті кігтьові наручі.
- Поверніться додому і залишайтесь там. Ви всі заарештовані за заколот.
Даст Кікер підняла копито й крокнула вперед, владно крикнувши:
- Звільніть шлях. Ми йдемо до королеви і не зупинимось.
Натовп за Даст Кікер почав підбурювати, а її залишок солдатів йшов вперед, зі своїми кігтьовими наручами напоготові.
Схоже, що ось-ось спалахне бійка, коли я раптом згадав дуже важливу річ. Вони все ще були заражені даром — і все ще поні. Обоє піддалися моєму впливові. Я простяг руку до них і відчув їхні присутності — розгнівані й червоні, сповнені бойової люті. Я витяг ту лють, перетворивши її на м'які й мирні сині відтінки. Коли я відкрив очі, вони стояли спокійніше, лють бою витіснена, а Даст Кікер... Ефект не зовсім залишився непоміченим очищеними людьми, але він зменшив напругу, і вони змогли проштовхнутися повз розгублених солдат, без опору. Ми прорвалися і залишили місто, вирушивши на зустріч, яка може стати початком чогось нового — або кінцем. Я не був певен, що саме.
Сінді усміхнулася по дорозі:
- Гарна думка. Але треба переконатися, що з Даст Кікер усе гаразд.
Даст похитав головою.
- Я перевірив її. Вона в порядку, лише трохи хитка. Вона, е-е, не надто це любила, але вона…
Даст Кікер підійшла позаду Даст, легко відсунувши його.
- Не роби так більше! Ми не машини, яких можна контролювати, навіть якщо це «для нашого ж блага». - Вона тихо фиркнула, потім виштовхнула копито в нашу сторону. - Ми мали б розібратися з ними, навіть якби затіяли криваву бійку. Вони напишуть рапорт королеві і це не буде приємно.
Вона окинула поглядом інших; більшість виглядала стурбовано через її гнів. Вона повільно видихнула.
- Все ж, мабуть, так краще, враховуючи всіх цих нетренованих цивільних з нами. Але я не хочу, щоб мене «вимикали» як відеомагнітофон, коли вам набридне. - Вона розвернулася і пішла, сердито йдучи.
Ми прямували до королеви.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!