Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Я сиділа навпроти Вілла й думала. Він знав, що я думаю. Коли наші руки перепліталися, ми могли майже відчувати одне одного, як робили це колись постійно. Я тихо раділа, що йому це подобається так само, як і мені.

- Про що ти думаєш? - запитав він, чим здивував Хоуп, а той, своєю чергою, розбудив Даст Кіккер: обидві дрімали, притулившись до нас.

Я нахилилась і торкнулась його носа своїм, потім знову вирівнялась.

- Це був досвід — дізнаватись різницю між паразитами й спектрами. Смішно, але все вже давно не так просто. - Я похитала рукою. - Раніше це було — ‘я хороша, паразит поганий, фу-брр’. Оглядаючись назад, я почуваюся такою дитиною й дурненькою.

Вона м’яко стиснула мою руку, і я відчула її теплу підтримку.

- Не говори так. Ти не була дурною, ми просто не знали більшого. Ми вчимося й ростемо. Що саме ти зрозуміла?

- Кілька речей. - Я вільною рукою почала гладити Даст Кіккер по вухах. - По-перше, ти ж помітила, як я одразу почала перебудовувати своє тіло. Я хотіла бути схожою на тебе, тому штовхнула зміни в тому напрямку. Так, деякі частини тіла лишилися незмінними попри це, і коли я дивлюся на Даска, я відчуваю прагнення… Він моя родина, дуже близька. Він навіть мій батько, а Сандра — моя мати, і я можу це прийняти. - Я почухала Даст під підборіддям, отримавши легке кінське муркотіння. - Але я повністю злилася з формою, а потім зігнула її так, як хотіла. Людині, яка знала мене раніше, було б важко впізнати, що від мене залишилося.

Вона замислилась.

- І чим метод Карен конкретно відрізняється?

- Та всім. - Я всміхнулась Віллу. - Вона бере тіло майже як є. Вона не буде Карен, яка випадково отримала тіло з минулим — вона буде новим кристальним поні, який випадково є Карен. Це інше. Ти ж бачиш різницю?

Вона бачила. Я відчувала, що вона бачить, але вона заговорила, щоб розгорнути думку:

- Я не думаю, що це справді про ‘спектр’ і ‘паразита’. Це просто расизм із новою мішенню. Обидві ви унікальні для своїх видів. Подумай: жоден із вас не мав думки раніше, і не потребував її. Ви існували, бо існували, робили те, що робилось. Ви були хімічною реакцією, енергетичною, без думки, яка лише ускладнює, або — робить усе більш… змістовним. Ви двоє перші. Щось нове.

Ось воно. Я широко всміхнулась.

- Ти завжди все кажеш так, як треба. Звісно, ти права.

Я підвелась і поглянула через коридор, туди, де, мабуть, зараз лежала Крістал і їла. Вона росла щодня. Не миттєво, як я спершу думала.

- Ми… може, ми тепер одне й те саме? Що ми тоді?

Вона торкнулася мого носа пальцем.

- Прекрасні?

Даск Хоуп сів і глянув на нас.

- Принцеса Порожнечі, - запропонував він із надією.

Я подумала й повільно кивнула.

- Принцеса Порожнечі… Непогано, Даску, зовсім непогано. Ми обидві представниці того самотнього місця, підняті на цю раптову висоту значущості й уваги.

Я підняла його магією й притягла до себе для ніжних носових дотиків та покусувань. Я любила свого батька, і він любив мене.

Даст Кіккер підвелась і потягнулась.

- Хоч життя останнім часом і мирне, й я не повинна… скаржитись — ми справді будемо тільки цим займатись? На відміну від деяких, я не можу робити їхні роботи. Я не земна поні, тож фермерство мені хіба що на рівні ‘подати копито’, а вагітність означає жодної електрики — та й це нудно. Нам не дали ці сили лише для того, щоб ми сиділи.

Даск вирвався з мого магічного поля. Він набирав майстерності, й міг легко вийти, якщо хотів. Він стрибнув до Даст і притулився до неї, агресивно кидаючи виклик її невдоволенню чистою любов’ю. Це було надзвичайно мило.

Даст легенько вкусила його вухо.

- Хоуп, не збивай мене з настрою. Леді має право інколи злитися.

Даск сіпнув вухо й занурився назад у її бік.

- Ти скоро станеш матір’ю. Давай трохи насолодимось батьківством перед тим, як шукати нові пригоди.

Вілл провів долонею по спині Даст.

- Проблеми знайдуть нас самі, рано чи пізно. Але немає причин не влежатися в мирі. Ми допомогли зробити це можливим — і це вже щось.

Даст видихнула, змішуючи задоволення від уваги й власне роздратування.

- Звісно… Я не кажу, що ні, просто… Я любила діяти. Вам хіба не подобалося? Хоч трохи? Розв’язувати речі. Важливі речі.

Це нагадало мені.

- Хтось чув, що там у Нью-Йорку? Все владнали?

Даст похитала головою.

- Там безлад. Хоч і краще, ніж було. Штат формально повернувся до складу, але навколишні містечка — суцільні міни: одні дружні й спокійні, інші беруться за зброю, щоб тримати 'ту фальшиву армію/окупаційну силу' подалі. Кажуть, там зараз більше поні-солдатів, ніж людських, і це допомагає. Важко нав’язати людські упередження іншому чотириногому.

Вона перевернулася на бік.

- Слідкую за новинами, як тільки можу когось розговорити. Кажуть, за кілька місяців усе владнається — що у військовій мові означає: добре, якщо за рік. Але вони рухаються. Після того, як Нью-Йорк-Сіті поглинули, не було причин не дотиснути й не виконати свій 'маніфест долі'. Незабаром Америка знову буде єдиною.

Старі спогади, що не зовсім належали мені, вільно текли крізь мене.

- То це означає, що знову почнуться вибори?

Вілл підвела голову з подивом. Мене завжди тішило, коли я згадувала факт, який вона вважала мені невідомим.

- Гадаю, так може статися, хоча для цього військовим керівникам доведеться відмовитися від повної влади. Я можу уявити, що деякі зроблять це без зайвих суперечок, але достатньо одного, аби знову здійняти величезний гармидер.

Даст ткнула копитом у Вілл.

- Я висуваю твою кандидатуру в президенти.

Вілл засміялася й притягнула Даст ближче.

- Мені навіть років недостатньо, щоб бути президентом, але дякую.

Даст Кікер похитала головою.

- Я не уродженка цієї країни, я пас. Та й технічно я нелегальна прибульниця, але з тим, що всі документи та записи втрачено, удачі довести щось таке.

Я плеснула в долоні, на мить перериваючи контакт із Вілл.

- Світ інший. Усе інше. Можливо, ти підходиш. Можливо, і Вілл теж. Не виключайте нічого. Якби могла — пішла б?

Бути окремо від Вілл — це холод, або точніше, відсутність тепла. Моя магія текла краще, коли ми торкалися. Коли ми бралися за руки, я була принцесою, принцеса порожнечі. Так, мені подобався цей титул, подарований маленьким Даст Хоупом. Я тихо просунула руку у долоню Вілл, і вона всміхнулася. Їй також це було приємно.

Сандра вийшла з коридору. Вона виглядала бадьорою та задоволеною — той особливий погляд, що з’являвся лише в земних поні після важкого, але винагороджувального дня на фермі. Вона зупинилась біля наших дверей і, усміхаючись, зайшла до нас.

- Гей там. А мене на вечірку не запросили?

Вілл стиснула мою руку.

- У нас сьогодні вихідний разом. Вони перестали призначати нам вихідні окремо, дякувати небесам.

Сандра закотила очі.

- Уф, не нагадуй. Це було до біса нерозумно. Ви двоє працюєте більш ніж удвічі ефективніше, коли ви разом, і більш ніж удвічі сумніші, коли вас розділяють.

Вона відвернулася на мить, потім знову глянула на Вілл.

- Тож це прозвучить драматично, але… ми все ще, ну, разом? Я маю на увазі, без образ, я знаю, що ми — стадо, і це чудово, навіть прекрасно! Але в мене таке відчуття, що для справжнього, глибокого кохання, того, що між двома, — у вас є одна одна. Так само як у Хоуп є Даст, і, певно, Карен забере Неона, коли він буде готовий.

Я не очікувала цього питання, але Вілл сприйняла його спокійно. Вона прибрала руку від мене й простягла обидві Сандрі.

- Іди сюди.

Сандра підійшла, вмостилася поруч, і Вілл пригорнула її.

- Я не забула про тебе, Сандро. Ми досі звикаємо до всього, але я не перестала тебе любити. Наша любов дала життя Сінді. Саме вона відволікла її, змусила вагатися. Саме наша любов дала їй життя, зрештою, і тепер вона повертає цей подарунок.

Те, як вона це сказала, змусило тремтіти весь мій довгий хребет. Вона мала рацію. Якби не любов між ними двома, я б просто кинулася до Вілл, зробила з нього принцесу й зникла б — ніхто б мене не згадав. Натомість ми тут, разом, велика родина, а я — окрема особистість, а не бездумний маленький уламок Вілл, який, можливо, досі був би самотній.

Усвідомлення вдарило мене так сильно, що я відчула себе дурненькою за те, що не збагнула цього раніше. Ми були дуже близькі, але це не заважало нам помічати речі, які інша могла пропустити. Я підійшла до Сандри й міцно обійняла її.

- Дякую.

Хоуп і Даст Кікер теж незабаром приєдналися, і ми всі разом ніжилися в обіймах. Ревнощі й невпевненість розтанули. Дурненька дівчинка… тепер, коли мені нагадали, наскільки вона важлива для мене, я збиралася приділяти їй особливу увагу. Можливо, наступне яйце буде від неї…

Вілл, здається, підхопила мою думку.

- Ми повинні поговорити про це. Наше стадо ростиме швидко, надто швидко, якщо ми продовжимо заводити дітей щоразу, коли хтось фізично готовий. Особливо нам потрібно бути обережними.

Я надула губи:

- Ти ж змогла покласти одне в неї…

Сандра лагідно потерлась носом об мене.

- Це дивно, але поки я доглядаю яйце й чекаю, коли воно вилупиться, я… не відчуваю цього. Наче воно блокує жар. І… частково тому я думала, що втрачаю Вілл. Я просто не… почуваюся сексуально зараз. Любляче — так, але не сексуально.

Попри її відчуття, я вважала її дуже привабливою. Вона була сильною, великою, турботливою, і вона була нашим дорогим другом дуже довгий час. Я навіть мала уривки пам’яті Вілл про те, як вона була доброю подругою ще до всіх змін. Вона була хорошою людиною — і хорошою поні. Я докладу більше зусиль, щоб нагадати їй про це.