Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Я глянула у дзеркало й насупилася на відображення. Чому я боюся допомогти подрузі? Я гучно зітхнула й відвернулася.

- Бо це не якийсь крутий трюк, чи страшний ворог…

Це була якась невидима, невбивана хвороба, яка могла перетворити її на якогось виродка і, можливо, позбавити здатності літати, якщо піде щось не так. Як я збиралася допомагати?

Вона грюкнула копитом по своїй хмарній підлозі.

- Медсестра Редхарт може бути кориснішою.

Поблукавши кімнатою, вона знову повернулася до дзеркала й зиркнула на пегаску, яка зиркала на неї у відповідь. Швидкість, сила чи сміливість тут абсолютно не допомагали, і від цього вона почувалася ще менш сміливою.

Замість того щоб далі хнюпитись, вона вистрибнула у вікно й злетіла в небо. Вона швидко помітила кількох інших пегасів, що дивилися вниз на щось — це виявилася Пінкі, яка вела групу до «Цукрового Кутка».

- Ти колись бачила таких дивних поні? - запитала Клір Скай.

Поруч сиділа Клауд Чейзер.

- Не можу сказати, що бачила. Привіт, Деш! Бачила новачків?

Деш приземлилася поруч на хмару.

- Гей, ну… дивні, га?

Клір кивнула.

- Здаються доволі чемними, і з ними кристальна поні, і Пінкі Пай. Може, вони іноземні дипломати?

Клауд засяяв.

- О, точно! Звідки б ще взялися? Цілком логічно! Цікаво, з якої країни? Ти знаєш, Рейнбоу?

Рейнбоу незграбно почухала потилицю копитом.

- Дуже здалеку. Я бачила їх у замку. Це довга історія.

Клауд кивнув і всміхнувся:

- Ну, якщо ти й принцеса Твайлайт цим займаєтеся, все має бути добре. То вони таки дипломати?

Рейнбоу задумалася, потім повільно кивнула.

- Ага. Прийшли по допомогу… ну, магічну.

Клір розправила рожево-фіолетові крила.

- Магічні справи? Ну тоді вони точно правильно звернулися. А чому вони з Пінкі Пай?

Рейнбоу зиркнула вниз з хмари.

- Веде їх перекусити, показати місто. Ну, знаєте, якщо ти у відрядженні, це не робить тебе невразливим до Пінкі.

Клауд засміявся.

- Та ще б пак! Е-е… Я чув чутки, Рейнбоу, і вирішив запитати прямо, а не шепотіти, як якісь лошата.

Рейнбоу сіла й підозріло глянула на нього.

- Які саме чутки?

Клауд знітився.

- Нічого такого. Ну… я чув, що тобі подобається Еплджек?

Рейнбоу миттєво почервоніла:

- Хто тобі це сказав?!

Клір притиснула копита до щік:

- Ох, то це правда! Як романтично!

Рейнбоу кліпнула.

- Га? Що тут романтичного?

Клір показала на неї:

- Ви двоє бік-о-бік рятували Еквестрію, стикалися з невідомим і страшним, і тільки твоя відданість… можливо, ще трішечки любові… допомагали вам іти вперед. Це так мило! Я зараз просто вибухну від заздрощів.

Рейнбоу ще більше зашарілася.

- Н-не так усе було!

Клауд торкнувся її крилами:

- Рейнбоу Деш, ми твої друзі й частина однієї команди. Якщо ти знайшла когось особливого — ми раді за тебе, а не насміхаємось.

Клір підтакувала з теплою посмішкою.

Рейнбоу хотіла заперечити, але вони виглядали такими щирими… Вона зітхнула, і на її мордочці з’явилася усмішка.

І в ту мить Клауд все зіпсував:

- Навіть якщо це значить, що шансів у мене нема. Я не знав, що ти по дівчатах, Рейнбоу.

Вона влупила його копитом у бік:

- У мене не було часу ні на кого — ні жеребця, ні кобилу! Хіба що на Вондерболтів! А Еплджек… вона… вона знайшла для мене час.

Клір вереснула й упала на спину:

- Та годі! Ви такі милі! От би мені зустріти когось такого!

Клауд потер місце удару.

- То коли весілля?

У них обох не було часу на це, особливо у Еплджек. Постійні справи, робота… Та й ніхто з них не хотів влаштовувати великий переполох. Лише через це. Через польоти — будь ласка. Але Рейнбоу Деш не хоче, щоб її особисте життя розносили по всій Еквестрії.

- Ще не скоро. І… дивіться. Можете нікому не казати? Ми не готові робити з цього велику справу.

В цей момент я зрозуміла, що знову думаю про себе в третій особі. Хех, так усе звучить куди героїчніше — майже як у книзі Дерінг Ду про мене саму.

Клір кивнула.

- Я нікому не скажу, але більшість пегасів уже здогадуються, Рейнбоу. Ти раніше не так багато часу проводила на фермах… особливо на тій фермі. Ти просто…

Вона зам’ялася.

Клауд договорив за неї:

- Ти просто не дуже вправно це приховуєш.

Я залилася фарбою й вдарила його ще раз:

- Що це має означати?!

Клауд пискнув:

- Н-нічого! Просто… ти дивишся на неї «так». Ми нікому не скажемо, якщо ти не хочеш.

Я швидко озирнулася й відчула бажання поговорити з Еплджек. Вона б знала, що з цим робити… і що робити з усією цією пригодою Пінкі Пай. Було багато речей, про які я хотіла з нею поговорити.

- Ем, так, поки що… гаразд? Мені треба бігти! - Я зірвалася й понеслася вперед, лишивши двох пліткувати далі.

Невже всі дійсно вже про це знали? Я ж так старалася бути обережною! Може, це й справді не така вже й велика таємниця… Не те щоб хтось не вважав Еплджек крутою. Ми ж удвох — майже вир карколомної крутості. Ох, Cелестіє… Він що, пропонував себе як жеребця для залицяння? Фу! Я викинула цю думку з голови й полетіла до Садів Епплів.

Я так і не долетіла, побачивши Еплджек, яка йшла до ферми, і каменем пірнула вниз, приземляючись поруч із нею. Вона здригнулася від несподіванки, але не зупинилася.

- О! Привіт, РД. Не чекала тебе так швидко. Готова до пригоди?

Я знизала плечима.

- Власне… а що саме мені треба робити? Там поні, яким треба трохи веселощів — Пінкі це вже робить. Але там немає монстрів, яких можна вдарити чи копнути. Немає поганців, яких можна вразити. Немає перегонів… Немає нічого, що я могла б зробити.

Еплджек зупинилася й сіла. Кілька секунд подумала.

- Мабуть, комусь би не завадило показати їм, як працюють справжні погодні поні.

Я ткнула в Епплджек копитом:

- А комусь — як працюють справжні земні поні.

Еплджек відкрила рота, потім закрила й замислилась.

- Можеш мати рацію…

Я буркнула й спробувала її стуснути, але вона спритно ухилилася.

- Не це я мала на увазі, Ей Джей. Слухай… Вони не потребують нас. У них є ферми й погодні команди. Може, це й не найкращі способи, але їхні. І вони, певно, теж ними пишаються.

Еплджек тепло всміхнулася:

- Ну прикуй мене та кинь до мурах… Це ти дуже мудро сказала, Рейнбоу. Справді. Вони мають свій шлях. Вони створюють свої традиції. Якщо в них усе виходить — ми мали б пишатись їхніми успіхами, а не думати, що знаємо краще.

Вона примружилась.

- Але якщо відкинути це, солоденька… що насправді тебе гризе?

Я глянула в небо, ніби нас хтось підслуховує.

- Інші погодні поні знають про нас.

Еплджек кашлянула й трохи почервоніла:

- Та невже? Якщо вони знають — половина містечка вже знає.

Я про це не подумала… та вона мала рацію. Погодні поні — ще ті пліткарі. Я й сама пару разів брала участь, коли було нудно. Не суди.

- Вони питали, коли ми плануємо «офіційно одружуватись».

Еплджек підійшла ближче й нахилилася. Я відчула, як серце стрибає, коли вона ніжно торкнулася своїм чутливим носом мого. Я відчула той її запах — земля, кора й яблуко. Я могла б загубитися в ньому.

- Ти вже зв’язала моє серце, Рейнбоу Деш. Можемо влаштувати гарне шоу для інших, якщо хочуть. Це те, що заважає тобі допомогти Пінкі Пай?

Я нашорошила вуха й подумала про минулий раз, коли кинулася допомагати Пінкі. Не найкрутіший момент… хоча я помирилася зі старою подругою. Але це все одно було дуже… не круто.

- Це просто… не моя «річ». Хворобу не переганяєш крутістю. І не вирішиш проблеми, просто будучи класною. Я хочу допомогти, правда, але що я там робитиму, окрім як ходити за Пінкі? І це навіть не небезпечно — ми пропустили небезпечну частину. І цього разу немає ніякого «столу долі», який би казав, що я маю йти.

Еплджек склала мордочку в ту свою кумедну задумливу гримасу.

- Ну… стріляй мене громом, але… якщо вони можуть приходити сюди й назад, то чому б не запропонувати їхнім поні, які хочуть навчитися чомусь просунутому, прийти сюди? Я можу показати, як ми працюємо на фермі. А ти — кілька трюків у небі, ти й погодна команда.

Я обійняла Еплджек ногою.

- Оце вже план! Думаєш, багато хто захоче? О! А Твайлайт може вести заняття з магії! Вона ж це обожнює! Це чудово спрацює!

Мені треба було поговорити з Твайлайт. Негайно.

- Я до неї! Подивлюсь, що вона скаже!

Я злетіла в бік великого фіолетового замку Твайлайт. І на мить задумалася — він фіолетовий, бо вона фіолетова? Якби в мене був замок… він був би бірюзовим із райдужними акцентами? Було б круто. Одного дня я точно заслужу свій замок. Але краще хай він плаває в хмарах — інакше я буду дуже незадоволена.