Раптова зміна планів.
Наступного дня ми продовжили, здавалося б, нескінченну подорож. Я не став розповідати про сон, що мені наснився. Тут не було жодної приватності, та й я не був певен, що мої супутники зможуть винести з нього щось інше, крім того, що наша зустріч, імовірно, закінчиться погано.
Хоча... ми ж уже йшли на південь.
Я тихо хіхікнув зі свого жартівливого каламбуру, отримав кілька здивованих поглядів, але ніхто нічого не сказав, і ми йшли далі в мовчанні.
Близько десятої ранку перед нами у спалаху іскор з’явився поні. Єдиноріг низько вклонився Даст Кікер.
- Послання від Королеви!
Даст Кікер схилила голову набік, потім переможно глянула на мене.
- Як бачите, вона розкрила твої таємниці й загадки. Телепортація тепер належить нам, - вона махнула копитом на єдинорога. - Ну, яке послання?
Єдиноріг упевнено вказав на мене.
- Вбити їх.
Даст Кікер зробила крок назад.
- Що?
Єдиноріг кивнув.
- Негайно.
Даст насупилася.
- Але... Вона набагато цінніша живою, та й навіть не чинить опору.
Єдиноріг похитав головою.
- Ви отримали наказ. Для миру це має бути зроблено. - Вона віддала коротке салютування. - Виконаєш свій обов’язок?
Даст Кікер повернулася до мене, а її підлеглі вже виставили вперед копитні леза. Я був готовий зникнути в будь-який момент, але не хотів робити цього, поки не стане абсолютно необхідно.
- Гаразд, я зроблю це, - промовила вона.
Єдиноріг кивнув.
- Як бажає Королева. - І розчинився в новому спалаху іскор.
Даст сердито вдарила копитом по землі.
- Це безглуздо! Ця єдиноріжка, мабуть, самозванець, який хоче нас заплутати. Навіщо було вести вас тиждень, щоб тепер раптом наказати вбити? - Вона сердито глянула на мене. - Як тобі вдається наживати друзів усюди, крім тих моментів, коли це дійсно важливо?
Сандра схилила голову.
- Я рада, що ти не приймаєш накази бездумно. - Вона щиро усміхнулася. - Може, ми навіть могли б стати друзями?
Даст підняла брову.
- Це малоймовірно, але такої поведінки від Королеви я не очікувала… - Вона вказала на одного зі своїх жеребців. - А ти що скажеш?
Той здивувався, наче його вперше запитали про думку.
- Е-е... ні, сер, це було muy loco.
Даст кивнула.
- Саме так. Я не зобов’язана виконувати очевидно фальшиві накази. Якщо знову побачите цю єдиноріжку — схопіть її й відбийте ріг. Тоді й дізнаємось правду…
Ми рушили далі.
- Можете радіти, - сказала Даст через якийсь час. - У наступному місті ми отримаємо човен. Більше ніякої ходьби. Є чого чекати, га? - Її хмурий вираз обличчя, втім, не змінився — наказ Королеви явно не давав їй спокою.
До того міста ми дісталися лише надвечір наступного дня. Там теж усе кишіло поні, як, здається, і вся територія на південь від Америки. Проте доки підтримували в чудовому стані, і ми без проблем отримали човен і піднялися на борт.
Один із нових поні-моряків віддав честь Даст Кікер:
- Повністю заправлений і готовий до виходу, сер. Дозвольте вирушати.
Даст уперше за день посміхнулася:
- Вирушайте. Чим швидше ми прибудемо, тим краще.
Так нескінченна хода змінилася плаванням — ми могли розслабитися, продовжуючи шлях. Щоправда, оскільки тепер не треба було йти, нас замкнули в каюті. З позитивного боку — я нарешті міг поговорити.
- Отже, я майже впевнений, що єдиноріжка не брехала, — почав я.
Даск нахилив голову.
- Тоді чому вона так різко передумала?
Я описав сон — про неонову ворогиню і її вибуховий гнів проти мене.
- Не думаю, що вона захоче з нами зустрітися.
Сінді тихо фиркнула.
- Тоді вона розумна, як не дивно.
Сандра насупилася.
- А ще психопатка. Якби вона не була такою огидною поні, то проблем не виникло б — просто потиснули б копита й розійшлися. Натомість — план Б.
Даск задумливо постукав копитцем по підборіддю.
- Я бачив, куди пішла та єдиноріжка, але не настільки чітко, щоби намагатися її відстежити, особливо через кілька днів і з іншого напрямку. Якщо вона сюди ще прийде — варто спробувати прослідкувати?
Я не був у захваті від цієї ідеї.
- Довіряю твоєму судженню, але стежте за тим, як саме проходить зустріч. Якщо воно йде під укос через Даст Кікер — стрибаємо і не озираємось. Навіть якщо промахнемося, то краще, ніж ніжне погладжування її копито-лез.
Сандра опустилась на підлогу.
- Я правда не вірю, що вона погана. Вона могла просто бездумно виконати наказ, але не зробила цього. Вона хоче чинити правильно. Вона ніколи просто так не кричала на своїх солдатів і не робила нічого прямо-таки поганого... Хоча зрозуміло, що вона вважає, ніби перетворення всього людства — найкращий шлях, але це більше питання поглядів, ніж... Я це погано висловлюю.
Сінді нахилилася трохи.
- Добре, вони ж уже знають, що ми — принцеса, правда? Може, можемо скористатись якимись нашими “принцесницькими” можливостями?
Я підняв брову.
- Наприклад?
Сандра підвелася.
- Типу — позбавляти їх дару? Вони б могли оцінити ясніший розум. Можливо, вони навіть не розуміють, що на них впливає дар, але відчують, коли він зникне.
Я злегка знизав плечима.
- Можемо запропонувати це? Але я не бачу, як це пройде безкриваво: без дозволу нас би швидко пристрелили й послали, і були б аж ніяк не неправі. Тож давайте будемо ввічливими і спочатку поцікавимось, як на це відреагують.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!