Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Я тримав Неон у наших обіймах, поки ми почали нишпорити довкола. Радіо було — справжнє військове, важке, серйозне, і я не був певен, як ним користуватись, але хтось із наших розумівся.

Після короткого перекладу він застрибнув на стілець перед ним і став крутити ручки, аж доки не натрапив на канал, де англомовні голоси перемовлялися між собою. Тоді він показав на радіо й зістрибнув униз, залишивши його мені.

Що я міг сказати випадковим англомовним, щоб достукатись до військових? Хоча, мабуть, більшість військових таємниць уже не ті, що колись. Я натиснув кнопку передачі:

- Привіт, це Вільям, звітую з десь Південної Америки. Хтось із Штатів мене чує?

- Не очікувала нового голосу, - відповіла жінка. - Звати мене «Ван Тач». Засіла в Менi. Потужне в тебе радіо, або просто щасливий відскок хвилі?

- «Шарпшутер» на зв’язку, з Техасу, - долинув чоловічий голос. - Ти живеш там, Вілле, чи просто проїздом? Чув, там зараз досить ворожо.

Я натиснув кнопку з надією, хоч і не без вагань:

- Тож, не знає хтось із вас про операцію в Центральних Штатах? Люди й поні разом, без інфекцій, у мирі?

Сандра зітхнула й зняла свій ошийник, поклавши на підлогу.

- Схоже, мені його більше не носити.

- Здається, чув про тих, про кого ти кажеш, - відповів Шарпшутер. - Вони щойно оселились у місті поруч. Я ж тримаю поні подалі по-старому — з рушницею.

- Ти б у мене не стріляв, правда ж? - задихнулася у відповідь Ван Тач.

- Що? Звісно ні. Ми ж тепер добрі друзі, в ці божевільні часи.

- А знай, що я тепер на чотирьох ногах, - сказала вона. - Довелося трохи потренуватись, щоб працювати з радіо копитами, але вийшло. Поні — теж люди, не стріляй у нас, гаразд?

Хоч було й кумедно, розмова пішла не в той бік.

- Шарпшутере, можеш знайти їх і передати, що Вільям, S-клас, живий і здоровий, у супроводі нової дружньої S-класової особи. Ситуація… стабілізована.

Він щось буркнув на підтвердження, але потім знову заговорили про те, що Ван Тач — поні. Я не знав, що ще сказати, тож вимкнув радіо й повернувся до більшої Сандри.

- Подивись-но на себе.

Сандра відступила, вуха прижались.

- Так, подивись…

Я звів брову.

- Чому такий сумний вигляд? Виглядаєш чудово.

Даск кивнув:

- Справді. Ти більша, яскравіша, е-е, навіть могутніша.

Сандра пирхнула:

- А що з цими гострими візерунками? - вона торкнулась копитом блискавоподібних смуг під очима. - І я відчуваю, що в мені хтось є. Я ж думала, з цим покінчено.

Сінді вигукнула:

- О! Це я! Ну, не зовсім я, але хтось як я. У них немає голови, щоб говорити, тому прямо в твоїй — єдиний спосіб. О! Знаю! Ми можемо зустрітись у сні — тоді ти з ними поговориш!

Моє вухо саме обернулось на її голос, але Неон випередила:

- Всередині мене жила істота?

Сінді кивнула:

- Не істота, як ти думаєш. Не людина. Одна з моїх — ми зазвичай безтілесні, просто енергія.

Сандра ткнулась у мою ногу:

- Це… наскільки погано?

Я погладив її спину:

- Даск не жартує, виглядаєш прекрасно. До речі, ти тепер не така вже й маленька.

Сандра нахилила голову, потім почервоніла від вух до копит.

- Вілле! Ну…

До зали зайшла Даст Кікер:

- Ми відправили гінців у всі боки, щоб швидше розповсюдити новину, але телепортів нема. - Вона ткнула копитом у Неон. - Зізнавайся, де вони?

Неон трохи насупилась:

- Я нічого не приховую. Була лише одна. Куди вона поділась — не знаю.

- Неважливо, - махнула копитом Даст. - Тож повідомити фронт, що Неон усунена, ми не можемо — вони й далі створюватимуть хаос. А ти чого її носиш, як кошеня?

Неон виглядала ображено, і я знову став її гладити.

- Ти ж бачила, як на неї дивляться. Я тримаю її в безпеці. Вона здалася — тепер це моя відповідальність.

Даст пирхнула:

- Я б її копнула, якби могла...

Даск став між нами:

- Вона тепер просто поні, припини погрожувати.

- Ми всі «просто поні», - закотила очі Даст. - Те, що хтось більший і світиться, не робить його святим.

Сандра підняла копито:

- Але ще одне — що з іншою принцесою?

Даст цокнула язиком:

- «Принцеса Джунглів»? Схоже, вона щаслива, керуючи дикими. А що з нею?

Неон насупилась:

- Вона місяцями мені шкодила — зривала постачання, нападала на патрулі, викрадала людей. Я вже не кажу про свої гріхи, але відривати сім’ї — це неправильно. - Її товстий хвіст обвив мою руку.

- Спершу розберемось із одним вогнем, - я підвівся. - Пропоную телепортуватись до кордону, поговорити з силами Неон там і спробувати переконати їх розійтись, якщо побачать, що вона переможена.

Даст одразу зібралась поруч із нами:

- Без мене нікуди! Я знаю, з ким говорити — я ж була частиною її структури.

Я махнув рукою повз неї:

- А твої друзі?

- Вони не діти. Не загинуть, якщо я на хвильку зникну. Миротворець, ти тепер зі мною.

Неон тихо хіхікнула:

- Схоже, титул тобі пасує. Ти справді мене пробачаєш?

Вона перевернулась на спину, дивлячись на мене з надією. Я простяг другу руку й почухав її м’яке черевце, поки вона не почала тихо муркотіти.

- Якщо ти справді готова залишити це позаду — я теж не буду постійно про це нагадувати. Світ став замалий для в’язниць — тепер кожна пара рук, чи то копит, важлива.

Даст злегка зморщила чоло:

- Може, мені теж пригрозити світові? Дивись, як усі одразу увагу звертають.

Даск раптом притулився до неї й почав її вилизувати, розчісуючи шерсть зубами. Даст уже хотіла його копнути, але швидко розслабилась і притулилась до нього. Сандра тихо хіхікнула:

- Знаєте, це вперше бачу, щоб двоє єдинорогів так мило ладнали.

Даст почервоніла від слів Сандри і вдарила Даска.

- Він не мій жеребець!

Даск потер бок.

- Я й не намагаюся. Просто друг.

Даст відвела погляд, трохи винувато, але сіла поруч. Вона не обіймала його, але сиділа близько.

Я накрив усіх щитом.

- Готові вирушати?

- Готові! - промовила Сінді з усмішкою.

Даст перекинула ногу через Даска.

- Готова й охоча.

Неон відкотилася назад і обхопила руку, що тримала її.

- Готова.

Нарешті Сандра притиснулася до мого боку, велика, можливо, трохи більша за мою понячу половину.

- Будь-якої миті.

Я уявив перше місто, куди ми потрапили, де вперше зустріли Даст Кікер і її поні. Ми перенеслися в порожнечу й з’явилися на пильній дорозі посеред дня. Сонце обпалювало хутро.

Неон виглядала трохи погано.

- Ух, як ти це витримуєш?

Даст важко зітхнула, але стерпіла, хоча, я впевнений, це її також вплинуло.

Сінді вже шукала наступну ціль.

- Готові? - Ми знову стрибнули, опинившись на даху найвищої будівлі. Звідти видно було стройові ряди поні вдалині. Неон раптово випорожнила живіт, зробивши чималий безлад.

Даск тихо зітхнув і відсунувся, щоб використати магію, очистивши дах.

Даст фиркнула.

- Не так уже й погано. Я в порядку…

Сандра похитала головою.

- Це не змагання. Це вони? - Вона показала на стройові ряди далеко попереду.

Неон і Даст кивнули, і з магією Даска ми знову стрибнули, опинившись біля групи поні, що здивовано розступилися.

- Н-Неон! - перелякано крикнули кілька з них, але дивилися на Сандру.

Сандра почервоніла й показала на меншу Неон.

- Не на мене, на неї.

Очільник групи підійшов із підозрілим поглядом.

- Що відбувається? Ви перериваєте наші навчальні маневри. Поясніть!

Неон трохи кивнула.

- Я — Неон, ваш лідер. Відступайте. - Вона стрибнула з моїх рук на землю. - Війна закінчена.

- Що ти маєш на увазі? - хмурився лідер. - І ти зовсім не схожа на Неон…

Неон різко випустила язики, схопила єдинорога та висмоктала енергію, відновлюючи свої яскраві кольори, хоч і тимчасово.

- Мені завжди подобалося, коли єдинороги — лідери. Вони легко беруть на себе відповідальність, але бувають впертими. Війна закінчена! Йдіть додому. Нове завдання — піклуватися про мешканців, щоб вони були щасливі та в безпеці. Люди зі Штатів — не ваші вороги. - Вона вказала на північ, а потім на мене. - Це Вільям, ваш найкращий поні. Вона могла б мене вбити, але не робить цього. Дамо їй шанс.

Неон пройшла крізь середину формації, змусивши ряди розступитися.

- Рухайтеся! - Кілька поні спробували чинити опір, але виглядали не загрозно. Толпа розійшлася, а Неон повернулася до нас, м’яко світячись. - О, яке це приємне відчуття.

Даст насупилася.

- Ти не можеш робити, так завжди.

Неон фиркнула.

- Може, й ні, але насолоджуватися можу. Ти вже не така страшна.

Вона перейшла накинулась на Даст, і єдиноріг гарчав, ухиляючись. Вони впали в бруд, борючись. Даст явно був розлючений, а Неон, здавалося, добре проводила з нею час.

Боротьба Даст раптово припинилась. Неон підняла її язиками, один обмотав її бочку, один навколо її морди, а один занурився прямо між ніг.

- Ти знала, що цим можеш робити чудові речі кобилам? - Неон посміхнулась з неслухняним наміром, перш ніж яскравий імпульс сили пробив язиком в нутро Даст.

Даст приглушено кричала, коли її, здавалося, переповнювало задоволення. Вона била ногами і боролася, але все було слабко. Подальші пульси позбавили її будь-якої здатності боротися, оскільки вона просто трохи звивалася в повітрі, голосно дихаючи носом, коли з нею працювали.

Сандра втрутилася, відводячи надлишкову енергію. Даст впала на землю, але знову отримала контроль над собою.

- Ти монстр!

Сандра витягнула Даст за допомогою язика.

- Досить бійок.

Неон слабо сіла, її яскраві кольори блідли.

- Мммф, я просто гралася. Не було так погано.

Я приклав руку до голови.

- Перше правило мого стада — ніхто не чіпає того, хто не хоче. «Ні» означає «ні», завжди.

Даст м’яко мигнула очима і почала червоніти.

- Ти…