Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Ми піднялися на світанку й продовжили шлях, блукаючи містом. Попереду щось відбувалося: поні снували навколо огородженої території. Усередині були люди — або колись були. Більшість перебували на різних етапах перетворення на поні під пильними поглядами своїх наглядачів.

Даст Кікер вказала копитом на групу:

- Ми не жорстокі. Кожну спійману нами людину ми доправляємо в безпечне місце, де спостерігаємо за трансформацією, щоби уникнути ускладнень. Нам потрібні здорові поні, не божевільні й не покалічені. Здоровий поні — це цінність, на відміну від людини, якою він був раніше. Один поні може забезпечити їжею десяток інших — яка людина здатна на таке без своїх машин, що жеруть паливо й ґвалтують планету шматок за шматком? Пегас може втихомирити розлючену руку природи — чого люди ніколи не могли зробити, навіть зі своїми «іграшками»!

Сандра тихо пирхнула:

- Тобто це все еко-тероризм, так?

Даст різко обернулася до неї, грюкнувши копитом по землі:

- Ми не брудні терористи! Це не про кляту гіпі-романтику. Ми не просто «виживаємо» без руйнування планети — ми робимо краще! - Вона вдихнула глибше, повертаючи собі самовладання. - Не можу очікувати, що ти це зрозумієш, ґрінґо. Ти жила серед людей. Вони чіпляються за свої жалюгідні старі звички, але ми зробимо краще.

Вона підняла копито, торкнувшись Сандриного розсіченого рота:

- Ти взагалі усвідомлюєш, який дар отримала?

- Як земна поні? - перепитала Сандра. - Можу змушувати рослини рости.

Даст похитала головою:

- Я не про це. Я про передню частину тебе. Язик. Щелепи. Вони мають мету. Тут немає нічого випадкового. Кожна форма — благословення.

Даск насторожив вухо, виглядаючи не менш зацікавленим, ніж я. Я поклав руку Сандрі на гриву:

- І яка ж у цьому користь?

Сандра кивнула:

- Саме те я й хотіла спитати.

- «Він?» - Даст глянула на мене, трохи звівши брову. - Хмм… певно, ти вже оцінив їхню силу.

Сандра посміхнулася:

- Досить… вправні, якщо вибачиш за каламбур.

Даст кивнула:

- Вони можуть не лише торкатися. Вони живляться — але не фізично. Ви можете вбирати енергію живих істот, накопичувати її в собі й передавати іншим. Чим ближчий контакт, тим швидше це стається. Можна вбити, але це нецікаво. - Вона злегка примружилася. - Натомість можна лікувати, передаючи силу здорових хворим. Можна підсилювати магію єдинорогів або допомагати пегасам долати континенти за лічені години.

~Це збігається з тим, що я знаю про цих істот. Вони живляться передачею енергії. Її рух робить їх сильнішими. Їх зазвичай вважають нешкідливими паразитами — скоріше симбіонтами, ніж справжніми паразитами.~

Сандра висунула язик і поглянула на нього:

- І як це зробити?

Даст відвернулася:

- Всьому свій час. Ми тут не для навчання.

Миротворцю, підійди. Бачиш он того? - Вона вказала на людину в загоні, яка виглядала цілком звичайно. - Ми думаємо, він імунний. Що б ти зробив із ним? Питання риторичне. Ти б, напевно, сказав — відпустити, жити поруч, поділитися світом. Іди, попрощайся з ним. Він нікчемний. Навіть гірше, ніж нікчемний.

Вона мені не дуже подобалася. Зітхнувши, я ступив вперед. Поні розступилися, дозволяючи мені увійти до загону. Напівперетворені тягнулися ближче, дивилися з надією або страхом. Людина, про яку йшлося, вийшла вперед.

- Ну що, настав мій час? - спитав він.

Ми насторожили всі чотири вуха.

- Час? - перепитав я.

- Вони цього навіть не приховують, - він знизав плечима. - Я не змінився, тож мене просто вб’ють, так?

Я відчув його зсередини — і попри їхні слова, дар у ньому був. Не надзвичайно сильний, не «королівський», але цілком звичайний. Просто він не проявлявся.

- Ну… - почав я обережно. - Не думаю, що зможу тебе звідси витягти, але якщо б міг — ти хотів би стати поні?

- Якщо вибір між тим, щоб змінитись, чи померти, то я обираю життя. - Він нервово всміхнувся. - До чотирьох ніг можна звикнути — краще, ніж до могили.

Я спробував підбадьорити його посмішкою:

- Якби міг вибрати, яким поні стати, кого б ти обрав?

Він кивнув на Сандру, яка стояла за огорожею:

- Такою, як ота. Міцною, надійною. Вони, схоже, добре тримаються разом. Такі… справжня сила землі. До речі, чому вони прислали когось, хто говорить англійською? Вони знали, що я теж розумію?

Я знизав плечима:

- Може, випадковість. А може, доля.

Сінді лагідно усміхнулася:

- Ми здійснимо твоє бажання. Закрий очі, уяви поні, яким хочеш бути, й тримай цей образ якомога міцніше.

Я додав:

- Це буде боляче. І уникнути цього майже неможливо, хіба що тебе приспати.

Він зібрався з духом настільки, наскільки міг.

~Дозволь мені. Я не хочу, щоб це виглядало підозріло. Зроби вигляд, ніби тебе це шокує.~

Дотримуючись її поради, я зіграв подив, коли почув перший хрускіт:

- Гадаю, це заразне!

Чоловік упав на землю — і почав змінюватися. Жахлива симфонія тріщання кісток і розриву сухожиль лунала в повітрі, поки його тіло перекроювалося, занурене у криваву оркестрову вакханалію болю. Коли все стихло, перед нами залишився слабко дихаючий синій земний поні. Його одяг жахливо розтягнувся на новій формі. Він знепритомнів, щойно перетворення сповільнилося, але був живий.

Даст Кікер зустріла мене, коли мене вивели з загону, й пирхнула:

- Навіть зараз ти знаходиш спосіб зробити все мирно. Він отримає належне ставлення — як один із нас. У тебе справжній талант, шкода лише, що ти витрачаєш його на людей. Ходімо, попереду ще довга дорога.