У Її Позолоченому Палаці.
Наш марш по пильних дорогах був довгим, але переважно мирним. Люди в дрібних містечках, через які ми проходили, ставили запитання і час від часу приєднувалися, хоча більшість просто хотіла, щоб її залишили в спокої, і ми нікого не тиснули приєднуватися — я й сам не знав, як це назвати. Сподівався, що це не перетвориться на юрбу, хоча не був впевнений, що зможу її контролювати — багато хто взагалі не говорив рідною англійською.
Даст Кікер вказала уперед.
- Прибуття має бути до ночі. Пропоную відпочити і ввійти свіжими, а не втомленими.
Це звучало розумно, тож ми вклалися на короткий сон. Протривало це не так довго, як я планував. Нас розбудив тривожний галас — табір опинився в кільці нових поні. Вони не мали кігтьових наручів принаймні. На мить стояли мовчки. Коли я підвівся, одна одразу підійшла до мене і принесла записку в зубах.
Привіт, принцесо Штатів.
Бачу, ви дісталися так далеко, але було б прикро — і злочинно — якби вам завдали шкоди чи вбили саме зараз. Мої діти підуть за вами й захищатимуть, але тільки від нападу. Вони не для шкоди. Будьте з ними ласкаві. Вони прагнуть миру так само, як і ви, хоч і не говорять про це. Молюся, щоб вам вдалося все вирішити без насильства, але практичність каже, що це малоймовірно.
Сподіваюсь на найкраще, готуючись до найгіршого,
Принцеса Джунглів
Я зробив показову заспокійливу жесту і погладив поні, що лежала переді мною. Настрій швидко розрядився. Коли ми знову лягли відпочити, та сама поні залишилася поруч і згорнулася біля нас, не проронивши ні слова. Інші натомість зникли в укриттях — вони були дивно тихі для зазвичай голосних клопкаючих істот.
Нас стривожив не лагідний візит, а рвучкий гуркіт вогню з автоматів, за яким пішли крики шоку й болю. Я миттєво підвівся, але встиг лише відчути різкий удар кулі в моє велике тіло. Я думав, що зміни болючі — але кулі були гірші. Кілька поні кинулися на мене, але я занадто судомно відчував біль, щоб зрозуміти, хто саме — лише відчував, як мене притиснули їхньою вагою, захищаючи.
~Мені це не подобається! Наш патерн пошкоджено. Я ще не хочу назад у енергію,~ - голос Сінді був наляканий і майже в паніці; світіння її рогу стало яскравим, і я крізь стиснуті очі його бачив. Біль почав стихати, коли вона витягла кулю й кинулась лагодити пошкодження.
- Cargar! - хтось закричав над гвалтом пострілів, і копита гупнули по землі. Судячи з усього, наша сторона намагалася нарощувати штурм на нападників.
Сандра крикнула мені на вухо:
- Їх небагато, але нащо їм стільки кулеметів? - Вона швидко озирнулась, потім огорнула нас язиком і підживила трохи енергії, яку Сінді швидко викинула. - Я піду перевірити поранених, зараз буду. - Вона ривком зникла під землею, залишивши по собі лише купку ґрунту.
Кінь, що лежав на мені, раптом скам’янів і впав. У неї свіжа кулява рана, і їй було важко дихати. Досить — значить досить. Я струсонув думками і швидко знайшов ворожих поні, бачив, як ті з ними намагаються зблизитись. Надто багато яскравих крапок життя й думки згасали. Мене нудило й розпирала лють. Я стиснув першу ворожу плямку, що знайшов, і розпалив у ній Дар своєю люттю. Крапка раптово згасла. Я перестав думати й пішов далі, гасив життя кожного нападника по черзі. Пройшло лише кілька дорогоцінних хвилин — і на полі знову запанувала тиша, якщо не брати до уваги розгублені звуки захоплених, що виявили свої цілі уже повалені, і поранених, які слабко намагалися кликати по допомогу.
Через хвилин десять підійшла Даст Кікер, з підбитою лівою передньою ногою в бинті, але загалом виглядала нормально.
- Я навіть не знала, що вони мають таке. Сподіваюся, ти змусиш ту суку заплатити за кожне життя, яке вона сьогодні забрала, - стукнула вона здоровою ногою. - Брехуха й лицемірка! Вона завжди казала, що зброя — це людський інструмент гноблення й насильства. Я навіть не знаю, звідки в них ці речі. Думаю, це була магія єдинорогів. Вони як випаленi з середини.
Я скривився від цього звіту.
- Це був я. Вибачте.
Даст Кікер підняла вухо.
- За що ти вибачається? Вони розстрілювали людей направо й наліво. Більшість із тих — цивільні. - Вона махнула копитом на натовп. - Вони навіть не крикнули попередження й не попросили нас відійти, просто відкрили вогонь. Вони заслуговують на те, що отримали.
Сінді похитала головою.
- Око за око — і ми всі залишимось сліпими?
Даст тихо фиркнула, влаштовуючись на землі.
- Можливо, ти тоді не будеш такою клятою повією, як вона. Коли поранених оглянуть, треба рушати далі. У нас зустріч з скаженою кобилою.
Здатність Сінді переносити енергію від здорових до поранених виявилася життєво важливою для підтримки тих, хто постраждав; незабаром усі ті, хто не був мертвими, принаймні стабілізувалися. Тихі «дикі» від принцеси джунглів перейшли до охорони тих, хто не міг сам рушити, і незабаром ми рушили вперед. Нам треба було встигнути на зустріч — і нічого не мало нас від цього відволікати.
Даск насторожив вухо, коли ми йшли.
- Які в неї можуть бути оборонні споруди на базі, як думаєш?
Я зовсім не хотів над цим серйозно розмірковувати.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!