Хто ти Сінді?
У Даска настовбурчилася шерсть.
- Не будь такою з Сінді, - буркнув він.
Я підняв руку, намагаючись урівноважити ситуацію:
- Так, заспокоймося. Сінді давно вже наша подруга.
Сінді усміхнулася, хоча й трохи винувато:
- Вона не помиляється… Я не розповіла вам усю правду.
Луна повільно кивнула:
- Добре. Можливо, саме час?
Сінді вказала на мене:
- Хочу, щоб ти сам(а) склав(ла) пазл.
Усі погляди звернулися на мене. Я зосередилась, пригадуючи все, що знала.
- Інші триголові поні, яких ми зустрічали, раніше були людьми. А ти… з’явилася нізвідки.
Сінді м’яко кивнула:
- Це правда. І що це тобі каже?
Я насупилась:
- Що ти інша?
Вона закотила очі:
- Ну, так. Я… і є Порожнеча.
Очі Луни звузилися, і вона вдарила копитом по чорному нічому, готова була кинутись вперед:
- Чому ти нас обманювала? Ти хочеш зруйнувати наші зусилля?
Сінді похитала головою:
- Якби я хотіла, це було б набагато простіше. Я могла б безліч разів підставити Віла, але не зробила цього. Те, що ви називаєте Порожнечею, насправді… не зовсім те. Я потрапила в енергію, що текла між вашими світами, і зацікавилася. А потім отримала тіло — і це виявилось неймовірно приємно. Мати форму, відчувати… це затягує. Я хочу спробувати все — але й допомогти розв’язати цю плутанину теж хочу.
Луна поблідла:
- Наш промах коштував життя двом світам?!
- Ні-ні! - заперечила Сінді, швидко махнувши руками. - Коли хтось витрачає весь «дар», він слабшає, і тоді сутність звільняється та повертається до Порожнечі.
Даск підняв копито, вказавши на неї:
- А чому ми не можемо «вичерпати» дар Віла?
Сінді тихо хмикнула:
- Бо я тут добровільно, милий поні. Я можу піти, але не хочу. Тож енергія повертається, не зникає. Більшість просто хоче додому, тому звільнення — це найкраще, що ви можете для них зробити.
Луна насторожила вухо:
- Починаю розуміти… Але мене непокоїть — чи кожна людина, що заражається, насправді «захоплює» когось із вашого світу?
Сінді похитала головою:
- Більшість із них не «люди» у вашому розумінні. Уяви, що хтось отримує камінь, дерево або полум’я. Тому в когось дару більше, ніж в інших. - Вона вказала на мене. - А тобі, щасливчику… чи то хлопчику, чи дівчинці, чи обом одразу — тобі дісталася особистість. І вона тебе любить.
Сінді скоротила відстань і обійняла мене. Усвідомлення, що вона — окрема істота, а не просто частина мене, зробило ці обійми теплішими й природнішими.
Луна прокашлялася, повертаючи всіх до справи:
- Це було надзвичайно пізнавально, і я рада, що тепер розумію трохи більше. Але робота ще не завершена. Скажи, чи мають твої… співвітчизники якусь думку про все це? Чому деякі з них допомагають людям, що лише погіршують становище?
Сінді насупилася:
- Думаю, більшість просто не мала такого щастя, як я. Вони не мають «голови», не усвідомлюють себе, не розуміють, де опинилися, тож їхні сили просто… використовуються, несвідомо.
Даск підняв копито:
- Ага! Тобто Крістал і інші «молодші принцеси» отримали тварин, а не розумних істот?
Сінді усміхнулася:
- От чому я тебе люблю, кмітливий поні. Саме це я й думаю. Живих — але не розумних.
Луна повільно кивнула:
- Гаразд. А чи є спосіб зв’язатися з твоїми людьми, повернути втрачених? Без їхньої участі загроза, можливо, справді зменшиться.
Сінді знизала плечима, розвертаючись до неї:
- Нас із дитинства вчать не втручатися у фізичні світи. Але потім — ф’юуух! — мене просто втягнуло сюди, прямо в живе тіло. Я відчула дві енергії: одну — від живої істоти, іншу — ту, що намагалася її переробити. Це здалося дивним, тож я втримала другу осторонь.
Я плеснула в долоні:
- От чому я змінювався так повільно!
Сінді кивнула.
- Я не могла це зупинити повністю, лише трохи сповільнити. А коли стало ясно, що припинити процес зовсім неможливо, я просто вирішила зробити його для тебе м’якшим. Мені здалося, що ти дуже хотів зберегти свої пальці, тож я зосередилася на цьому — і спрацювало!
Я глянув униз на своє тауноїдне тіло й хмикнув:
- Так… усе могло б бути значно гірше. Але, як сказала Луна, — чи можемо ми звільнити твоїх друзів із тіл інших принцес? Кожна з них, по суті, є викрадений інопланетянин. Це жахливо.
Даск постукав копитом по рогу:
- Магія єдинорогів.
Усі повернулися до нього, і він зніяковіло переступив із копита на копито:
- Магія єдинорогів здається тією ж енергією, або принаймні дуже схожою на ту, що з твого світу, Сінді. Якщо ми зможемо створити правильне закляття, то зможемо просто виштовхнути прибульця з них. Бац! Ніякої королівської влади — і вільний інопланетянин.
Сінді виглядала стривожено:
- Для цього потрібен піддослідний… А я люблю це місце. Я хочу жити, подорожувати, відчувати — усе, що роблять живі істоти, доки це тіло не постаріє й не помре. Саме так воно працює, так? Я бачила це у твоїй голові, Віле.
Мене осяяла думка, і я посміхнувся:
- А що, як ми навчимося виштовхувати тебе, але не відправляти додому?
Вона нахилила голову:
- А де я буду без тіла?
Даск кивнув:
- Ми могли б помістити тебе в якийсь гарний камінь чи щось подібне, поки не знайдемо нове тіло.
Сінді насупилася:
- Мені подобається рухатися й відчувати. Камені на таке не здатні. - Вона схрестила руки. - Я була тільки допомогою, не робіть цього зі мною.
Цього разу я обійняв її сам і поцілував у щоку:
- Ми нічого не зробимо без твого дозволу, обіцяю.
Вона розслабилася в моїх обіймах, а Даск раптом спалахнув новою ідеєю:
- А якщо просто створити для тебе нове тіло? Таке саме, як зараз у цьому сні!
Луна насупилася, підійшовши ближче:
- Створити ціле тіло з нічого — надзвичайно складно.
Сінді ляснула в долоні, очі загорілися:
- У мене є відповідь!
І раптом усе розсипалося. Сон зник. Сінді розбудила нас обох, а Даск не зміг утриматися в сновидінні. Зустріч була завершена.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!