Щоб живити націю.
Даст Кікер йшла попереду, певно, на південь. Минуло кілька днів — нічого особливого, лише нескінченна хода. Не дивно, що вони досі не заполонили Сполучені Штати — без засобів швидкого пересування зробити це майже неможливо. А якщо вже й рушать, то лише величезними масами — справжня стара добра війна.
Я підійшов поруч із Даст Кікер.
- Знаєш, якщо ви справді нападете на Америку, загине багато людей. І людей, і поні. Навіть якщо вам пощастить застати їх зненацька й захопити кілька великих міст, вони відреагують, як загнаний у кут звір.
Даст роздратовано фиркнула:
- Так воно і є! Вони і є звірі!
Сандра підняла брову:
- Звірі з ракетами й бомбами, які досі працюють. Якщо ти плануєш увірватися туди зі своїми кількома легіонами поні — останнє, що ти побачиш, буде яскравий спалах, після якого дізнаєшся, чи існує бог.
Даст підняла копито, зупиняючи суперечку:
- Досить. Я знаю, що ти миротворець, Миротворцю. Але якщо люди зі штатів не підкоряться добровільно — ми змусимо їх. У цьому світі більше немає місця для людей. Це тепер наш світ. Ми продовжимо те, що вони почали. Це поні вирушать досліджувати космос. Це поні знайдуть Бога. Це буде світ поні, не людей. Їм кінець.
Вона прискорила крок, завершуючи розмову.
Один з ескорту підійшов ближче:
- Ти не розумієш, ґрінґо. Вони можуть кидати свої бомби скільки завгодно — це лише уповільнить нас, сі? Думаєш, у Мексики не було бомб? Було! І ось ми тут. Я сам був солдатом, бачив це. Їх не спинити.
Даск насторожив вухо:
- Як це? Вони ж теж поні. Тіло, плоть — вибух розриває однаково.
Ескорт глянув уперед, потім знову на нас:
- Послухай, ти добра людина, сі, я це знаю. Але їм байдуже. Вибач.
Він відійшов убік і втупився просто перед собою.
На заході того дня ми побачили світло міста попереду. Я здивувався:
- То що, пожежа?
Даст тихо засміялася:
- Пожежа, так, але не та, про яку ти думаєш. Ходімо — побачите, про що я казала. Ми не хочемо тягнути суспільство назад — ми штовхаємо його вперед. Сюди.
Вона перейшла на галоп, і ми невдовзі увійшли до міста.
Ліхтарі працювали! Не всі — дехто був зламаний, але більшість світилася. У вікнах будинків теж було видно світло. Всередині жили поні — вони їли, говорили, працювали… виглядало майже нормально, якщо не зважати на те, що всі вони були поні.
- Бачиш? І жодної краплі нафти для цього не спалено!
Я здивовано підняв брову:
- Як?
Вона не відповіла, а лише повела нас далі вглиб міста. Постукала у двері — назустріч висунулася морда, з якої стирчало кілька язиків, що скуштували повітря.
- Даст Кікер, ви повернулися. Приємно вас бачити, мадам.
Морда зникла, і двері відчинилися ширше. Перед нами стояв поні, схожий на Сандру — розділена щелепа, товстий хвіст, але це був пегас, не земний поні.
- Система працює на повну, мадам. Мережа тримається чудово, у несправних районах ведуться ремонти.
Даст кивнула й вказала на нас:
- Покажи їм джерело енергії.
- Так, мадам. - Він обернувся до нас. - Сюди.
Ми пройшли зовсім недалеко — і застигли. У великому складі стояв ряд із десятка єдинорогів, до рогів яких були приєднані дроти. Вони неквапливо жували сіно, а по дротах час від часу пробігали дуги енергії.
- Ось наші хоробрі добровольці. Дванадцятигодинні зміни. Їм платять додатковими пайками — і ще одним жетоном розкоші. Робота важка, довга, але почесна.
Сандра скривилася:
- Їм боляче?
Він указав на найближчого єдинорога:
- Запитайте в нього.
Я підійшов ближче.
- Привіт. Як ти?
Єдиноріг підняв погляд, доїв шмат сіна:
- Та як усі, хто працює. Не зовсім те, на що сподівався після диплому коледжу, але могло бути й гірше. - Він знову занурив морду в сіно. Вони, здавалось, не припиняли їсти ні на мить.
Я глянув на пегаса:
- Мабуть, це дуже виснажує, якщо вони так їдять і при цьому не набирають вагу. Це точно безпечно?
Пегас знизав крилами:
- Безпечніше, ніж будь-яка важка робота, га? Тіла поні інші, особливо в єдинорогів. Їжа в шлунку… мета… метабо… ну, засвоюється миттєво, якщо вони виробляють енергію. Як я сказав — усі добровольці. Можуть піти будь-коли. Нам не потрібно саме дванадцять, але запас — це добре: хтось може захотіти в туалет чи закінчилася зміна.
Він криво посміхнувся.
- Обідньої перерви, щоправда, нема.
Даск стиснувся поруч зі мною:
- Ні, дякую. Я краще рухатимуся. Бути живою батарейкою — якось нудно.
Пегас кивнув у бік лінії:
- Кожному своє.
Даст Кікер вийшла вперед і повела нас до виходу:
- Бачите? Наші міста живитимуться лише відновлюваними джерелами — енергією, яку можуть дати навіть найпростіші. Навіть ті, кого спіткали хвороби чи нещастя, матимуть своє місце. Робота для кожного.
Сінді підняла брову:
- Якщо ти єдиноріг?
Даст відмахнулася:
- Для кожного виду — своє завдання. Але досить на сьогодні. Ходімо, знайдемо справжню їжу й справжні ліжка. Як вам така перспектива?
Ескорт радісно вигукнув у відповідь.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!