Зміна перспективи.
Ліз зайшла разом із трьома членами свого табуна, оглядаючи жваві коридори печер Крістал.
- Твій тиждень давно закінчився, - сказала вона, - але мої розвідники кажуть, що ти його не марнував. Хочу почути все від першоджерела.
Сінді засміялася і фиркнула.
- Це було жахливо.
Я трохи насупився.
- Я впевнений, ти казала про місяць.
Ліз махнула рукою.
- Тиждень, місяць — до суті. Що це за маленькі нашийники на ваших людях, ніби це домашні тварини?
Сандра зробила крок вперед, киваючи Ліз.
- Це поні, які не заразні й безпечні для спілкування. - Вона підняла копито і легенько торкнулася свого нашийника. - Він не означає власність, чи щось дивне.
Я додав на ходу:
- Не зловживайте цією системою. Один заражений з нашийником зруйнує всю справу, і ми повернемося до нуля, можливо, навіть гірше.
Ліз фиркнула.
- Здається, ти будуєш хиткий картковий будиночок, який чекає вітру. Я не єдина, хто спостерігає. Хтось обов’язково скористається ситуацією. Ти маєш план на це?
Вона була права, але мені від того не ставало легше. Я зітхнув і підняв руку.
- І що ти пропонуєш?
Ліз усміхнулася яскраво.
- О, тепер я включена до обговорення?
Даск нахилив голову.
- Я раніше тебе не зустрічав, але тепер можеш приєднатися, так?
Ліз кивнула.
- Добре… Можливо, я просто занадто різка. Ладно, кажи, Вілле. Як мої люди вписуються в твій грандіозний план? У тебе земні поні працюють на фермах, пегаси контролюють погоду й ведуть розвідку проти диких. Я бачу дюжину єдинорогів, що щось мутять, отже й для них у тебе є завдання. Мої люди не люблять бути бездіяльними чи зайвими.
Я підняв палець.
- Насправді, я знаю один спосіб, у який ви можете бути особливо корисні. Великі міста оточені стінами й не приймають гостей — а це ускладнює дипломатію. Я знаю, що ви здатні пробратися й завести процес. Крім того, мені здається, ми не єдині, хто консолідує спільноти. По суті, нам потрібні розвідники та агенти, і ви найкращі для цього, так?
- Точно, - погодилася Ліз. - І що ми отримаємо натомість?
- Легко. - Я махнув рукою на Ліз. - Як ваш поні, що ми вам дали?
Ліз підняла брову.
- Хм? Все нормально. Він працює, щасливий. А що?
Я кивнув.
- Чудово. Поні не змінюються. Кожне велике місто, яке ви допоможете приєднати, ми знайдемо волонтера, щоб допомогти годувати ваш табун. Після кількох таких операцій вам навіть не знадобляться інші.
Ліз трохи кивнула.
- Гаразд, отже ми не помремо з голоду — це добре, але майбутнього особливого не обіцяє.
- Тоді скажи, чого ти хочеш. - Я вказав у бік ферм. - Ви також їсте звичайну їжу? Запаси зростають з кожним новим містом. Хочете перестати бути заразними? Ми можемо це влаштувати. Тоді зможете спілкуватися з людьми без обману.
Ліз кинула погляд на ферму, потім повернулася до мене.
- Я зрозуміла. Поки ми поважаємо Крістал, отримаємо все, що хочемо.
Я підняв брову.
- Це не так вже й про Крістал. До речі, що сталося з тією «радою»?
Ліз тихо фиркнула.
- Вони — бардак. Я краще візьму Крістал, ніж ту купу кричущих ідіотів. Гаразд. Крістал не має нічого проти, якщо я почну тут влаштовувати свої порядки, правда?
Ми здобули ще одного союзника — або принаймні заручилися підтримкою давнього. Крістал допомогла спланувати, де розмістити спорядження чейнджлінгів у печерах, і вони стали частиною зростаючого табуна. Спочатку інші поні стримано ставилися до їхніх комахоподібних сусідів, але з часом все потеплішало, і схоже, перемінники теж тішилися компанією. Коли я побачив, як один із них розважається з єдинорогою в його первісній подобі — і обидва при цьому видають задоволені звуки — я майже повірив, що вони інтегрувалися.
Усе йшло за планом — принаймні доти, поки армія не вирішила завітати. Першим тривожним знаком став наляканий крик поні, що були ближче до поверхні. Одна з маленьких пегасів влетіла в головну залу з переляком у очах:
- Нас атакують! Солдати — стріляють транквілізаторами!
Могло бути й гірше. Використання нефатальної сили все-таки мало значення. Я підвівся і попрямував до заблокованих тунелів разом із табуном.
- Скажіть всім відійти і не вступати в бій, - наказав я.
Сандра усміхнулася, чітко клацаючи копитами поруч.
- Це може бути чудова можливість.
Даск кивнув, але виглядав менш впевненим.
- Якщо ми зможемо показати їм те, що зробили добрі справи.
Ми зрозуміли, що знайшли їх, коли кілька дротиків вразили наш щит і зависли на ньому, вібруючи від раптової зупинки. Я підняв руки, виставивши пухкі долоні.
- Спокійно. У нас тут мирно. Хочете поговорити?
Сінді усміхнулася:
- І, будь ласка, припиніть стріляти в поні. Це не зовсім по-людськи.
Один із солдатів у повному захисному костюмі вийшов вперед і відштовхнув інших назад. Різким рухом він прибрав пов’язку з обличчя.
- Сінді? Вільяме? Що з вами сталося?
Я впізнав це обличчя.
- Річард?! Як ти сюди потрапив?
Річард обережно наблизився, виглядав переважно так само, як тоді, в таборі армії.
- Нас перекинули сюди, пам’ятаєш? Тож це ти це все організував?
Один із інших солдатів нервово озирнувся; хоч його обличчя й було закрите, я бачив, як рушниця вишукується на цілі, ніби він розглядає мене і мій табун як придатні мішені.
- Чому ми зупинилися пити чай, Річарде? - пролунав голос.
Я підняв руку, закликаючи до спокою.
- Опустіть зброю. Ніхто сьогодні не постраждає, якщо я матиму слово. Мої друзі — неінфіковані й безпечні, і я не збираюся цілувати вас у рот…, якщо хіба що ви самі дуже мрієте стати поні.
Річард закинув транк-рушницю за спину й усміхнувся.
- Чорт, якби я знав, що це ти, то просто постукав. Ти й досі на нашому боці, так?
Я підняв брову.
- Я на боці тих, кого не варто вбивати. Що ти маєш на увазі?
Річард скрутив руки, задумливо.
- Я не дурень. Я бачив, як ті поні відступили, коли базу атакували. Це ти зробив, так?
Сінді усміхнулася.
- Так, ми зробили.
Річард дістав рацію з пояса і натиснув кнопку.
- База, у нас дипломатична ціль високого пріоритету. S‑Class визначено. Повторюю: S‑Class визначено і дружній. Дозвіл на взаємодію?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!