План дій.
Після їжі ми відійшли від міста. Хоуп мав сідельну торбу, повну пайків — ще на одну вечерю, які йому вдалося дістати.
- Я допомагав у каменярні. Здається, в них небагато єдинорогів, а ті, що є, не дуже вміють користуватись магією для дрібних робіт, - Хоуп потер потилицю, поглядаючи на місто, яке ми залишили позаду. - Це інше місце.
Сандра кивнула:
- І не сперечаюсь. У них повністю інше суспільство. Воно не… не зовсім зламане саме по собі, але вони жахливо поводяться з людьми. Що ще більш збочено, враховуючи, що «не-люди» самі були людьми! Гарно так відмовились від власного минулого, молодці. О, і гарна робота, Хоуп. Схоже, ти знайшов собі нових друзів.
Даск Хоуп почервонів і замовк. Це, мабуть, через комплімент.
- Ну, в них стабільна система. Є охоронці, своя правова структура, навіть якщо нам вона не подобається, і стійкі запаси їжі та інших ресурсів. Насправді, якби не рабство людей, це не було б такою проблемою. Ми могли б інтегрувати їх, і ніхто б навіть не помітив великої різниці.
Ліззі, яка сиділа збоку, подалася вперед:
- Звідки ви всі? Ви зовсім не звучите так, ніби з цих країв.
Неон уважно глянула на Ліззі:
- З півдня. Півдня й заходу. З місця, де люди та поні вже почали відкладати свої відмінності вбік.
Сандра гнівно вдарила копитом по землі:
- Вони одне й те саме! Не існує жодного поні, який не був би людиною рік тому. Чому всі забувають цей базовий факт?
Даск Хоуп похитав головою:
- Це… не так важко забути, Сандро. Люди пам’ятають те, що бачать щодня, те, що для них звичне. Ми й вони. Ми — поні, це легко бачити. Ми були людьми — складніше помітити. Про це можна думати, але важко відчувати…
Даст криво всміхнулася:
- Гадаю, для деяких із нас це важче, ніж для інших.
Хоуп насупився, дивлячись на Даст:
- Що ти маєш на увазі? Чому ти так на мене дивишся?
Я поклав копито Хоуп на гриву й м’яко погладив:
- Я думаю, Даст має на увазі, що деякі з нас втратили більше за інших. Але це не означає, що ти гірший. У тебе багато таланту, і твоя відданість — беззаперечна.
Хоуп виглядав не до кінця заспокоєним, але дозволив мені притягнути його ближче.
- Ви всі думаєте, що я тупий?
Неон пирхнула й прикрила морду ногами. Цього вистачило, щоб Хоуп розплакався.
- Мені шкода… Я не хочу тягнути всіх назад. Я хочу допомагати, і я думав, що в мене виходить, і…
Даст Кікер рвучко підхопилася на ноги з сердитим виразом:
- Досить! Ти нічого неправильного не зробив, Хоуп. - Вона ткнула копитом у Неон. - Вибачайся! Це його їжу ти щойно зжерла, і я не чула, щоб ти тоді жалілася. Не смій насміхатися з нього зараз, ти, велика жирна безсердечна стерво!
Неон неквапливо підвелася й потягнулась:
- Хочеш реваншу? Не думаю. Я знову осоромлю тебе перед твоїми друзями. - Хвіст Даст різко впав між задніх ніг, і Неон задоволено всміхнулася. - Така собі спроба, дорога. А тепер…
Сандра раптом схопила Неон, обвиваючи її язиками за тулуб, шию та хвіст, і притягла до себе:
- Припини бути грубіянкою, Неон. Що б ти не зробила їй, я можу зробити з тобою те саме, якщо доведеться. Але я не хочу. Ми — сім’я.
Неон напружилася, але м’які погладжування язиків Сандри поступово її заспокоїли.
- Це несправедливо… Вона завжди мене обзиває й кидає виклики.
Даст підійшла до мене й Хоуп та сіла поруч із ним:
- А ти постійно насміхаєшся з Даск Хоуп, який намагається — і досягає успіху — бути корисним членом команди. - Вона обійняла Хоуп передніми ногами. Той почервонів, але обійми йому явно сподобалися.
Сінді поглянула між Неон і Даст:
- Тоді домовимося: не чіпаємо Хоуп, і не чіпаємо Даст. Ми разом.
Ліззі помітно розслабилася, коли напруга спала. Даст задоволено тулилася до Хоуп, а Сандра заспокоювала Неон язиками та тихими словами. Ліззі подивилася на мене:
- Я ніколи не чула про феральну, яка може говорити зі своєю… е-е… феральною половиною. У неї ще й голова окрема. Це заплутує?
Сінді широко усміхнулася:
- Менш заплутано, ніж якби я не могла говорити.
Я кивнула:
- Вона — особистість. Так само як і я, і ти. У неї є свої думки й бажання, вона їх висловлює, і ми можемо їх зрозуміти. Це набагато краще, ніж мати всередині якусь безіменну «річ». Розумієш?
Ліззі повільно кивнула, потім глянула на Сандру:
- А що з тобою? Твоя… феральна частина? Вона всередині тебе, ти мало говориш, і вона говорить тим самим ротом. Ви двоє… ладнаєте як люди?
Карен озвалася Сандриним ротом:
- Я б хотіла цього.
Сандра скривилась від відчуття.
- Я все ще звикаю до самої ідеї, що мене можуть отак… перехоплювати. Ми разом зовсім недовго.
Ліззі повільно кивнула.
- То… ти спробуєш змінити мене, щойно я засну?
На роздратування Сандри, Карен відповіла першою:
- Ні, ти й так нормальна. Усі на мене розсердяться і будуть бурчати, а мені того не треба. Якщо їм подобаєшся така, як є — то й добре.
Ліззі наважилась на слабеньку усмішку, але я бачив, що вона все ще дуже нервує. Я злегка торкнувся її голови магією.
- Гей, Ліззі… Що ти про все це думаєш? От про все.
Вона насупилась.
- Це велике питання.
Відхилившись назад і спершися на руки, вона глянула на мене:
- Поні лякають. Бо можуть тобою володіти. І, ну, як ви раніше казали — вони забули, що взагалі-то були людьми, як я. Вони пухнасті, милі й жахливі одночасно. Моя… остання власниця думала, що знає, що для мене краще. Хотіла переконати мене змінитися, але я не хочу бути поні. Терпіння в неї закінчувалось… та ні, воно просто скінчилось.
Сінді схилила голову:
- Звідки знаєш, що саме "скінчилось"?
Ліззі підтягнула коліна й знову схилилась уперед.
- Вона найняла іншого поні, щоб той переконав мене. Він мав забрати мене, навіть якщо б я не змінила думки. Вона думала, я не чую її розмов… але вона не така вже й тиха. «Для мого ж блага», та все таке.
Я видихнув.
- І тоді ти вирішила діяти сама?
Ліззі стиснула зуби.
- Т-та… Ви мене виженете? Чи спробуєте знову змінити?
Неон закотила очі.
- Та ні, дівчинко. Ми вже сказали, що це було неправильно. Хоча я й не зовсім погоджуюсь. Але гаразд. А тепер скажи, чому твій друг звинувачений у злочині, якщо це зробила ти?
Я підняв руку до Неон.
- Це ж очевидно. Він прикрив її. Він же твій друг, правда?
Ліззі кивнула ривками, і в очах у неї виступили сльози.
- Він був моїм єдиним справжнім другом… а тепер платить за мою помилку. Я казала йому не робити цього, але він не слухав. Сказав, що якщо я скажу правду, нас обох покарають, тож… ось я тут…
Сандра видихнула повільно.
- Вона не заслуговує смерті, але він тим паче. Він нікого не вбив, нічого не зробив, окрім того, що захистив дитину. Як ми його звідти витягнемо, не здійнявши ґвалту?
Раптом заговорила Карен через Сандру:
- Я знаю один спосіб.
Ліззі здригнулась.
- Що? Як?
Сандра, через Карен, усміхнулась:
- Ти могла б стати могутньою поні, прокрастися і врятувати його. Я знаю, як саме це зробити — зразок підходящої форми неподалік.
Сінді нашорошила вухо:
- Ти бачиш дім?
Карен скривила Сандрине обличчя в подиві:
- А ти ні? Бідолашка! Це, певно, жахливо.
Сандра рикнула й забрала контроль назад:
- Перестань робити це без дозволу!
Ліззі різко замахала головою:
- Ні, тільки не це. Усе це було для того, щоб я могла залишатися… собою. Це все буде дарма, якщо я стану поні.
Вона підвелася, насторожено дивлячись.
- Ти ж казала, що не будеш… Чи вже передумала?
Я підняв руку:
- Спокійно, Ліззі. Якщо ти не хочеш — жоден член нашого табуна не стане порушувати це. Місто засинає вночі?
Ліззі збентежено моргнула:
- Звісно. У нас же немає світла. Свічки дорогі.
Сінді усміхнулась, зрозумівши мою думку:
- Тоді ми й підемо за ним після півночі, коли всі сплять або хоч сонні. Він хороша людина, розумієш? Стільки жертв заради тебе, Ліззі.
Ліззі затремтіла й безсило впала назад на землю.
- Я ж не просила його…
Даст Кікер примружилася:
- Скажи, він тобі родич?
Ліззі застигла. Цього вистачило як відповіді.
- Батько? Дядько? - уточнила Даст.
Ліззі зітхнула й знову опустилась на спину:
- Ви, поні, не відступаєте… Дядько.
Мої батьки… вони стали поні і забули, що я — їхня донька. А він — не забув. Він захищав мене. І тепер помирає через мене.
Вона глянула на мене.
- Ви справді зможете його врятувати?
Я кивнула рішуче:
- Так. Не хвилюйся. Вони не мають потужної магії — лише рушниці, а вони в темряві не дуже. Якщо вони мене не побачать, то й стріляти не будуть, і не знатимуть, що я там була. Заспокойся. Дочекаємося ночі.
Даск Хоуп вирвався з обіймів Даст.
- Я повинен це зробити. Я менший, та ще й темного кольору. Ти — рожева й велика. Навіть у темряві тебе можуть помітити. А я — просто єдиноріг. Я вмію телепортуватися не гірше.
Він вказав на себе.
- Це моя робота.
Даст насупилась:
- Мені це не подобається.
Хоуп тицьнув копитом у її грудьми:
- Пізно. Ти… ти ж не вмієш телепортуватися. А я — так. Дозволь. Будь ласка.
Він притулився до неї носом:
- Будь ласка…
Даст видихнула й обхопила його.
- Тільки будь обережним, ти сміливий маленький жеребчику. І не роби цього лише щоб справити на мене враження, чуєш?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!