Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Усі інші плани ми відклали. Ми вмостилися зручніше й підготувалися спрямувати свідомість до тієї королівської поні. Неон м’яко штовхнула мене.

- Візьми мене з собою. Я хочу поговорити з нею ще раз.

Сінді насторожено нахилила вухо в бік Неон.

- Навіщо?

Неон повільно покрутила копитом.

- Я сказала багато неприємного минулого разу. Хочу загладити провину. Ми ж були друзями. Будь ласка?

Я не бачив причин відмовляти.

- Спробую, але не впевнений, що це спрацює.

Вона застрибнула поруч, згорнулася разом із нами, і незабаром ми всі розслабилися. Я втягнув Неон до нашого приватного ментального простору, де вона могла бачити мене й Сінді окремо, — і нас разом понесло крізь порожнечу.

Ми прибули просто в сад, де почули гучний удар і тріск гілок. Неон упала, мов метеор, у кущі й бурчала, вибираючись із них.

Луна швидко підійшла.

- Хто там… О, Вільям, Сінді. Неон? Наскільки я знаю, тебе позбавили титулу.

Неон струсила з шерсті колючки.

- Так. Але я прийшла поговорити, вибачитися за свою поведінку. Вибач.

Сінді вказала копитом на Неон.

- Вона була дуже чемною з нами. Дійсно змінилась.

Луна всміхнулася.

- Радію цьому. Але чи тільки заради цього ви прийшли? - Вона оглянула нас. - У вас усе гаразд?

- Не зовсім, - почав я, наближаючись. - Нам сказали, що природа Сінді — зливатися з будь-яким візерунком, який їй подобається. Саме я їй подобаюсь. Ми можемо стати однією особою, яка не буде ні мною, ні нею.

Вуха Луни посіпалися, вона осмислювала, а тоді її очі розширились.

- То ви станете власними батьками й власною дитиною? Дивно. Невже процес не можна зупинити? - Вона пильно глянула на Сінді.

Сінді знітилася.

- Якщо я не буду в контакті… то, мабуть, так… - Їй самій було сумно це визнавати.

Луна кивнула.

- І ви цього досі не зробили, тому що…?

Сінді опустилася на живіт і тяжко зітхнула.

- Я люблю її.

Луна підвела її голову копитом так, щоб їхні погляди зустрілися.

- Тоді чому ти не хочеш її захистити?

Вуха Сінді впали.

- Це не шкодить ні їй, ні мені… Ми будемо ближчі, ніж будь-коли, і кращі. Ми станемо чимось із нашими спільними силами. Це… це так і має бути.

Я відчув, як калатає серце. Чи це було сонне серце, чи наше спільне тіло там, у реальному світі?

- Тобто ти знала, що це відбувається?

Сінді нашорошено підвелася.

- Ні! Тобто… так? Трошки… Будь ласка, не ненавидь мене…

Я навіть не міг її ненавидіти. Чим більше я думав, тим краще розумів її. Вона хоче піднятися на вищий рівень разом зі мною. Як казала Луна, ми створили б дитину з нас самих. Це було… романтично, по своєму…

Луна дала мені легкого ляпаса копитом по носі, збиваючи думки.

- Досить! Сінді, скажи: інші королівські поні, які не мають іншої половини — що з ними сталося?

Сінді схилила голову.

- Вони, мабуть, злилися дуже рано, без того, щоб помітити. Подумали, що це частина “хвороби”, й просто пристосувалися. І лишилися такими назавжди, якщо вони були подібними на мене. А це дуже ймовірно.

Неон похитала головою.

- У мене була інша. Вона не злилась, але спала всередині мене.

Луна вказала на Неон.

- Але ти — виняток. Думаю, леді Сінді має слушність: ти — у меншості. - Її ріг засвітився, і Сінді опинилась у силовому полі, застигла, мов у крижаній брилі. - Вільям, тобі треба вирішити. Якщо хочеш продовжувати — роби це з відкритими очима. Якщо ні — у мене є декілька шляхів усе це зупинити. Але в жодному разі це не означає залишити все як є. Ти або завершиш процес, або припиниш його. Розумієш?

Ну от.

- То… якщо я правильно розумію, більшість королівських поні вже пройшли через це й просто не знали?

Луна кивнула.

- Саме так. Це б пояснило деякі речі.

Неон тихо фиркнула.

- Я якось читала, що ми ніколи не є однією й тією ж особою двічі.

Я похитала головою.

- Це зараз не головне. Я люблю Сінді. Я хочу, щоб вона була поруч, а не просто щезла й розчинилась у мені.

Луна вказала на мене — але на щось всередині. Там щось м’яко засяяло.

- У тебе є життя, ще нове й свіже. Ми можемо дозволити їй жити в ньому. Воно буде її, лише її. Вона, ймовірно, буде травмована думкою бути самостійною… але вона не буде самотня. Чи ти та твоя родина готові підтримати її й переконати, що такий спосіб життя вартий існування?

Поле, що тримало Сінді, розкололось і вибухнуло чарівними уламками. Сінді струснулася й озирнулася.

- Луно! - Потім її погляд ковзнув до мене. - Вілл… ти хочеш цього?

Я підійшов до неї й обійняв, міцно притиснувши до себе. На мить ми мовчали. Я відчував її тепло і її любов.

- Чи це мій вибір?

Сінді тремтливо кивнула.

- Що б ти не вирішив, я це прийму, допоки це означає жити з тобою. Будь ласка, не карай мене за те, що я показала тобі майбутнє, замість того щоб тихенько все прийняти.

Луна вказала на моє нижнє черево.

- А якщо, ти житимеш із нею як її лоша? Бути коханим, як батько любить свою першу дитину? Чи влаштувало б тебе це?

Сінді невпевнено відступила на крок, але зупинилася.

- Якщо Вілл цього хоче… Якщо ми все ще будемо разом, я… Це буде так самотньо, не відчуваючи твоїх думок поруч. Ти будеш таким відкритим і вразливим! Будь ласка, все буде не так погано, зовсім ні. Ми будемо однією величною істотою.

Я відчув, як одне вухо саме собою піднялося.

- Ти ж казала, що не робила цього навмисне?

Сінді зціпила зуби.

- Ти не розумієш. Я стримувалась! Коли я вперше прийшла, ти так хвилювався за свого друга. Ти був таким загубленим і відчайдушним. Тобі потрібна була я як особистість, тож я залишилася окремою, стримувала себе — і продовжувала це робити, навіть коли ми були так близько. Твій візерунок співав для мене. Я хотіла стати його частиною від самого початку. Я робила це не більше «навмисно», ніж губка вбирає воду «навмисно».

Неон закотила очі.

- Це саме те, про що казала Карен.

- Карен? - Луна глянула то на Сінді, то на мене. - Потрібно зробити вибір, доки він не зробився сам. Сінді, якщо ти відокремишся, як ми пропонували, чи Вільям залишиться шляхетним, чи ця сила тримається тільки на твоїй присутності?

Сінді обійшла мене колом.

- Ми повинні бути разом. Принцеса без «дару», як його називають, — це не принцеса. Якщо я стану твоєю дитиною, ти матимеш повний доступ лише коли ми будемо в контакті. Ми, окремо, будемо герцогинями в кращому разі. Окремо ми сла…

Неон раптом вдарила Сінді копитом по гомілці.

- Перестань торочити про слабкість! Нагадую, я вже не принцеса, і щось не померла.

Луна насупилася на Неон.

- Утримайся від фізичного насильства в моєму саду.

Я повернувся до Сінді.

- Бути слабшою — не кінець світу, якщо це означає, що я зможу обійняти тебе і тримати поруч, коли захочу. Якщо ми будемо разом, але не нерозривні. Ти справді вважаєш мене дріб’язковим за те, що я хочу бачити тебе у своєму житті, а не загубленою в ньому?

Сінді глянула на моє нижнє черево, потім повернулася до Неон.

- Ти. Я хочу твою дитину, не її.

Неон кліпнула й насторожилась.

- Що? Мою? Сандра дала мені це яйце.

Сінді кивнула.

- Так, запліднене Даском Хоупом. Якщо мені потрібна власна форма, я хочу, щоб вона була сумісною з Вільямом. Якщо я візьму дитину Вілла, ми не зможемо бути настільки близько. Ми вже поділилися думками достатньо, щоб я знала, що таке інцест. Тож дай мені твою.

Неон виглядала збентежено кілька секунд, а тоді засміялася.

- Ти будеш частково моєю дочкою, ти усвідомлюєш це? А Даск і Сандра будуть твоїми справжніми батьками.

Я збагнув, куди хилить Сінді. Вона не хотіла просто стояти поруч. Вона хотіла бути моєю коханою. Моєю дружиною, мабуть, якщо я дозволю. Чи хочу я цього?

- Сінді, ти збираєшся стати між мною і Сандрою?

Сінді швидко похитала головою.

- Що? Ні! Вона ж буде моєю матір’ю… так чи інакше. Це буде трохи дивно, але ні, я не ревную до вашого зв’язку. Ми — табун, усі ми. Я не буду мати дітей від Даска або Сандри, це ж було б недоречно, правда?

Луна прикрила копитом обличчя.

- Я втратила нитку, про що саме ви говорите, але рада чути, що ви, здається, доходите до висновку.

Я кивнув Луні, потім Сінді.

- Гаразд, що саме буде далі?

Сінді торкнулася підборіддя.

- Я перейду всередину, вирощу його, зміню його, стану ним. - Вона жестом показала на себе. - Я народжуся в такому вигляді й зростатиму настільки швидко, наскільки ти мене годуватимеш, поки не стану досить великою, щоб зайняти своє місце поруч з усіма вами. - Вона здригнулася. - Контролювати тілесне тіло самостійно буде трохи страшно. Ви ж не покинете мене, правда?

Неон махнула копитом.

- Та кинь ти. Звісно, ми будемо поруч, Сінді. Ти ж сама щойно сказала — ми табун.

І раптом усі погляди звернулися на мене. Настав час ухвалити рішення, на краще чи гірше. Чи віддам я Сінді в те дитя, своє власне… чи, можливо, зіллюся з нею? Чому вона просто не може залишитися такою, як є? Я звик до цього, але, схоже, це був не варіант. Назад дороги не було — тільки вперед. А переді мною лежало кілька очевидних шляхів.