Поповнення запасів.
Ми зустрілися з солдатами там, де вони, здається, розбили невеликий табір. Гелікоптера ніде не було видно. Вони трималися від мене осторонь — і я не міг їх у цьому звинувачувати, адже я все ще був носієм інфекції.
- Табун загалом заспокоївся, - я поплескав по плечу поні-людину поруч. - Знайомтеся з новою лідеркою. Якщо щось потрібно? чи є проблеми — звертайтесь до неї.
Саманта ніяково всміхнулася, озираючись на солдатів.
- Мене звати Саманта. Рада вас бачити. Постараюся, щоб усі були задоволені й не заважали вам. Їжа є? Ми страшенно голодні.
Їжа була — хоч і пайки. На смак жахливі, але все ж краще, ніж порожній шлунок.
- Ми не дуже оснащені, щоб готувати щось нормальне, - пояснив один із солдатів. - Командування передало це для вас. - І подав мішок. Усередині — насіння.
Я вдячно прийняв мішок.
- Що це, кукурудза? Картопля?
- Люцерна.
Сандра пирхнула, ледве стримуючи сміх:
- Та ви жартуєте! Годувати коней люцерною — класика!
Даск похитав головою:
- Ні, зачекай. Я пам’ятаю, люцерна — азотфіксатор. Збагачує ґрунт. І ми, мабуть, зможемо її їсти без проблем.
Я передав мішок Саманті.
- Ти знаєш, що робити. Роздай насіння земним поні, хай садять. А пегаси нехай забезпечать легкий дощ над полем.
Саманта вказала на себе копитом:
- Хіба я не земна поні? У мене ж немає ні крил, ні рогу.
Сандра кивнула:
- Вітаю в клубі. Ми зараз найважливіші поні з усіх.
Даск ніяково переступив із копита на копито. Я простягнув руку й погладив його по голові:
- Єдинороги теж корисні. Тільки ви можете випалювати інфекцію.
- До речі про це, - озвався один із солдатів, переводячи погляд між нами. - Ми б хотіли очистити це скупчення й зробити його безпечним. Командування також хоче підготувати кількох фермерів до переселення.
Я підняв руки:
- Погана ідея. Принаймні поки що не набирайте з цього табуна. Вони ще відновлюються й навчаються. Йдіть до табуна Крістал — у неї вже є ті, хто готовий працювати. А ще, серед наших є хворі й поранені. Лікаря можна дістати?
Солдат знизав плечима:
- Лікарів ледве вистачає на людей, не те що на коней. І хто захоче йти сюди, у море заражених, аби лікувати? Очистіть територію — тоді поговоримо.
Так і минали дні. Саманта серйозно поставилася до своєї нової ролі — вислуховувала потреби поні, працювала поруч із ними в полі. Інколи сиділа поруч із слабкими чи пораненими, втішаючи їх своїм теплом і молоком.
Мені теж не доводилося байдикувати. Земних поні ми перетворювали на фермерів, а пегасів благословляли крилами відповідно до їхніх залишків сили. Постава крил, здається, була вродженою звичкою — вони швидко почали змагатися, у кого більші. І жеребець, і кобила з найвеличнішими крилами отримували чимало уваги від решти. Цікаво, що між собою вони майже не цікавилися, зате самець став справжнім жеребцем на всі сто — я ніколи не бачив, щоб він двічі був із тією самою кобилою. «Альфа»-кобила поводилася не краще.
Сандра гордо усміхнулася:
- Зверни увагу, земні поні таких дурниць не роблять.
Я нашорошив вуха:
- Ти останнім часом дуже себе з ними ототожнюєш.
Сандра кліпнула й трохи знітилася:
- А чому б і ні? Я ж теж земна поні.
Даск підійшов ближче й ніжно потерся носом об її шию.
- Ти - найкраща з усіх. - Тихо сказав він.
Сандра розсміялася від його ніжності й жартома повалила Даска на землю, міцно обіймаючи.
- А ти — найкращий єдиноріг із усіх, кого ми маємо.
Єдинороги були найскладнішою частиною. Кожного треба було навчити користуватися дарами так, як це робив я. Табун був занадто великий, аби я впорався самотужки, тож це було важливе завдання. Проте більшість єдинорогів були травмовані — їхня магія залишалася скутою, непевною. Тут нам допоміг Даск: він терпляче показував іншим, як упевнено користуватися своїми рогами, як відчути себе з ними «вдома».
Після перепису виявилося, що єдинороги — справжня меншість. Приблизно тридцять відсотків табуна становили пегаси, шістдесят — земні поні, і лише десять — єдинороги. Але навіть ці десять відсотків — чимала кількість, і їхня допомога помітно прискорила процес очищення табуна. Та все ж я не міг не замислитися...
- Даск?
- Га?
- Це, мабуть, прозвучить дивно, але... як у тебе з лібідо?
Даск здивовано кліпнув:
- Гадаю, все гаразд? Зізнаюся, кілька кобил зацікавилися мною — і я не відмовив. Досвід... скажімо так, специфічний, але... - він злегка похитав головою. - А чому питаєш?
Сінді втрутилася:
- Вілле, все з ними буде добре. Поглянь на Даска — він у порядку. З часом усе збалансується. Не варто дивитися дарованому коню в зуби. Зараз нам найбільше потрібні земні поні й пегаси.
Сандра хитро всміхнулася:
- Думаю, Вілл просто хоче, щоб ти допоміг нам розводити більше єдинорогів.
Даск моментально почервонів навіть крізь шерсть.
- Я... міг би спробувати? - кинув він погляд на Сандру й отримав легкий копитний ляпас по носі.
- Не зі мною! Я, між іншим, цілком щасливо заміжня.
Я не пам’ятав, щоб ми коли-небудь офіційно одружувалися, але, мабуть, у нашій ситуації це було найближче до шлюбу — і я не заперечував проти її слів.
Люцерна швидко зійшла під турботливими копитами поні, і весь табун пишався своїм успіхом. Найважче було втримати поні від спокуси надкусити паростки ще до того, як вони зміцніли. Я та інші молочні поні мали вдосталь роботи, бо запах свіжої зелені тільки посилював голод. На щастя, вже за день стебла підросли настільки, що можна було пастися, і раціон поступово перейшов від молока назад до твердої їжі.
Деякі поні, втім, не поспішали відмовлятися від молочного раціону — підозрюю, через близькість і тепло, що супроводжували процес. Іноді годування перетворювалося на затишні спільні обійми кількох поні, де турбота й ніжність змішувалися з самим актом споживання.
Загалом табун рухався у правильному напрямку. І, завдяки цьому, Канзас-Сіті залишався у безпеці.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!