Місцини Києва

Вулиця у Подільському районі міста Києва, місцевість Поділ.

Пролягає від вулиці Сагайдачного до Набережно-Хрещатицької вулиці.

Прилучаються Братська та Волоська вулиці.

Одна з найбільш давніх вулиць Києва.

У XVII ст. згадується під назвами Борисоглібська, Глібобориська, Хлібобориська. Назви походять від храму, присвяченому першим святим — князям Борису та Глібу, канонізованими руською церквою XI ст. і вбитими старшим братом Святополком під час міжусобиці.

Автори довіднику "Київ" згадують версію про те, що у районі нинішньої Борисоглібської вулиці проводилися народні віча.

На місці будинку № 10 стояла церква Святих Бориса та Гліба, побудована 1692 р. та знищена 1934 р.

В 1936 р. при розкопках були знайдені дерев'яні водогінні труби системи водопостачання Києва XVIII ст.

Вулиця за її сучасною лінією прокладена після пожежі Подолу 1811 р. за проєктом перепланування Подолу петербурзького архітектора вільяма гесте.

Збереглася більша частина старої забудови XIX-поч. XX ст. (№ 1, 5, 6, 7, 8/13, 9/15, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 19)

Будинок № 12 колись належав київській купецькій родині Дитятіних, відомій торгівлею залізним крамом. Першими власниками цієї садиби були купці 2-ї гільдії Григорій і Параскева Дитятіни. Після їхньої смерті садиба відійшла у спадок синам — Івану та Федору Дитятіним, також купцям 2-ї гільдії. Деякий час вони вели справи окремо, Іван проживав у будинку № 12, а Федір — у будинку № 14 на Борисоглібській вулиці, а 1873 р. брати вирішили об'єднати свої капітали та продовжити спільну справу під фірмою "Торгівля І. та Ф. Дитятіних". Відтоді їхнє підприємство почало квітувати, Дитятіни вкладали капітал у нерухомість, купляючи будинки у різних районах Києва, брали активну участь у суспільному житті міста. Після смерті Івана Дитятіна будинок на Борисоглібській, 12, перейшов у власність його брата Федора, а після смерті Федора 1918 р. — його сину Борису Федоровичу Дитятіну.

Після жовтневої революції будинок націоналізували; 1937 р. у ньому розташовувався санаторій Червоного Хреста водників, а після Другої світової війни тут відкрили музей Подольського району.

У будинку № 6 проживав професор Київської духовної академії Степан Сольський, який був київським міським головою 1887-1900 рр.