Місцини Києва

Місце поховання черниць Вознесенського Флорівського жіночого монастиря.

Перші відомі поховання на території, де стоїть сучасний Флорівський монастир, здійснювалися на погості парафіяльної церкви святого Василія, яка розташовувалася на Північ від храмів монастиря.

Первісно поховання проводилися на території самого монастиря, у підніжжя Замкової гори на Захід від церкви Флора і Лавра.

За твердженням Л. Проценко, черниць ховали також на кладовищі Кирилівського монастиря. Ігумень Флорівського монастиря ховали навпроти дзвіниці або біля монастирських храмів, зокрема, зведеного 1732 р. Воскресенського собору.

Черницю Нектарію (в миру — княгиню наталію борисівну долгорукову, яка померла 1771 р.) і її сина Дмитра Долгорукова (помер 1769 р.) поховали в некрополі Києво-Печерської лаври.

Перше документально зафіксоване поховання відбулось 1771 р. — біля вівтарної частини церкви Вознесіння поховали ігуменю Феодору (Сморжевську).

1787 р. Кирилівський монастир перетворили на "інвалідний дім", тому поховання черниць Флорівського монастиря там припинили.

У серпні 1796 р. ігуменя Августа просила у Київської консисторії дозволу здійснювати поховання мешканок монастиря на Щекавицькому цвинтарі, проте дозвіл на це отримала тільки влітку 1798 р.

На поч. XIX ст. монастир отримав у користування косогір на Замковій горі, а 1822 р. просив про виділення йому земель на вершині гори для облаштування монастирського цвинтаря. Тоді через негативний висновок старшого поліцеймейстера й архітектора, міська влада у проханні відмовила.

2 серпня 1834 р. монастир за 450 руб. 4 коп. викупив у міста ділянку площею 3606 квадратних сажнів на Замковій горі (Киселівці).

Поховання черниць тут почались 1840 р., проте лише у виняткових випадках, адже круті схили гори та відсутність зручного в'їзду на неї значно ускладнювали процедуру поховання.

Переважну більшість черниць ховали на Щекавиці.

З 1840-х рр. біля церкви казанської ікони Божої Матері виник невеликий почесний цвинтар, де, крім осіб духовного звання, ховали і видатних мирян, зокрема, благодійників і професорів Київської Духовної академії.

А монастирський цвинтар 1840-х рр. облаштували на нещодавно придбаній ділянці Замкової гори — цей цвинтар відомий також під назвами Флорівський (Фролівський), Киселівський або цвинтар на Замковій горі.

1854-1857 рр. на вершині Замкової гори за проєктом архітектора Павла Спарро побудували кладовищенську церкву Святої Трійці.

1856 р. генерал-губернатор дозволив монастирю обнести цю територію кам'яною огорожею.

1858-1859 рр. сюди проклали в'їзний шлях від монастиря.

1859 р. черниць ховати на Щекавицькому цвинтарі припинили, натомість цвинтар на Киселівці став офіційним і основним місцем поховання мешканок Флорівського монастиря.

З 1860-х рр. на цвинтарі, що отримав назву Флорівський (або верхній Флорівський на противагу похованням у самому монастирі), почали ховати також представників білого духовенства, а з кін. 1860-х рр. — і заможних мирян — благодійників монастиря або мешканців Подолу та Гончарів-Кожум'як. Флорівський цвинтар мав вельми почесний статус, тут ховали військових діячів, князів, професорів і інших видатних киян.

Поховання в некрополі Флорівського монастиря були небезплатні, монастир брав певну плату залежно від місця поховання. Це приносило певний прибуток, так, 1895 р. монастир отримав за це 30 тис.руб.

1917 р. на Фролівському кладовищі поховали 16 вояків 1-го Українського полку ім. Богдана Хмельницького, які перейшли на бік Центральної ради та загинули у сутичках з військами російського тимчасового уряду.

До 1918 р. цвинтар на території монастиря розширився на Схід від церкви казанської ікони Божої матері.

1918 р. монастир отримав 75 370 руб. за поховання, що склало більшу частину його прибутків.

У серпні 1919 р. на Південному схилі Фролівської гори поховали у братській могилі вояків армії УНР, загиблих у боях з добровольчою армією за Київ. На могилі стояв великий дерев'яний хрест.

На початку 1920-х рр. Флорівський цвинтар на Замковій горі закрили, хоча пізніше там зрідка відбувалися поховання.

1927 р. зачинили церкву при цвинтарі.

Станом на 1929 р. тут було кілька сотень поховань, площа цвинтаря складала 2,5 га.

1938 р. церкву на цвинтарі розібрали.

На території Фролівського монастиря збереглися поодинокі поховання, бо більшість знищена після того, як церкву казанської ікони Божої Матері зруйнували за радянської влади, а монастирські приміщення передали виробничому пошивному об'єднанню "Юність" і артілі металістів.

Після 1930-х рр. знищено дерев'яний хрест на братській могилі армії УНР.

На місці Флорівського цвинтаря за Генеральним планом Києва мали створити великий парковий комплекс, проте цей проєкт так і не був реалізований, замість того 1943 р. на горі влаштували військовий об'єкт, так звану "глушилку" (радіостанцію, що глушила трансляцію закордонних радіостанцій), чим знищили частину поховань.

1960-х рр. цвинтар остаточно закрили та майже знищили, деякі могили родичі перенесли на Лук'янівське кладовище.

1990-х рр. знищено більшість поховань.

1998 р. відновлено дерев'яний хрест на братській могилі воїнів УНР.

Була тут під час навчання у Могилянці.

За Незалежної України Фролівському монастирю виділена для поховань ділянка на Лісовому кладовищі.