Місцини Києва

Або Верхнє місто.

Історична місцевість, пагорб у Києві у Шевченківському районі.

Являє собою плато, яке круто зривається на Північ до долини Дніпра, а з Південного Заходу, Півдня та Сходу обмежується відлогими схилами, що спускаються до долини річки Либідь та Хрещатого яру.

На горі знаходилась історична частина Києва — Верхнє місто.

Тут, на літописній Києвиці — Старокиївській горі, княжив Кий і збудував фортецю — городок Кия.

На згадку про це на оглядовому майданчику встановили камінь із викарбуваними давньослов'янською в'яззю словами Нестора Літописця "звідси руська земля стала бути".

У дохристиянський період язичники тут вклонялись ідолам на капищі; при Граді Володимира у часи Хрещення Русі тут була побудована перша кам'яна церква Київської Русі — Десятинна церква.

У зв'язку із занепадом колишньої центральної частини міста (після татарської навали) та перенесенням адміністративної влади до Київського замку, іноді Старокиївською (тобто центральною) горою називали Замкову гору (Киселівку).

Після монголо-татарської навали (1240 р.) Старокиївська гора втратила роль міської твердині й осередку влади, а після нападу на Київ Менглі-Гірея I (1482 р.) майже повністю спорожніла.

В 1654 р. розпочалося спорудження Старокиївської фортеці, завдяки чому Старокиївська гора повернула собі роль військово-адміністративного центру, яка була втрачена знову на поч. XVIII ст., коли на Печерську заснували нову Київську фортецю.

Незважаючи на новий період занепаду, який у XVIII-I тр. ХІХ ст. переживало Верхнє місто, тут з'явилося кілька значних мурованих споруд, у тому числі, Андріївська церква й Олександрівський костел (1817-1838 рр.).

В 1830-х рр. почали зносити земляні укріплення та прокладати нові вулиці, у тому числі, головну — Володимирську.

На терасі Північно-Східного схилу гори 1853 р. встановили пам'ятник київському князю Володимиру Святославичу (скульптори В. Демут-Малиновський і П. Клодт, архітектор О. Тон), навколо якого пізніше утворився парк Володимирська гірка.

В 1880-1910-х рр. Старокиївська гора була забудована багатоповерховими прибутковими будинками.

Після перенесення столиці УСРР до Києва (1934 р.) у Верхньому місті планували розмістити урядовий центр.

Щоби вивільнити для нього місце, знесли Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир і Трьохсвятительську церкву — пам'ятку ХІІ ст. Також в 1930-х рр. знесли Стрітенську, Свято-Георгіївську та Нову Десятинну церкви.

Із запроєктованого комплексу був споруджений тільки будинок цк кп(б)У (1936-1939 рр., архітектор йосип лангбард; нині Міністерство закордонних справ України).

Серед інших будівель радянського часу слід відзначити розташований у межах Старокиївського городища будинок Художньої школи (1939 р., архітектор Йосип Каракіс), який 1944 р. переданий Історичного музею УРСР (нині Національний музей історії України).

Із 1970-х рр. Верхнє місто має режим археологічної охоронної зони й архітектурної охоронної зони, а окремі ділянки — статус архітектурного й/або археологічного заповіднику.

В 1980-і рр. було впорядковано садибу музею, позначено на місцевості рештки стародавніх споруд, облаштовано Пейзажну алею.

Із ІІ пол. ХХ ст. тут споруджують будівлі, які порушують цілісність історичного середовища (25-поверховий Будинок торгівлі, 1968-1981 рр., архіт. в. єжов; бізнес-центр "Міленіум", 2000 р., архітектор С. Бабушкін; готель "Хайят Рідженсі", 2007 р., архітектор Я. Віг).

Зараз тут знаходиться найбільш важливий комплекс пам'яток археології, історії, архітектури, мистецтва столиці.