Місцини Києва

Церква та пам'ятка архітектури XVIII ст. поруч із Києво-Печерською лаврою. Збудована у стилі українського бароко, на поч. XX ст. архітектурний ансамбль церкви був доповнений двома брамами.

Розташована праворуч від дороги, яка веде до Ближніх і Дальніх печер.

Церква доповнює меморіал учасникам інтервенції срср до Афганістану 1979-1989 рр., розташований у сквері навпроти.

Деякі вчені припускають, що ХІ ст. за доби Київської Русі на цьому місці стояв Дмитріївський монастир, збудований коштом великого київського князя Ізяслава Ярославича.

На поч. ХІІ ст. на цьому місці був побудований дерев'яний храм, який став власністю Києво-Печерського монастиря та був освячений на честь Воскресіння Христового.

Церква згадується у записах Мартина Ґруневеґа, а також позначена на плані Афанасія Кальнофойського 1638 р. Згідно плану церква мала вигляд типової поліської дерев'яної церкви із квадратним високим нефом, що завершується шатром із невеликою главкою. На Північному Заході від церкви знаходилася невелика двоярусна шатрова дзвіниця.

Приблизно у ІІ пол. XVII ст. (ймовірно, 1679 р.) на місці старої церкви було споруджено нову дерев'яну, яка позначена на плані Ушакова 1695 р. Ця церква мала високий восьмикутовий неф, до якого з Заходу та Сходу були прибудовані вівтар і нартекс.

Нинішній мурований храм на місці дерев'яного було збудовано 1696-1698 рр. з ініціативи та коштом двоюрідного брата Гетьмана України Івана Мазепи — київського полковника Костянтина Мокієвського. Первісно храм був триапсидним, із середньою гранчастою та двома напівкруглими нижчими апсидами. Просторова композиція будівлі була симетричною. Підбанник був увінчаний банею у стилі бароко, із глухим ліхтарем і маківкою, вікна мали видовжені пропорції та розміщувалися досить високо. На Західному фасаді розташовувався невисокий тамбур із трикутним фронтоном. Храм мав 2 престоли: головний — на честь Воскресіння Христового, другий — на честь апостолів Петра та Павла.

У XVIII-XIX ст. церкву відвідувало чимало відомих людей: київські генерал-губернатори князі д. голіцин, м. леонтьєв, військові губернатори м. кутузов і о. тормасов. Певний час настоятелем церкви був відомий у Києві церковний педагог, викладач Києво-Могилянської академії отець Георгій Августинович.

В 1860-1863 рр. до Західного фасаду церкви було прибудовано муровану дзвіницю з високою банею. Автором проєкту був військовий інженер Микола Духонін, керував будівництвом архітектор П. Спарро. Дзвіниця мала три яруси, на третьому ярусі знаходилося 9 дзвонів. Перший, найбільший, важив 29 пудів 20 фунтів. На другому ярусі дзвіниці знаходилася тепла церква Різдва Богородиці. Також замість двох вівтарів було влаштовано один, Петропавлівський, у Північній апсиді.

Через будівництво дзвіниці церква втратила симетрію та пропорційність, домінувати у композиції стала дзвіниця.

Тому 1867 р. розпочалася чергова реконструкція за проєктом архітектора Грейфана, метою якого було перенесення акценту із дзвіниці на церкву. Храм надбудували, зробили п'ятибанним, що остаточно знищило первісний вигляд споруди.

Приблизно 1860-1880 рр. церковну ділянку біло обнесено цегляним муром, зведено будинки для священика, почту, приміщенні для прочан, свічні й іконні крамниці.

В 1884 р. пожежа сильно пошкодила церкву, залишилася лише одна центральна баня.

Того самого року церкву було відновлено за проєктом архітектора В. Ніколаєва у первісному однобанному варіанті. Керував реставрацією київській підрядник Ф. Альошин (батько архітектора П. Альошина), живописними роботами — майстер П. Маликов. У церкві встановили кахельні пічки та дерев'яні хори.

В 1890 р. храм за проєктом інженера Олексія Середи перетворено на теплий, встановлено калориферне опалення. Тоді були усунуті вівтарні престоли, упорядковано жертовник. Хори були розібрані, церкву Різдва Богородиці закрили.

Брами, що ведуть до подвір'я церкви, — одна з Півночі, з боку Лаври, інша — з Заходу, збудовані 1906 р. за проєктом військового інженера Жолтухіна муляром Миколою Шелгуновим (Жолтуновим) і слюсарем Морочинським.

В 1918 р. під час інтервенції більшовиків церкву частково зруйновано гарматними снарядами.

Тривалий час покрівля була відсутня, розписи руйнувалися під впливом атмосферних опадів. До нашого часу іконостас, розписи, реліквії храму практично не збереглися.

В 1920-х рр. храм закрили, а у його приміщеннях розмістилися реставраційні майстерні Держбуду.

В 1941-1943 рр. храм постраждав від бомбардувань.

Перший після війни ремонт церкви був проведений 1954 р.

В 1978-1985 рр. проведено капітальну реставрацію за проєктом архітекторів І. Малакової та В. Отченашка. Було відновлено втрачені фрагменти фасадів, завершення дзвіниці, первісну форму цоколю, зведено дерев'яний тамбур біля вхідних дверей.

В 1985-1986 рр. бригадою художника-реставратора О. Лісаневича відкрито шари настінного розпису церкви, що відносяться до XVII-XVIII ст. Фрагменти цих розписів можна побачити на Південній стіні церкви.

Пізніше було встановлено різьблений дерев'яний іконостас, а сам храм заново розписано.

Наприкінці листопаду 1991 р. храм відновив діяльність. Матері воїнів, які загинули під час військових дій москви в Афганістані, доклали чимало зусиль для відновлення діяльності та реставрації храму, через що церква має неофіційну назву Афганська.

В 1993 р. храмом остаточно заволоділа новостворена церква-філія рпц — УПЦ мп.

У червні-липні 2012 р. стався конфлікт між Українських Союзом ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) (УСВА) та керівництвом церкви через розпорядження церковним майном і використання коштів, які поступали як пожертвування й оплата за церковні товари. Афганці вважали, що частина пожертв має йти на допомогу ветеранам і родинам ветеранів, які її потребують, адже церква та парафія були відновлені на прохання та силами ветеранів-афганців. З іншого боку, представники рпц наполягали на своїх правилах, за якими тільки вони можуть розпоряджатися майном храму.

24 липня 2012 р. представники УСВА на чолі із С. Червонопиським зайняли Воскресенську церкву та не пускали до храму настоятеля та священиків, протестуючи проти призначення настоятелем церкви новоспеченого єпископа феодосія (у миру — дениса снігірьова).

25 серпня 2012 р. розпорядженням Священого Синоду УПЦ (мп) церкву передано у розпорядження Київської духовної академії.

22 січня-6 березня 2013 р. представниками УСВА церкву було зачинено для богослужінь.

Всередині березня 2013 р. керівництва УПЦ і УСВА організували зустріч, на якій досягли певних компромісів: єпископа феодосія було звільнено з посади та переведено до Хрестовоздвиженської церкви на Подолі, у церкві відновилися богослужіння.