Місцини Києва

Історична місцевість на правому березі Дніпра у Печерському та Голосіївському районах.

Розташована на Південно-Східному схилі Бусової гори та в дельті річки Либідь вздовж Дніпра, залізниці та Наддніпрянського шосе, між Видубичами, Звіринцем, Саперною слобідкою, Поколом і Корчуватим.

Нижче розташоване озеро Єрик.

Сучасну Теличку часто плутають із Видубичами через транспортно-пересадковий вузол "Видубичі" на Нижній Теличці, що складається з однойменних станції метро, автостанції та двох зупинних пунктів "Видубичі" та "Видубичі-Трипільські". Та місцевість Видубичі розташована за півтора кілометри на Північ.

За поширеною версією, назва місцевості походить від великих заплавних луків на березі Дніпра, де селяни з навколишніх сіл випасали худобу.

За іншою версією топонім Теличка походить від імені власника або мешканця цієї місцевості.

Журналіст Анатолій Желєзний у своїй книзі "Забытая история Киева" наводить ще одну версію: топонім Теличка походить від тюркського слова телеч (укр. оплата, відшкодування) й означає, що на місці Телички за часів Київської Русі існував перевіз через Дніпро та міська митниця, де брали з купців оплату-телеч за перевіз їхніх товарів.

У гирлі Либеді знайдені залишки поселення доби неоліту.

У документах 1694 р. ця місцевість згадується під назвою Телячів.

На мапах Києва сер. XIX ст. позначене єдине поселення — хутір Горянщина на Східному схилі Бусової гори (сучасна територія Ботанічного саду). Також на лівому березі Либеді недалеко від її гирла існував хутір Либідь із цегельнею та паровим млином, що належали Києво-Печерській Лаврі.

Активне заселення Телички почалося із прокладанням курсько-Київської залізниці та будівництва 1868-1870 рр. залізничного мосту через річку Дніпро. Міст мав пролягати нижче урочища Видубичі, біля нижньої течії Либеді, через безіменний острів навпроти Видубицького монастиря. Цей острів належав Видубицькому монастирю, тому компанія-будівельник придбала частину цього острову за символічну плату 33 руб. 51 коп. із чвертю, задля розміщення тут майстерень і різних допоміжних служб. Іншу частину острову взяли в оренду для складування будівельних матеріалів. Північну частину частину острову з'єднали з берегом водовідвідною греблею, а посередині так званого Лисогірського рукава — протоки, що відокремлювала острів від берега — спорудили дамбу, якою згодом проклали залізницю. Північна (від дамби) частина протоки Лисогірського рукава перетворилася на Видубицьке озеро, а на Південь від дамби утворилася простора піщана пустка площею 103 десятини 780 квадратних саженів (майже 1,13 кв.км.) із невеликим озером-старицею 800×250 м., яке на мапах пізніше називали Коров'яче, Старик або Теличка. Рештками Лисогірського рукава є також озеро Миколайчик і Галерна затока.

Після будівництва залізничного мосту Теличка почала більш активно заселятися та забудовуватися невеликими приватними садибами вздовж Набережно-Печерської дороги та Військово-Кладовищенської вулиці. Наприкінці XIX-поч. XX ст. тут з'являється низка підприємств, зокрема, деревообробний завод купця А. Горенштейна тощо.

Топоніми Телички вперше з'явилися на мапі Києва 1902 р.

За радянських часів 1923 р. Теличка ввійшла до меж Києва.

Повінь 1931 р. змусила переселитися сюди частину мешканців затоплених Осокорків, які оселилися на Верхній Теличці, а також утворили хутір Острів в околицях сучасної ТЕЦ-5 на Південь Південного мосту.

В 1930-х рр. Східну частину Верхньої Телички віддали під новостворений Ботанічний сад, а 1950-х рр. її незабудовані землі відвели під малоповерхову забудову.

На Нижній Теличці з будівництва 1930-х рр. Київського деревообробного комбінату почалося створення великої промислової зони.

З житлової забудови тут наразі залишилося тільки Селище Мостозагону, створене 1950-х рр. на вулиці Баренбойма, та невелике, на кілька будинків селище комсомольське для робітників ТЕЦ-5 на вулиці Промисловій на Півдні промзони Теличка.

Малоповерхову садибну забудову Нижньої Телички остаточно знесли у 1970-1980-х рр. під час реконструкції Наддніпрянського шосе та для побудови естакади до Південного мосту через Дніпро.

В 1981-1984 рр. через Теличку пролягла ще одна залізнична лінія Київ-Деміївський-Миронівка.

За незалежної України тут почали зводити елітні житлові комплекси різної поверховості, перетворивши таким чином Верхню Теличку на елітний житловий район.

Промислова зона Нижньої Телички на 2020 р. була другою за площею в Києві.

Також біля гирла Либеді існує невелике самозахопне поселення із приватних будинків, яке має неофіційну назву Нахалівка.