Місцини Києва

Історична місцевість.

Розташована у Голосіївському районі, у Південній частині міста між Добрим Шляхом, Деміївкою, Теремками, Феофанією та Мишоловкою, охоплюючи Голосіївський ліс (входить до складу Голосіївського національного природного парку) та частину забудови вздовж Голосіївського проспекту та Васильківської вулиці.

Існує декілька версій походження назви.

За однією з них, ліс був голо сіяний, тобто штучно посаджений на порожньому місці.

За іншою, тут начебто голосили жінки, які втратили своїх чоловіків у часи нападу на Київ татар (XV ст.). Друга версія здається неймовірною, оскільки історична транскрипція Голосѣевъ містить корінь "сіяти" (церковнослов. сѣять), а не "голосити" (церковнослов. гласить).

Згадується 1541 р. як володіння Києво-Печерської лаври, 1617 р. — як Голосіївський хутір.

В 1631 р. тоді ще архімандрит Києво-Печерської лаври, а пізніше митрополит Петро Могила збудував у цьому монастирському володінні церкву на ім'я св. Великомученика Іоанна Сочавського, який походив із рідної йому Молдови, а також будинок для себе, заклав сад і монастир (зараз ця територія входить до складу ботанічного саду Національного університету біоресурсів і природокористування). Монастир розташовувався серед великого масиву лісу, який також належав до Лаври, і тому ця територія тривалий час залишалася порівняно малозабудованою.

Під час Першої світової та Громадянської війн Голосіївський ліс зазнав великої шкоди: вікові дуби було вирубано на 2 км. навколо Деміївки.

Зі встановленням радянської влади монастирські володіння було націоналізовано, територія лісу почала забудовуватися.

В 1922-1923 рр. колишнє монастирське господарство Голосіїв і сусіднє лісництво перейшли до Сільськогосподарського інституту, створеного на базі колишнього агрономічного факультету Київського політехнічного інституту.

В 1925-1932 рр. на гребені пагорбу, що заходить углиб Голосіївського лісу з Північного боку, був збудований комплекс Всеукраїнської сільськогосподарської академії (тепер — Національний університет біоресурсів і природокористування України) із шести будівель у стилі українського необароко (архітектор — Дмитро Дяченко).

Під час Німецько-радянської війни територією Голосіївського лісу, зокрема, недалеко від комплексу Академії, проходила лінія оборони Києва.

У серпні 1941 р. війська гітлерівської Німеччини пройшли село Хотів і хутір Феофанію та підступили до Мишоловки та Голосіївського лісу.

Регулярні війська та загони студентів-ополченців сільськогосподарського та лісотехнічного інститутів тримали оборону, 11-13 серпня 1941 р. німецькі війська були зупинені та відкинуті майже до попереднього рубежу укріпрайону.

Споруди Голосіївської пустині, сформованої протягом трьох сторіч, використовувались як господарчі, 1950–1960-х рр. їх було розібрано, як такі, що не мають художньої цінності.

В 1955-1958 рр. у Західній частині Голосіївського лісу було збудовано комплекс Виставки досягнень народного господарства УРСР (нині — Національний експоцентр України).

Наприкінці 1957 р. у Північній частині Голосіївського лісу було закладено парк, 1964 р. названий на честь видатного українського поета Максима Рильського (1895-1964 рр.), який жив поруч із парком (зокрема, 1959 р. вийшла поетична збірка Максима Рильського під назвою "Голосіївська осінь"). У будинку, де жив поет, працює літературно-меморіальний музей Максима Рильського.

З часів Другої світової війни збереглись окопи на гребені пагорбу, що заходить у глибину лісу, поряд 1972 р. було встановлено пам'ятний знак.

В 1979 р. на території Сільськогосподарської академії (на розі вулиць Героїв Оборони та Генерала Родимцева) було встановлено меморіальний комплекс воїнам, полеглим у роки війни 1941-1945 рр.

В 1990-2000-і рр. Голосіївську пустинь (Свято-Покровський монастир) було відновлено та відбудовано.

Голосіївський ліс входить до складу Голосіївського національного природного парку, створеного згідно Указу Президента України В.А. Ющенка 2007 р.