Місцини Києва

Лівий берег був частиною шляху із "варяг в греки".

Також лівий берег був частиною Залозного ляху, який з’єднував Подніпров’я з чорноморськими портами.

У князівські часи на території Вигурівщини-Троєщини та Райдужного масиву знаходився Городець. Городець неодноразово згадувався у літописах, починаючи з 1026 р. Він був князівською резиденцією, де князі зустрічалися для перемовин.

В 1115 р. береги з’єднав наплавний міст. Такі мости були недовговічними, вони слугували до першого льодоходу. Тому їх треба було споруджати щороку.

З ХIV ст. Городець знаходився у власності князів Милославовичів. Так на лівому березі Києва з’явився топонім Милославовичі.

У XV ст. останній князь Києва (1455-1470 рр.) Семен Олелькович збудував на місці Городця дерев’яний замок.

Замок Семена Олельковича простояв недовго та найбільш імовірно був знищений вже 1482 р. Однак його вали збереглися до XX ст.

З XVI ст. на лівому березі з’явилася Воскресенська слобідка, яка отримала назву через те, що належала Воскресенській церкві на Подолі.

У XVII ст. на територіях сучасних Русанівки та Лівобережного масиву виникла Микільська слобідка. Як і більшість лівобережних сіл і слобідок, ця назва засвідчувала приналежність села до Микільсько-Пустинського монастирю.

Перша згадка про село Позняки або Позняківщину датується 1635 р.

Позняки або Позняківщина також мала назву Панківщина, Паньківці, Паньковичі, оскільки якийсь час належали роду Паньків.

Паньківщина була куплена Петром Могилою, тому історики точно знають її ціну — 4000 золотих.

Завдяки судовій тяжбі Петра Могили 1640 р. в архівах збереглася перша гідрографічна мапа Лівого берега.

Село Позняки також фігурує у заповіті Петра Могили.

За часів Гетьманщини лівобережні землі були поділені між Переяслівським і Київським полком.

У XVIII ст. на території лівого берегу почав формуватися перший "спальний район". Біля перевозу навпроти Лаври виникла Передмостова слобідка, в якій селилися київські робітники.

У XIX с. лівий берег став частиною Чернігівською губернії. Віддаленість від губернського центру створювала великі незручності.

В 1845 р. лівий берег постраждав від великої повені.

В 1847 р. через лівий берег проклали бруковане шосе Київ-Чернігів-санкт-петербург.

Історія лівого берега — це історія сіл і хуторів, адже тільки із ІІ пол. ХІХ ст. Київщина починає активно розвивати промисловість.

В 1853 р. правий і лівий береги Дніпра з’єднав Миколаївський ланцюговий міст.

В 1868 р. на лівобережних землях розмістився артилерійський полігон Київського військового округу.

В 1870 р. залізниця з’єднала правий і лівий береги.

В 1879 р. лівий берег зацікавив археологів. Турвонт Кибальчич став першим дослідником археологічних культур лівого берегу.

В 1892 р. життя лівого берегу стало настільки жвавим, що у Микільській слобідці почали проводити по чотири ярмарки на рік.

В 1903 р. через зростання населення лівобережні слобідки та села були виокремлені у Микільсько-Слобідську волость Остерського повіту.

В 1911 р. у Дарниці запрацював Дніпровський завод механічної обробки деревини братів Гебель. Завод виготовляв фанеру та став найбільшим за кількістю робітників підприємством лівого берегу.

В 1923 р. Остерський повіт ліквідували та частина лівобережних земель була приєднана до Києва.