Місцини Києва

Провідна наукова установа зоологічного профілю в Україні.

Провідна установа країни у галузі охорони тваринного світу, зокрема, займається створенням зоологічної частини Червоної книги України та веденням Державного кадастру тваринного світу України.

Входить до складу Відділення загальної біології Національної академії наук України.

Носить ім'я свого першого директора, всесвітньо відомого еволюційного біолога, академіка Івана Івановича Шмальгаузена, одного із творців сучасної синтетичної теорії еволюції.

Крім класичних дисциплін зоології (систематики, морфології, теріології, орнітології, герпетології, іхтіології, ентомології, акарології, карцинології, арахнології, малакології, гельмінтології, протистології), у закладі проводяться дослідження у галузях паразитології, екології, охорони природи, еволюційної біології, популяційної генетики, біогеографії, біоспелеології, палеонтології, етології, мисливствознавства, а також у деяких напрямах епідеміології, захисту рослин, гідробіології, морської біології, молекулярної генетики, біології розвитку, гістології, цитології, фізіології, біомеханіки, радіобіології, космічної біології тощо.

Інститут зоології, зокрема, забезпечує в Україні існування експертного середовища та можливість експертизи за перерахованими напрямами.

Активно вивчаються практично значимі та шкідливі організми, зокрема, паразитів людини, домашніх, свійських і промислових тварин, переносників хвороб, шкідників господарства, а також різноманітні засоби боротьби з ними.

Науковці установи беруть значну участь у створенні наукових засад і формуванні природоохоронної мережі об'єктів природно-заповідного фонду України.

В Інституті зоології зберігається величезна колекція тварин (переважно безхребетних), що офіційно становить національне надбання України, включає понад 6 млн. одиниць зберігання, які представляють близько 50 тис. видів світової фауни, та, зокрема, містить типові екземпляри близько 4200 видів, переважна більшість з яких була вперше для науки описана науковцями установи.

1 серпня 1930 р. за постановою рнк УСРР було створено Зоолого-біологічний інститут ВУАН (згодом Інститут зоології та біології, в деяких джерелах Інститут біозоології й інші проміжні комбінації) у Києві з філіями у Харкові й Одесі, на базі Зоологічного музею ВУАН, Біологічного інституту ім. Ф. Омельченка ВУАН, кафедри зоології Інституту народної освіти (тодішня назва Київського університету), катедри зоології Харківського університету та Приморської біологічної станції в Одесі.

Загальне рішення об'єднувати наукові структури України у великі науково-дослідні інститути просувалося починаючи від "Плану народного комісаріату освіти УСРР щодо реорганізації мережі науково-дослідних установ" від 23 січня 1930 р., в якому, зокрема, планувалось організувати Інститут зоолого-біологічний на базі зоологічних структур у Києві з великою філією у Харкові та меншими підрозділами у кількох інших великих містах України.

У той самий час після формального створення Інституту безпосередня переорганізація в одну установу продовжувалася до 1934 р.

Зокрема, у квітні 1931 р. ВУАН розглядала в своєму складі "Цикл біо-зоологічний", до якого належали чотири підрозділи, серед них два окремих зоологічних: "Катедра експериментальної зоології (академік Шмальгаузен) з Біологічним інститутом ім. Омельченка, Зоологічним музеєм і Дніпрянською біологічною станцією" та "Катедра морфології тварин (академік Третьяков) з Приморською біологічною станцією в Одесі". Зазначені кафедри експериментальної зоології та морфології тварин були створені як окремі підрозділи у складі ВУАН під академіків Шмальгаузена та Третьякова відповідно 1922 та 1929 рр. (після їх обрання академіками) та були формально приєднані до Інституту біо-зоології рішенням ВУАН від 13 лютого 1934 р. Більшу частину часу існування цих кафедр у їх штатах працювали лише окремі співробітники, зокрема, 1925-1927 рр. у штаті катедри експериментальної зоології крім академіка Шмальгаузена згадувалася лише лаборантка Ю.А. Степанова.

На час організації установи для її складу згодом зазначалося 5 відділів: фауни та систематики (включаючи зоомузей, див. розділ про природничий музей у цій збірці); екології наземних тварин (згодом екології комах); порівняльної анатомії; експериментальної зоології; сектор водяних тварин (згодом перейшов до Дніпровської біологічної станції).

Установа мала тісні зв'язки із Дніпровською біологічною станцією, яка існувала з 1909 р., зокрема, Д.Є. Белінг, який очолював станцію 1922-1937 рр., одночасно очолював сектор водяних тварин Інституту зоології та біології.

З часу створення Інститут зоології був тісно пов'язаним з катедрами зоології хребетних і безхребетних біологічного факультету Київського університету (див. розділ про КНУ у цій збірці). Більшість завідувачів цих катедр радянського періоду мали помітні посади і в Інституті зоології, зокрема, академіки І.І. Шмальгаузен, О.П. Маркевич і Д.К. Третьяков, очолюючи цю установу, були одночасно і завідувачами зоологічних катедр в Університеті, а Г.Й. Щербак тривалий час була заступницею директора з наукової роботи Інституту зоології та згодом очолювала кафедру зоології безхребетних, а також і об'єднану кафедру зоології. Такі тісні зв'язки значною мірою були можливі завдяки тому, що зоологічні катедри тоді розміщувались у Червоному корпусі Університету, поруч з Інститутом, однак згодом перемістилися до нової будівлі на проспекті Академіка Глушкова в іншій частині міста. У результаті такої співпраці значна частина наукових досліджень співробітників катедр зоології Університету у той період проводилася на базі Інституту зоології, тоді як катедри слугували базою для підготовки нових наукових кадрів Інституту. Тому велику частку наукових співробітників установи складають випускники зоологічних катедр Київського університету (наразі кафедра екології та зоології ННЦ Інститут біології КНУ).

Колектив Інституту значно постраждав від сталінських репресій.

В 1933 р. був репресований через свої природоохоронні погляди один із засновників харківського філіалу Інституту та заступник директора заповідника Асканія-Нова професор В.В. Стачинський (звільнений 1936 р. та повторно заарештований 1940 р., помер у таборах 1942 р.; у подальшому ім'я вченого було практично викреслено з історії радянською владою).

Наступних роках сформувалися й інші підрозділи, зокрема, з 1934 р. відділ генетики (загальної біології), з 1935 р. — секція палеозоології (у фауністичному відділі, згодом Палеонтологічний музей) тощо.

Основна частина Інституту розмістилася у частині будівлі колишньої Ольгинської гімназії, яку вже займав Зоологічний музей, що ввійшов до його складу.

У документах ВУАН до 1935 р. установа переважно фігурувала як Інститут біозоології або Інститут біо-зоології, тоді як убільш пізніх документах, а також в офіційних виданнях установи використовувалася назва Інститут зоології та біології, хоча у деяких документах використовувалася також скорочена назва Інститут зообіології.

Станом на 1 січня 1935 р. в Інституті біозоології працював 41 співробітник, зокрема, три академіки ВУАН (І.І. Шмальгаузен, І.Й. Агол і Д.К. Третьяков), 24 рядових науковця, 6 науково-допоміжних працівників і 8 службовців.

Станом на 20 лютого 1936 р. у "Коротких відомостях про роботу Інституту зоології та біології АН УСРР за 1933-1935 рр." зазначалося, що структура установи складала 5 відділів: відділ механіки розвитку (керівник І.І. Шмальгаузен), відділ загальної біології (керівник І.Й. Агол), відділ порівняльної анатомії (керівник М.М. Воскобойников), відділ екології (керівник О.Г. Лебедєв, після його смерті — в.о. М.М. Левітт) і відділ фауністики (керівник М.В. Шарлемань).

При цьому зазначалося, що персонал Інституту включав 1933 р. 33 особи, 1934 р. — 43 особи, 1935 р. — 58 осіб, 1933-1935 рр. у закладі навчалося 17 аспірантів, з яких 12 залишилися працювати в установі.

У липні 1935 р. здобув ступінь кандидата біологічних наук науковий співробітник інституту І.І. Назаренко (1899-1940 рр.), проте вже у серпні він був заарештований як "ворог народу", а присудження ступеню скасувала Президія АН УСРР.

В 1936 р. очолити відділ екології був запрошений професор О.О. Любищев, який керував цим підрозділом до 1941 р.

Після смерті академіка О.М. Сєверцова 1936 р. І.І. Шмальгаузен, як його учень, був призначений очолити Інститут еволюційної морфології у москві з можливістю одночасно зберегти посаду директора Інституту зоології у Києві. Відтоді він фактично жив у москві, раз на місяць приїжджаючи на кілька днів до Києва для вирішення найбільш важливих адміністративних питань. Більшість фактичних функцій директора на той час виконував заступник директора з наукової роботи Б.І. Балінський, який згодом очолив відділ механіки розвитку.

Під час великого терору 1937 р. був страчений завідувач відділу генетики академік І.Й. Агол (реабілітований 1957 р.). Того самого року, за спогадами Б.І. Балінського, арештів зазнали дружина Балінського К.І. Сингаївська, яка працювала разом із ним (до 1939 р. перебувала у концтаборі), його асистентка Т.А. Андронікашвілі, науковий співробітник Д.Ф. Руднєв (до 1945 р. перебував у концтаборі), дві лаборантки, дружина заступника директора з господарських питань, що розцінювалося Балінським як тиск на адміністрацію установи.

В 1937 р. були звільнені та згодом репресовані та страчені як "вороги народу" молодші наукові співробітники Інституту теріологи А.П. Шепе (1905-1938 рр.) та П.А. Крижов (1902-1938 рр.).

Імовірно, у цей період були репресовані й інші менш відомі науковці Інституту біології та зоології, оскільки чимало людей, зазначені у переліку співробітників установи у документах ВУАН до 1937 р. відсутні в аналогічних переліках перед початком Другої світової війни.

Президія АН УРСР 23 листопада 1937 р. закрила 10 неназваних наукових тем Інституту "в зв'язку із звільненням їх виконавців". В цей період, на думку Балінського, на межі арешту були академік Шмальгаузен і він сам.

Після арешту дружини Б.І. Балінський наприкінці 1937 р. залишив посаду заступника директора, продовживши працювати у закладі, після чого цю посаду отримав ентомолог В.Ю. Пархоменко.

На місце розстріляного академіка І.Й. Агола керувати відділом генетики був запрошений майбутній академік С.М. Гершензон, який розпочав роботу в Інституті з 1937 р.

Того самого року в Інституті зоології та біології було створено шостий відділ — паразитології (завідувач О.П. Маркевич).

Також у відділі фауністики (зоомузей) на той час сформувалося 4 підрозділи: виставочна частина (керівник В.О. Караваєв), групи хребетних (керівник М.В. Шарлемань), безхребетних (керівник С.Ю. Парамонов) і палеозоології (керівник І.Г. Підоплічко).

На 1 січня 1938 р. в Інституті зоології та біології працювали 69 осіб, зокрема, 38 наукових співробітників, на 1 січня 1939 р. ці цифри зросли відповідно до 88 та 45 (зростання кількості відбувалося переважно за рахунок науково-допоміжного персоналу).

З 1939 р. установа носила назву Інститут зоології АН УРСР.

В 1939 р. в Інститут зоології на посаду заступника директора з наукової роботи прийшов новообраний член-кореспондент АН УРСР Є.В. Звєрезомб-Зубовський, пропрацювавши на цій посаді до 1945 р., також із 1941 р. він очолював відділ екології.

В 1941 р. в Інституті зоології було створено відділ біометодів боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур, що очолив академік В.П. Поспєлов, який на той час очолював Відділ біологічних наук АН УРСР, а також відділ іхтіології, який очолив академік Д.К. Третьяков.

Під час німецько-радянської війни з жовтня 1941 р. Інститут зоології було тимчасово об'єднано з інститутами гідробіології та мікробіології під назвою Інститут зообіології та евакуйовано до уфи. Директором цього закладу до кінця війни був гідробіолог Я.В. Ролл, а його заступником з наукової роботи — Є.В. Звєрезомб-Зубовський. Оскільки евакуйована була лише невелика частина співробітників трьох інститутів, у його структурі було створено лише три відділи відповідно кожному з об'єднаних інститутів. У штаті Інституту зообіології в уфі були також деякі евакуйовані співробітники карадазької біологічної станції АН УРСР, зокрема, її директор К.О. Виноградов і З.А. Аблямітова. Серед науковців Інституту зоології, евакуйованих до уфи, були Д.К. Третьяков, Є.В. Звєрезомб-Зубовський, О.П. Маркевич, С.М. Гершензон, В.Л. Рижков, М.Д. Тарнавський, Є.М. Ємчук. Серед співробітників Інституту зообіології з інших установ були такі відомі науковці як В.Г. Дроботько (завідувач відділу мікробіології), Л.Й. Рубенчик, М.М. Підоплічко, В.Й. Білай, Д.О. Свиренко, Б.Ю. Айзенман.

Окупаційною німецькою владою у Києві 20 жовтня 1941 р. було призначено М.В. Шарлеманя директором Інституту зоології.

У січні 1942 р. на базі установи було створено Інститут захисту рослин, директором якого залишався М.В. Шарлемань. Колектив закладу складав близько 40 осіб і був укомплектований співробітниками Інституту зоології та деякими іншими науковцями, які не були евакуйовані з Києва. Крім директора у закладі працювали, зокрема, С.Ю. Парамонов, Л.А. Шелюжко, В.В. Совинський, М.А. Теленга, З.С. Голов'янко, О.П. Кришталь, Є.М. Савченко, Є.Г. Решетник, В.І. Бібікова (тоді Зубарєва).

У ході відступу німецьких військ з Києва восени 1943 р. вони забрали значну частину колекцій і обладнання Інституту зоології, також із ними залишила Україну значна частина науковців установи, які залишались у Києві, обґрунтовано лякаючися переслідувань радянської влади, яких згодом зазнали ті, хто не поїхав.

Протягом німецько-радянської війни, тікаючи від радянської влади, назавжди залишили Україну, зокрема, такі науковці Інституту зоології: Б.І. Балінський, С.Я. Парамонов, Л.А. Шелюжко, Д.Є. Белінг, В.В. Брунст, С.М. Крашенінніков, В.І. Дірш, О.Я. Парамонов.

Ті науковці, які перебували в окупованому Києві та згодом залишилися чи опинились у срср, зазнали післявоєнних репресій або переслідувань, зокрема, це стосується Є.Г. Решетник (4 роки у колонії) й у меншій мірі М.В. Шарлеманя.

До Києва з евакуації інститут повернувся у квітні 1944 р., після чого було відновлено Інститут зоології АН УРСР і інші два заклади згідно рішення Президії АН УРСР від 14 липня 1944 р.

Після повернення Інституту зоології з евакуації була затверджена його нова структура від 14 липня 1944 р., що включала підрозділи: відділ зоології хребетних; відділ зоології безхребетних; відділ паразитології; відділ еволюційної морфології; відділ генетики; відділ патології комах; відділ грибкових і бактеріальних захворювань; відділ екології; лабораторія для вивчення паразитичних і хижих комах; Зоологічний музей.

У штаті Інституту тоді саме було затверджено 48 осіб, зокрема, 32 наукових співробітників.

Академік І.І. Шмальгаузен, хоча переважно працював у москві, одночасно продовжував роботу і в Інституті зоології 1944-1947 рр. завідувачем відділу еволюційної морфології та членом вченої ради.

В 1945 р. на базі кількох відділів Інституту зоології й Інституту ботаніки була створена нова установа — Інститут ентомології і фітопатології АН УРСР (зараз Інститут захисту рослин НААН), очолив новостворену установу академік В.П. Поспєлов, а його заступником з наукової роботи став Є.В. Звєрезомб-Зубовський.

Із 18 квітня 1947 р. вчена рада Інституту зоології складали Д.К. Третьяков (голова), І.І. Шмальгаузен, П.О. Свириденко, І.Д. Білановський, С.М. Гершензон, О.П. Маркевич, В.А. Мовчан, Б.Г. Новиков, М.А. Теленга, В.Г. Касьяненко, М.Д. Тарнавський (вчений секретар), В.М. Артоболевський, В.В. Совинський.

Впродовж усього часу існування Інституту зоології його основна частина розміщувалась у будівлі колишньої Ольгинської гімназії, в якій до його створення розміщувався Зоологічний музей і інші структури ВУАН. Розташування Інституту дещо переміщувалась у межах цієї будівлі, що було пов'язано, перш за все, з формуванням музейної експозиції, яка з часом виокремилася в окрему установу.

В 1966 р. було сформовано Центральний науково-природничий музей АН УРСР у частині будівлі вздовж нинішньої вулиці Богдана Хмельницького. Два поверхи цієї частини будівлі повністю зайняли Зоологічний і Палеонтологічний музеї, якими опікувались і в яких розміщувалися два відповідних наукових відділи Інституту зоології.

У 1981 році до назви Інституту зоології додалося ім'я першого директора І. І. Шмальгаузена (згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР від 06.01.1981 року № 2).

З моменту Чорнобильської катастрофи науковці установи продовжують вивчати її наслідки для довкілля.

В 1996 р. зоологічний і палеонтологічний музеї разом із відповідними науковими відділами ввійшли до Національного науково-природничого музею НАН України.

У той самий час основна частина Інституту зоології розмістилась у прилеглому крилі будівлі колишньої Ольгинської гімназії вздовж вулиці Терещенківської, між ННПМ і Інститутом ботаніки.

Щороку фахівці установи описують десятки невідомих раніше видів тварин з усього світу, зокрема, 2006-2023 рр. науковцями Інституту зоології було описано понад тисячу нових для науки видів.

У 2019 р. Інститут зоології отримав нагороду "Лідер науки України 2019. Web of Science Award" у категорії "Лідер з міжнародної співпраці".

Вперше я була тут восени 2008 р. на планерці Дружини охорони природи "Зелене майбутнє" м. Києва у кабінеті відділу фауни та систематики безхребетних, де працює Олексій Василюк, який відродив цю ДОП. З тієї планерки я долучилася до написання історії Подесіння для відповідного сайту (посилання покладу у коментарі).

Олексій наразі очолює Українську природоохоронну групу, яка від кінця 2022 р. веде кампанію "Збережемо природу під час війни!", реквізити якої розміщу у коментарі.

Крайній раз я була тут восени 2017 р. на ярмарку HandMade від науковців в актовій залі.

Забрала своє замовлення та подарунки у чоловіка культурологині Інни Бикової, яка дізналася про ярмарок від мене.

Отримала подарунок від кандидатки психологічних наук Маріанни Савіни, яка теж дізналася про ярмарок від мене.

Прасков'я Болотовець сфотографувала мене з кулоном, який придбала на Наноаукціоні та подарувала мені ентомологиня Марина Калюжна. Прасков'я організувала Наноаукціон на підтримку армії 2015 р. Там є фотоальбом щасливих власників придбаних на Наноаукціоні речей, тому вона мене і фотографувала. Посилання на Наноаукціон покладу у коментарі.

Прочитала своє оповідання "Міський ярмарок".

Внаслідок ракетного обстрілу 10 жовтня 2022 р. в Інституту вибило частину вікон і обвалилася стеля в ентомологічній колекції((