барельєф Тараса Шевченка на однойменній станції метро
Робота відомого українського художника Олександра Петровича Міловзорова: "Наша група займалася станцією ім. Шевченка. Ми задумали зробити її білою-білою, мов українська хата, а горішньою смугою біля колійної стіни пустити орнаментальний фриз із глазурованої яскравої кераміки. Там же, на торці, було задумане панно з портретом Тараса Шевченка, а в обидва боки від нього — розкриті сторінки книги — безліч — і з цих аркушів прориваються орнаментальні квіти. До того ж я хотів на цих сторінках сантиметровими літерами "написати" вірші Шевченка. Та оскільки такими речами займався ідеологічний відділ партії, то мені довелося дійти до інспектора компартії з питань образотворчого мистецтва на прізвище янко. Я приніс йому портрет, розповів, як я все бачу. Й про вірші Шевченка розповів. "Це дуже добра ідея, — сказав він. — Але ви розумієте, треба доручити Інститутові літератури, щоб вони там дібрали ідеологічно витримані вірші Тараса". Ну, стало зрозуміло, що інститутові літератури знадобиться не менше, аніж рік на цю роботу. Тому ідея загинула в зародкові.
А з цією гарною станцією-"хато"» сталося так. Архітектор замовляє білий мармур. Привозять кілька ящиків зразків — білий, трохи сіруватий з прожилками. Архітектор зітхнув, відтак кивнув. Гаразд, каже, не страшно, якщо буде трохи з прожилками. А коли привезли всю партію мармуру, то виявилось, що там і сірий, і темно-сірий, і, навіть, чорний. Коротше кажучи, не вийшло білої хати, а мені довелося терміново міняти кольорове вирішення й робити боковий фриз біленьким, та й сам портрет Шевченка — теж білим, а решту…
… коли барельєф для станції був готовий, приймальна комісія обурилась: "А чому Шевченко такий молодий? Чому не мудрий дідусь?". І оголосили конкурс на нового Шевченка, аби він трохи старшим був. Та лише один скульптор Зноба спалахнув бажанням "зістарити" Тараса Шевченка. А був він на той час головою Київської організації Спілки художників. Але коли з'ясувалося, що грошей на новий барельєф у "Метропроекті" й "Метробуді" практично немає, руки й у Зноби опустилися. Так і залишився на станції молодий Шевченко…".
Скульптор, як людина із гумором, спеціально виліпив вуса поета таким чином, щоби здавалося, що вони розвіюються вітерцем, коли проїжджають потяги підземки.
Бачила його 2015 р. На ефект вус уваги не звернула.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!