Місцини Києва

Після встановлення в Україні більшовицького режиму органи місцевого самоврядування були ліквідовані та замінені органами пролетарської диктатури — ревкомітетами. Вся повнота влади у місті Києві належала Київському губревкому кп(б)У.

Київський губревком кп(б)У, виконуючи постанови центральних органів кп(б)У, у квітні 1921 р. провів перші вибори до Київської міської ради робітничих і червоноармійських депутатів. До складу міської ради було обрано 1459 депутатів, у тому числі, 1093 комуністи. Повноваження ради були формальні, Києвом керував більшовицький губревком кп(б)У.

В 1932 р. було створено Київську область і Київ став обласним центром.

У січні 1934 р. ХІІ з'їзд кп(б)У прийняв постанову про перенесення столиці Української РСР із Харкова до Києва.

24 червня 1934 р. до Києва переїхали всі центральні партійні та державні органи Української рср.

Із прийняттям 5 грудня 1936 р. сталінської конституції срср усі ради отримали статус органів державної влади, однак фактичне управління на місцях здійснювали місцеві партійні органи під керівництвом центральних органів кп(б)У та вкп(б).

У часи Другої світової війни місто Київ 19 вересня 1941-6 листопада 1943 рр. було окуповане військами нацистської Німеччини. У місті було запроваджено жорсткий окупаційний режим Третього Німецького Рейху (нім. Deutsches Reich).

Вся повнота військової й адміністративної влади у місті Києві належала німецьким військовим комендантам (штадткомісарам). Окупаційний режим запровадив певні показові елементи самоврядування, зокрема, діяла цивільна Київська міська управа на чолі з головою міської управи (бургомістром).

Після війни місцева влада у Києві фактично належала Київському міському комітету кп(б)У, за рекомендацією якого призначались керівники на всі управлінські та господарські посади у місті.

Перші післявоєнні вибори до Київської міської ради депутатів трудящих відбулись у грудні 1947 р.

Однак у умовах тоталітарної комуністичної системи існувала жорстка централізація державної та місцевої влади. Декларативно буржуазному місцевому самоврядуванню протиставлялись місцеві ради народних депутатів, переліки в які формувалися місцевими компартійними органами. Вільні вибори депутатів міської ради та виконкому міськради були неможливі. Кандидатури на посади голів Київської міської ради та Київського міськвиконкому погоджували на політбюро цк кпУ, а голосування депутатів на сесіях Київради мало формальний характер.

Ухвалена 7 жовтня 1977 р. брежнєвська конституція сср лише посилила політичну та державну владу правлячої комуністичної партії. Стаття 6 Конституції 1977 р. юридично закріплювала державно-партійну монополію кпрс як "керуючу та направляючу силу радянського суспільства, ядро його політичної системи, державних та громадських організацій".

Вперше у пострадянський період демократичні вибори до Київської міської ради відбулися 4 березня 1990 р. Вибори депутатів Київради І скликання проводилися на принципах вільного, загального, рівного та прямого виборчого права при таємному голосуванні, відповідно до Закону УРСР "Про вибори депутатів місцевих рад народних депутатів Української рср" (від 27.10.1989, № 8305-ХІ).

Реальне відродження місцевого самоврядування у місті Києві розпочалося після ухвалення Декларації про державний суверенітет України (від 16 липня 1990 р.) та Закону України "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" (від 07.12.1990 № 533-ХІІ).

Із проголошенням Незалежності України 24 серпня 1991 р. та прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. місцеве самоврядування отримало конституційний статус.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (від 21.05.1997 № 280/97-ВР) визначив систему та гарантії місцевого самоврядування, засади організації та діяльності, правовий статус і відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

Ратифікація (15 липня 1997 р.) Верховною Радою України Європейської хартії місцевого самоврядування заклала законодавчий фундамент для становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні відповідно Європейської хартії та Конституції України.

Для міста Києва визначною подією було прийняття Закону України "Про столицю України — місто-герой Київ" (від 15.01.1999 № 401-XIV), в якому визначено не лише засади формування та функціонування влади міста Києва, а і систему організаційних і фінансових гарантій із боку держави щодо здійснення Києвом столичних функцій. Закон про столицю, разом з іншими законами, надав громадянам міста право безпосередньо обирати Київського міського голову та депутатів Київської міської ради.

Створення правової основи місцевого самоврядування у місті Києві є безумовно позитивним фактором, однак цей процес потребує подальшого розвитку та вдосконалення задля розбудови повноцінного громадянського суспільства.

Органом виконавчої влади міста Києва 1990-1992, 1994-1995 рр. був виконавчий комітет Київської міської ради, який обирався Київрадою.

В 1992-1994 рр. повноваження виконавчого органу міста здійснював Представник Президента України у місті Києві, який одночасно був і главою Київської міської державної адміністрації. Представник Президента України мав статус юридичної особи, гербову печатку та здійснював свої повноваження одноособово.

З 1995 р. органом виконавчої влади міста є Київська міська державна адміністрація, яка з 1999 р. паралельно виконує функції виконавчого органу Київської міської ради.

29 січня 2013 р. члени "Посольства Божого" взяли участь у рейдерському захопленні громадської ради при Київській міській державній адміністрації.

Вперше я була під КМДА на пікеті солідарності з зоозахисниками росії, які 15 березня 2009 р. проводили пікети задля захисту від варварського знищення сірки – підлітків гренландських тюленів. У Києві акція проводилась із додатковою метою звернути увагу громадськості й уряду на проблему знищення хутрових тварин в Україні.

Крайній раз я брала участь у пікетуванні КМДА проти розбудови Голосіївського проспекту до шести смуг.

Всередині була на двох тренінгах для громадськості.