Місцини Києва

Одна з найбільш відомих історичних місцевостей і урочище, де колись містився престижний некрополь, знищений за радянських часів.

У наш час — парк, пам'ятка садово-паркового мистецтва.

Розташована між Дніпровським узвозом, вулицею Івана Мазепи та Маріїнським парком, охоплюючи частину Дніпровських схилів.

Аскольдова Могила виникла на місці урочища Угорського. Цю місцевість здавна пов'язували з легендою про вбивство Аскольда (а іноді — і Діра). За літописом, Аскольда поховано саме на цьому місці.

Згідно переказів, ще княгиня Ольга збудувала тут X ст. дерев'яну церкву Св. Миколи (Микола — це ім'я, яке прийняв Аскольд при хрещенні 867 р.).

У 971 р. церкву було зруйновано сином Ольги — Святославом.

Лише 990 р. князь Володимир відновив раніше зруйнований храм. Стара дерев'яна церква на Аскольдовій могилі існувала до 1809 р. У підвалі храму було встановлено гробницю Аскольда. Навколо церкви розмістився цвинтар, де були поховані представники відомих родів, діячі культури, знатні київські міщани.

В 1036 р. при церкві було засновано жіночий Микільський пустинський монастир, який проіснував на Аскольдовій могилі до 1715 р.

У XVII ст. серед київських просвітників поширилася думка, що монастирська церква — це стародавня церква Св. Миколи, що згадується у літописі як поставлена над могилою князя Аскольда. Звідси дослідникам XIX ст. вже неважко було зробити висновок, що літописне урочище Угорське — це місцевість навколо Пустинського монастиря. Тоді і розповсюдилася назва "Аскольдова Могила", популяризації якої сприяли однойменні роман Михайла Загоскіна й опера Олексія Верстовського.

Територія Аскольдової могили пам'ятна ще і тим, що там XII ст. було поховано князем Святополком Ізяславичем його тестя половецького хана Тугоркана.

В 1715 р. територія навколо старої Микільської церкви стала цвинтарем — спочатку суто монастирським, а 1786 р. — загальноміським.

Археологічна розвідка 1997 р. виявила тут гончарний комплекс сер.-ІІІ чв. XVIII ст., пов'язаний із колишньою київською слободою Микільський полик.

Некрополь на Аскольдовій Могилі складався кін. XVIII-поч. XX ст.

В 1810 р. тут було збудовано нову муровану церкву (зведену за про\ктом архітектора андрія меленського), яку у сер. XIX ст. планувалося знести разом із цвинтарем, однак втручання імператора миколи І врятувало і те, і інше.

Щоправда, поховання тут припинилися, та з поч. 1870-х рр. відновилися. Наприкінці XIX ст. через постійні зсуви схилу цвинтар опинився в аварійному стані, і з того часу до 90-х рр. ХІХ ст. тут велися дренажні й інженерні роботи.

Цвинтар на Аскольдовій Могилі був значно меншим за Байковий, однак не поступався йому за елітарністю некрополя. Тривалий час тут ховали відомих і заможних киян, були споруджені численні художні надгробки та склепи. На схилах Дніпра знаходили вічний притулок філософи та лікарі, письменники й актори, інженери та композитори. Тут були поховані як відомі українофіли Олександр Лашкевич і Василь Тарновський, москвофіли михайло юзефович і олександр дрентельн. Багато ховали тут військових — від ветеранів війни 1812 р. з Наполеоном і учасників Кримської війни до героїв Першої світової — пілота Петра Нестерова та гусарів Київського полку. На Аскольдовій Могилі були також поховані лікар Франц Мерінг, антрепренер Йосип Сєтов, акторське подружжя Миколи Соловцова та Марії Глєбової, богослов Василь Певницький, багатій-меценат Василь Симиренко, банкір Михайло Філіппов, меценат Микола Хряков і ще близько 2000 відомих і видатних осіб.

За доби визвольних змагань на кладовищі виникло чимало братських поховань. На Аскольдовій Могилі у лютому 1918 р. поховали червоногвардійців, котрі здобували місто; у березні 1918 р. — українських юнаків, які загинули під Крутами, обороняючи Київ від більшовицьких військ; пізніше — петлюрівських козаків.

31 травня 1919 р. радянські органи оголосили про закриття цвинтаря.

В 1934 р. почалася ліквідація та перетворення некрополю на парк "Аскольдова Могила". У зв'язку з цим відбулося варварське руйнування численних склепів і надгробків, які були утилізовані (півтора десятки статуй передали як натуру для студентів Художнього інституту). Лише одиничні поховання, перенесені до інших некрополів, збереглися досі: могила пілота Петра Нестерова на Лук'янівському кладовищі, подружжя акторів Миколи Соловцова та Марії Глєбової на Байковому кладовищі, мецената Василя Тарновського на Звіринецькому кладовищі.

Що ж до Миколаївської церкви, то 1936 р. її перетворили на ресторан, а 1938 р. за проєктом архітектора Петра Юрченка перебудували на парковий павільйон: замість пласкої ампірової бані споруджено відкриту іонічну колонаду без даху.

В 1940 р. набув назву Аскольдів сад.

Востаннє Аскольдова Могила використовувалася як цвинтар за нацистської окупації. Тут було організовано цвинтар німецьких офіцерів і солдатів, яких ховали чіткими рядами під однаковими дерев'яними хрестами. На пагорбі біля церкви-ротонди стояла велика скульптура — голова німецького солдата у шоломі.

Ці поховання були знищені невдовзі після відступу німецьких військ. Натомість було влаштовано невелику алею могил радянських воїнів, котрі відзначилися при обороні та визволенні Києва. Пізніше їх перенесли до парку Вічної Слави.

Статус пам'ятки садово-паркового мистецтва надано рішенням виконкому міськради від 20.03.1972 р. № 363 та рішенням Київради від 17.02.1994 р. № 15.

Сучасна Аскольдова Могила — частина мальовничого парку на правому березі Дніпра й одне з улюблених місць прогулянок киян. Миколаївську церкву на поч. 1990-х рр. віддали релігійній громаді греко-католицької церкви, нині це діючий храм, який 2001 р. відвідав Папа Іван Павло ІІ.

Також в 1990-х рр. на Аскольдовій Могилі встановлено великий хрест як символічний надгробок героїв Крут.