Місцини Києва

Історична місцевість на лівому березі біля Південного мосту, що сформувалася на основі села Осокорки.

Осокорки дали назву однойменному житловому масиву, збудованому поруч з історичною територією села Осокорки.

Назва походить від осокорів, гаї яких здавна росли поблизу тутешніх озер.

Вперше село Осокорки згадане у документах 1070 р., коли київський князь Всеволод Ярославич подарував село Осокорки разом із перевозом через Дніпро Видубицькому монастирю.

В 1530-х рр. ігумен Видубицького монастиря звернувся до польського короля Сигізмунда II із приводу підтвердження права володіння цими землями, 1538 р. король видав відповідну грамоту.

Не зважаючи на це, протягом сторіч йшла уперта боротьба за Осокорки між Видубицьким монастирем і Києво-Печерською лаврою. Землі переходили від одного монастирю до іншого, неодноразово здійснювалися спроби розмежування земель.

У сер. вересня 1593 р. в Осокорках навпроти Либідського перевозу через Дніпро розташовувався чотиритисячний загін козаків, ймовірно, учасників повстання Косинського, які вимагали покарати винних у смерті своїх перемовників.

За свідченням земського писяря Федора Сущанського Проскури від 9 серпня 1638 р., якому Петро Могила віддав право збирати подимний податок із підданих Видубицького монастирю в Осокорках, у селі не залишилося жодного підданого Видубицького монастирю, крім отамана, який платив подимний податок у розмірі одного золотого.

На 1641 р. осокорські землі вважалися беззаперечною власністю Видубицького монастиря. У цей час митрополит Петро Могила здав в оренду на три роки осокорські володіння з озерами, криницями, сіножатями та шинками своєму слузі Костантію Браминському, за що Браминський щороку на початку року мав віддавати 10 кіп Видубицькому монастиреві.

В 1645 р. вийшов декрет, що закріплював землі за Видубицьким монастирем. Авторами декрету були митрополит Петро Могила, ігумени Микільського та Троїцького Больничного монастирів, київський воєвода Іван Тишкевич, воєводина Руська Феофіла Собецька та три сеймових комісари.

За свідченням підвоєводи Олександра Ленкевича Іпогорського від 18 лютого 1647 р., якому право на збір подимного податку передав ігумен Видубецького монастиря Ігнатій Оксенович Старушич, в Осокорках було 17 димів, що відповідало 17 золотим подимного податку.

В Осокорках, при Либідському перевозі, за часів ігуменства Ігнатія Старушича у Видубецькому монастирі було зведено корчму, де продавалися горілка, пиво та мед.

Осокорки входили до складу Гоголівської сотні Переяславського, а згодом Київського полку.

На прохання ігумена Видубицького монастиря Лаврентія Горки гетьман Іван Скоропадський 1718 р. підтвердив декрет Петра Могили про закріплення осокорських земель за Видубицьким монастирем, проте вже 1720 р. Лавра домоглася від московитського царя петра І передачі їй Осокорків. Скарга Видубицького монастиря призвела до того, що Осокорки поділили на дві частини:

більшу (29 дворів) під назвою село Осокорки віддали Лаврі,

а меншу (13 дворів) — деревня Осокорки — Видубицькому монастирю (за тогочасною термінологією критерієм села та дєрєвні була наявність чи відсутність церкви).

Цей поділ ухвалили київський губернатор петро голіцин і гетьман Іван Скоропадський. Втім, це не зупинило ворожнечу між двома монастирями, обидва боки влаштовували розбійні напади, руйнували будівлі та млини.

Щонайменше з 1725 р. у селі була церква Івана Богослова.

4 жовтня 1754 р. два наплавних млини, що належали Видубицькому монастиреві та знаходилися біля Осокорського берега Дніпра, у рамках майнового конфлікту з Києво-Печерською Лаврою зловмисниками, які повідрубували кріплення, було пущено за течією. Млини було перехоплено зі значними зусиллями та збитками нижче за течією.

Щонайпізніше 1755 р. у розписі церкви Осокорків брав участь Галик Алімпій.

Станом на 1766 р. тут було 42 двори та 346 мешканців.

В 1781 р. в Осокорках було 48 хат, населення на 1787 складало 209 осіб.

З кін. XVIII ст. Осокорки були казенним селом.

В 1802-1903 рр. Осокорки входили до Броварської, а 1903-1923 рр. — до новоствореної 1903 р. Микільсько-Слобідської волості Остерського повіту Чернігівської губернії з центром у Микільській слобідці.

В 1859 р. тут налічувалося 136 дворів, чоловіче населення становило 343 особи, а жіноче — 396 осіб.

Тимофій Миколаєнко був пономарем в Осокорках із січня 1864 р.

25 вересня 1869 р. наново облаштовану церкву Івана Богослова було освячено священиком Рожаліним.

В 1876 р. Осокорки разом із сусіднім селом Позняки створювали одну церковну парафію, в якій було два священики:

настоятель Іван Кибальчич

його помічник Микола Імшенецький

два псаломщики:

Андрій Корольов

Тимофій Миколаєнко.

Тут була дерев'яна церква Івана Богослова та при ній церковно-парафіяльна школа.

В 1892 р. в Осокорках було 229 домоволодінь, населення складало 1408 осіб.

В 1894 р. в Осокорках київським купцем Семеном Могилевцевим відкрито лісопильню з використанням парових машин.

В 1897 р. тут було 197 дворів і 1641 мешканець.

В 1898 р. в Осокорках засноване земське початкове народне училище.

Осокорки були одним з центрів лозоплетіння Київського Лівобережжя.

На поч. 1918 р. в Осокорській школі зберігався прапор Богданівського полку, що був винесений із захопленого більшовиками Києва козаком І. Лук'яненком. Сам Лук'яненко у цей час переховувався у Лубенському повіті у рідних.

16 березня 1918 р. він передав прапор начальнику Головного штабу УНР Олександру Осецькому. Згодом головний штаб УНР передав прапор на зберігання у Український державний військово-історичний музей, що належав на той час до військово-наукового відділу Генерального штабу УНР.

У грудні 1919 р. петро алексієнко, рибалка з села Осокорки, провів тонкою дніпровою кригою до Києва 2-й Богунський полк 44-ї стрілецької дивізії, що дало змогу більшовикам вибити денікінців із Києва.

У результаті виборів до місцевих органів влади у серпні 1920 р. сільраду Осокорків очолив Павло Степаненко.

З 1923 р. село підпорядковувалося Броварському району Київської округи, а з 1927 р. — Київському району.

На поч. осені 1924 р. Осокорки були охоплені епідемією скарлатини. Для постійного обслуговування району Осокорків, Позняків, Микільської та Передмостової Слобідок було відряджено спеціального лікаря. Для госпіталізації хворих цього району було передбачено Микільсько-Слобідську лікарню, яку було повністю переустатковано на скарлатинозну лікарню на 20 ліжок.

Восени 1925 р. в Осокорках для електрифікації села засновано пайове товариство "Іскра ілліча".

За переписом населення 17 грудня 1926 р. в Осокорках було 582 господарства, населення села складало 2718 осіб, усі українці за національністю, з них 1280 чоловіків і 1438 жінок.

В 1930-1935 рр. Осокорки входили до Київської приміської смуги.

Станом на 1931 р. тут налічувався 561 двір і мешкало 2176 людей.

Село дуже постраждало від повені 1931 р.

Багато родин після повені переселилися на більш високі ділянки, зокрема, у Красному Хуторі (у бору, як казали та кажуть осокорці) та на Теличці. Населення Осокорків 1932 р. складало 2180 осіб, з яких 1100 померло під час Голодомору.

У цей час в Осокорках діяла банда, ватажком якої був Бовт Омелько зі своїми синами.

Третього квітня 1935 р. Постановою Президії Центрального Виконавчого Комітету УСРР до міської зони Києва були включені села Осокорки та Позняки, одночасно Осокорківська та Позняківська сільради були ліквідовані.

Церкву Івана Богослова було зруйновано 1930-х рр.

В 1936-1941 рр. на території Осокорків велося спорудження частини комплексу підземних тунелів під Дніпром, призначених для стратегічної підруслової залізниці.

120 осокорців загинули протягом Другої світової війни.

29 вересня 1943 р. радянські війська звільнили Осокорки від німецьких окупантів.

Після закінчення війни в Осокорках до поч. 90-х рр. ХХ ст. працювала восьмирічна школа № 62.

До сер. 1950-х рр. селище Осокорки поділялося на ряд кутків: Зариваха, Занохин (Північна частина), Завальна (вздовж сучасної однойменної вулиці), Бессарабочка (нині Зарічна вулиця), Маслівка, Підбірна, Підлипка Ппівденна частина).

В 1950-х рр. сільським вулицям були присвоєні назви, які здебільшого походили від назв кутків — Бессарабська (сучасна назва — Алімпія Галика), Завальна, Маслівка, Підбірна (сучасна назва — Костянтина Ареф'єва), Підлипка.

З 1960-х рр. селище Осокорки зв'язане з іншими місцевостями Лівого берегу автобусним маршрутом № 42, який курсує від Микільської слобідки до Осокорків.

До 1969 р. середню освіту мешканці Осокорків здобували в інших школах Києва, зокрема, у школі № 129, недалеко від Дарницької площі.

Рішенням виконавчого комітету Київської ради депутатів трудящих від 9 вересня 1969 р. № 1631 восьмирічну школу було реорганізовано у середню.

В 1980 р. почалися роботи з намивання території для будівництва нового масиву.

Тоді ж почалося будівництво Південного мосту (введений в експлуатацію 1990 р.) та Сирецько-Печерської лінії Київського метрополітену.

В 1984 р. селу Осокорки надали статус селища міського типу у межах Дарницького району Києва.

В 1986 р. частину селища Осокорки було знесене для будівництва нової магістралі — проспекту Миколи Бажана, а також транспортної розв'язки біля Південного мосту. Мешканців здебільшого переселено на новозбудований Харківський масив.

В 1989 р. селище повернули до складу міста.

У 1989-2001 рр. Осокорки входили до Харківського району Києва, із 2001 р. — у складі Дарницького району.

До 1990-х рр. навколо Осокорків були переважно заплавні луки, де випасали худобу мешканці навколишніх сіл, струмки, болота й озера. Для будівництва метро, проспекту Бажана та нових житлових масивів почалось осушення заболочених земель і намивання ґрунту. Це призвело до разючих змін місцевих ландшафтів. Осокорки були розділені насипом, яким прокладений проспект Бажана, на дві частини. Разюче змінилися обриси берегової лінії навколишніх заток Дніпра й озер, що існували між Осокорками та Бортничами — Вирлиці, Небрежа, Мартишева, Тяглого. На території приватного сектору та садово-дачних ділянок є низка так званих Осокорківських озер, найбільші з яких мають власні назви та знаходяться на балансі муніципального КП "Плесо" — Зариваха, Підбірна, Яремине.

В 1990-2000-х рр. із розвитком маршрутних таксі через Осокорки проходить ціла низка маршрутів.

При будівництві нових масивів Осокорки та Позняки було відкрито низку станцій метро Сирецько-Печерської лінії метрополітену: "Славутич" і "Осокорки" відкриті — 30 грудня 1992 р., "Позняки" та "Харківська" — 28 грудня 1994 р.

В 1993 р. почалося будівництво житлового масиву Осокорки між проспектом Бажана та Колекторною вулицею.

Житловий масив Північні Осокорки є найбільш молодим масивом Києва. Він розташований у Дарницькому районі, між річкою Дніпро, проспектом Миколи Бажана й озером Вирлиця. Межує з масивами Позняки, Харківський і садово-дачними ділянками "Нижні Сади".

В 1997 р. парафія Святого Івана Богослова УПЦ мп відновила свою діяльність. Поруч із місцем, де стояла зруйнована церква, планувалося відбудувати храмовий комплекс.

Із 1997 р. почалися богослужіння у пристосованому приміщенні — колишній хаті, а наприкінці 1990-х рр. поруч було зведено двоярусну цегляну дзвіницю із шатровою банею.

Наприкінці 1990-х-поч. 2000-х рр. із зведенням торгівельно-розважальних центрів "Піраміда" й "Аладдін" почалася забудова мікрорайонів 7-А та 9-А.

У 2000 р. у мікрорайоні 7-А відкрився перший в Україні супермаркет мережі Billa.

Поблизу станції метро "Позняки" у мікрорайоні 7-А, у березні 2001 р. було освячено місце будівництва парафіяльного храму осокорківської парафії Святого Івана Богослова (УПЦ мп). Проєкт, автором якого є архітектор А. Фролов, передбачає зведення п'ятибанного храму із дзвіницею в осучаснених формах давньоруського зодчества. Верхній престол має бути присвячений Івану Богослову, нижній — Благовірній Тамарі, цариці Грузинській.

У 2001-2002 рр. поруч із будівельним майданчиком церкви, за сприяння компанії "Київміськбуд", було зведено цегляну однобанну каплицю в ім'я Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Також було споруджено тимчасову дзвіницю та зрубний будинок для недільної школи, яка, втім, пізніше переїхала до нового цегляного приміщення, а будинок став приймальнею настоятеля.

У 2004 р. на вулиці Бориса Гмирі почав діяти храм на честь святих Кирила та Мефодія, що належить УПЦ мп. Богослужіння проходять у пристосованому приміщенні — будівельному вагончику.

У сер. 2000-х рр. почалося зведення мікрорайону Осокорки-6, на поч. 2010-х рр. — Молодіжного кварталу.

У 2005 р. почалося будівництво церкви в ім'я Великомученика Пантелеймона Цілителя, освяченої вже 2006 р. Церква цегляна, однобанна, зведена за проєктом архітектора В. Горбоноса в осучаснених формах архітектури Київської Русі, з боку вулиці влаштовано огорожу із брамою.

На поч. 2009 р. у 6-му мікрорайоні почалося зведення церкви в ім'я Андрія Первозваного Української православної церкви Київського патріархату.

21 лютого 2009 р. Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет освятив місце будівництва храму.

19 лютого 2011 р. була створена парафія Блаженної Ксенії петербурзької УПЦ мп, а 14 жовтня того самого року — освячено місце будівництва парафіяльного храму в 11-му мікрорайоні на Вишняківській вулиці.

Перша служба відбулася вже 4 грудня 2011 р. у новозведеній каплиці.

У 2012 р. перед Паскою на дзвіницю були встановлені дзвони, того самого року відкрито недільну школу.

Наприкінці проспекту Григоренка, за гіпермаркетом METRO з поч. 2010-х рр. велося будівництво гігантського шопінг-молу KyivMall.

20 квітня 2013 р. Патріархом були освячені хрести, які встановили на новозбудовану церкву, а 5 жовтня 2013 р. Патріарх звершив чин освячення нижнього храму на честь святого апостола й євангеліста Іоана Богослова.

У 2014 р. почалося будівництво ЖК "Патріотика" у запланованому 5-му мікрорайоні Осокорків (на Південь від вулиць Єлизавети Чавдар і Бориса Гмирі).

Станом на поч. 2015 р. на території села працюють маршрути автобусів № 35 (до станцій метро "Славутич" і "Осокорки") та № 64 (від станції метро "Славутич" до села Вишеньки), на території житлового масиву — автобус № 45, який прямує до станції метро "Дарниця".

Що я тут робила, описано у попередньому розділі.