Місцини Києва

Хоривиця, Киселівка, Фролівська гора.

Давня назва гори невідома (умовно називають Києвицею). Деякі дослідники ототожнюють її з Хоривицею, де нібито жив один із легендарних засновників Києва Хорив.

За даними археологічних досліджень, гора була заселена ще наприкінці ІІІ тис. до н.е.

Декотрі вчені вважають, що до того, як полянський князь Кий збудував на Старокиївській горі укріплення, що започаткувало Київ, його резиденція містилася на Замковій горі.

У ІХ-Х ст. тут був заміський князівський палац.

З початком Литовсько-польської доби 1360-1380-х рр., коли Поділ став центром Києва, на Замковій горі був споруджений дерев'яний замок литовського воєводи, відтак столиця Київського князівства перетворилася на важливий оборонний і торговий пункт володінь Великого князівства Литовського.

У місті правила місцева династія, гілка Гедиміновичів ― Володимировичі, крім того, місто зберігало за собою статус ставки митрополита, а літопис титулував Вітовта Великого як "князь литовський і київський".

Представники династії докладали чимало зусиль до розбудови місцевої фортеці й інших споруд.

Центральним архітектурним комплексом став новий Київський замок, збудований на високій горі. У народі замок отримав ім'я "Литовський", а гора до сьогодні називається Замковою.

Замок був дерев'яний і проіснував 1362-поч. XVIII ст.

Весь цей час його добудовували й оновлювали. З огляду на специфіку ґрунтів київських гір, замок завжди був із деревини.

Ця споруда домінувала над Подолом і річковим портом міста.

В 1482 р. під час навали кримського хана Менґлі I Ґерая замок був спалений, а близько 1532–1545 років — відновлений і перебудований під керівництвом київського городничого Івана Служки. У замку налічувалося 15 бойових чотириярусних башт. Його площа становила 16 тис. кв.м., тобто вдвічі більше від площі плато Замкової гори. Замок з'єднувався з укріпленнями на горі Уздихальниця (Андріївська).

В 1651 р. українські повсталі козаки спалили замок, в якому засіли, зокрема, і польські загарбники. З тої пори гора спустошилася, її вкрили городи та баштани подолян.

Киселівкою гору стали називати у сер. XVII століття (за іменем воєводи Адама Киселя).

З 1816 р. на Замковій горі існувало кладовище для населення Подолу, Гончарів і Кожум'як.

В 1854 р. Киселівка перейшла до Флорівського монастиря (звідси і назва Флорівська гора).

В 1857 р. була споруджена кладовищенська мурована Троїцька церква й огорожа навколо кладовища. На Флорівському кладовищі були, зокрема, поховані професор М. Петров, професор Алексєєв, інженер-винахідник прокату рейок на Воткинських заводах В. Жмакін.

12 серпня 1917 р. на цвинтарі поховали козаків 1-го українського полку імені Богдана Хмельницького, розстріляних російськими підрозділами.

Я була тут під час навчання у Могилянці.