Місцини Києва

Колишнє село, а наразі місцевість (житловий мікрорайон), у Південній частині Києва.

Розташоване між Корчуватим, Китаєвим і селищем Віта-Литовська.

Головні вулиці — Пирогівський шлях, Лауреатська, Фестивальна.

Пирогів (Пирогівка) вперше згадано 1627 р. як володіння Києво-Печерської лаври.

Походження назви достеменно не встановлене, можливо, назва пов'язана із пирогами чи пиріжками або з так званим пироговим митом, проте це лише нічим не підтверджені припущення.

В 1720 р. фігурує як с. Пирожов.

Після секуляризації 1786 р. село перейшло у казенне володіння.

В 1821 р. коштом титулярного радника І. Зуєвича була збудована кам'яна Воздвиженська церква, зруйнована 1930-х рр.

Село Пирогів входило до Хотівської волості Київського повіту.

За даними праці "Медико-топографическое описание государственных имуществ Киевского округа…" Домініка де ля Фліза (1854 р.), у селі налічувалося 33 двори та 301 мешканців. Селом протікала річка Калинівка, притока Дніпра, було озеро Бабки. На річці була гребля, працював водяний млин. Земля у селі була глиниста та піщана. Селяни сіяли жито, овес, гречку, ячмінь, просо, горох, інколи пшеницю. З городніх культур селяни здебільшого вирощували картоплю, менше — капусту, буряки, квасолю, огірки, мак, коноплю, іноді — кукурудзу та гарбузи. Із фруктових дерев росли яблуні, груші, вишні, сливи, горіхи. Селяни мали багато волів, корів, овець, свиней, розводили багато гусей, качок, курей. Також Домінік де ля Фліз зазначав, що селяни загалом добре харчувалися й у більшості своїй були гарно вдягнені та взуті.

Планувальна структура майже незмінна із ІІ пол. ХІХ ст.

За даними 1900 р., нараховувалося 178 дворів, 1222 мешканців.

Входило до складу Хотівської волості Київського повіту.

Діяла однокласна народна школа. Працювали чотири цегельних заводи: перший належав Григорію Яську,

другий Андрію Денисову,

третій і четвертий — Кузьмі та Федору Лунєвим.

Також діяли чотири кузні та працювало два водяних млини. Також водяні млини діяли у прилеглих до села хуторах Сіраків і Яровці.

Пирогів майже повністю зберіг планувальну структуру та більшість малоповерхової забудови, серед якої є і забудова І пол. ХХ ст.

В 1926 р. у селищі нараховувалося 337 дворів, мешкало 1738 мешканців, при цьому село 1923-1927 рр. входило до складу Будаївського району Київської округи.

До складу Пирогівської сільської ради 1926 р. входили: село Пирогів, хутори Вільний, Володарка, Новоселиця, Черкасів, лісові сторожки Бички та Жуків острів.

В 1927 р. район ліквідовано, а село з сільською радою напряму підпорядковано Київській міській раді.

Село постраждало внаслідок Голодомору, який провів уряд срср в Україні. Мешканці села згадують, що порятуватися не могли навіть у Києві, бо він був оточений блок-постами працівників нквс, які завертали голодних селян назад.

Всього у Пирогові комуністи вбили голодом 460 осіб, однак жодного пам'ятного знаку і до цього часу не має.

З 1957 р. знаходиться у межах Києва. До 1957 р., коли рішенням Виконкому Київської міської ради депутатів трудящих було присвоєно назви вулицям, село поділялося на кутки: Хрещатик (центральна частина), Ковтунівщина (нинішня вулиця Барикадна), Сорокова Гора (початок нинішньої вулиці Лауреатської), Гончарівська Гора (Західна частина села), Яровці (Північна околиця села, нині частково територія Музею народної архітектури та побуту), Жабокруківка (Східна частина села, нинішня вулиця Фестивальна; частину кутка, між вулицею Пирогівський Шлях і залізницею, знесено 1980-х рр., нині на цьому місці тютюнова фабрика), Циганщина (Південна частина села, нинішня вулиця комунальна) та Борзаків (Південна частина села, заключна частина вулиці Пирогівський шлях).

Хутір Борзаків (Борзаківщина) вперше згадується 1703 р. Був у власності колишнього писаря Києво-Печерської Лаври, на той час священика церкви Св. Феодосія, Василя (за іншими даними — Полікарпа) Борзака.

Згодом, переходячи від одного зі спадкоємців до іншого, 1798 р. перейшов до колезького секретаря Льва Борзаковського. За Борзаковського у хуторі було декілька заводів, які згодом було закрито.

В 1817 р. хутір продано дворянину Зелінському.

За даними 1864 р., до хутору було приписано 36 селян, було два шинки.

В 1900 р. у хуторі було 7 дворів, мешкало 36 людей.

У І трет. ХХ ст. остаточно злився із селом Пирогів. Наразі — куток села Пирогів, кінцева частина вулиці Пирогівський Шлях, вулиця Бродівська та Бродівський провулок.

Хутір Яровці вперше згадано 1829 р. як володіння Михайлівського Золотоверхого монастиря.

В 1831 р. у хуторі було дві хати, а 1841 р. тут жило 6 найманих робітників для обслуговування монастирських городів і пасіки.

У ХІХ ст. на ставку діяв млин.

В 1900 р. на хуторі був один двір, мешкали 4 людей, чия кількість подвоїлася до 1926 р. Позаяк хутір лежав поряд із селом Пирогів, він належав до Хотівської сільської ради.

Востаннє як окреме поселення хутір фігурує у книзі "Населені місця Київщини" 1926 р. та на мапі 1932 р.

З часом забудова села наблизилася до хутору, що знаходився між кладовищем і ставком на вулиці Ставковій і зник 1930-х рр. Яровці дали назву сусідньому кутку села Пирогів, де пролягають вулиці Ставкова, Солов'їна та Фіалкова. Ця частина села здебільшого сформувалася та забудувалася вже 1930-1950-і рр.

В 1980-і рр. було знесено частину забудови вздовж непарного боку вул. Пирогівський Шлях і вздовж початкових частин вул. Фестивальної та Бродівської. У селі немає жодної житлової будівлі вище одного поверху. Єдина громадська будівля — двоповерхова школа.

Пирогів дав назви Пирогівському шляхові (тепер у складі Столичного шосе), вул. Новопирогівській і вул. Пирогівський шлях.

На місці знесеної частини забудови вздовж непарного боку вулиці Пирогівський Шлях зведено споруди пивоварного заводу "Славутич" (відкрито 2004 р.), а на стику вулиці Пирогівський Шлях і вулиці Академіка Заболотного 1998 р. відкрито приміщення перенесеної із проспекту Перемоги тютюнової фабрики.

5-6 червня 2021 р. у Пирогові відбувся фестиваль "Всі разом за сім'ю!".

Тут знімали серіал "Одного разу під Полтавою".

Вперше я була тут на Покрову 2007 р.

Крайній раз — у серпні 2014 р.