Місцини Києва

Історична місцевість на лівому березі.

Розташована між сучасними вулицями Євгена Маланюка та Каховською.

Територія Микільської Слобідки згадується із XV ст. як "земля напівкнязівська".

З 1508 р. — власність Пустинно-Микільського монастиря (звідси — її назва).

З XVII ст. у поселенні існували декілька Миколаївських церков.

За Генеральним описом Лівобережної України 1765-1769 рр., як село Микільське, зазначено у переліку населених пунктів Гоголівської сотні.

За описом Київського намісництва 1781 р. зазначена вже як слобідка Микільська тієї самої сотні. На той час у слобідці була 31 хата.

З кін. XVIII ст. — робітниче поселення (переважно робітників заводу "Арсенал").

У XIX ст. на території слобідки існував заїзд, де подорожні на диліжансах могли перепочити перед переправою до Києва.

У ІІ пол. XIX ст. на Слобідці Бродський заснував дитячий притулок для єврейських хлопчиків, який поліція закрила 1898 р.

Останню Миколаївську церкву у цій місцевості, дерев'яну на мурованому фундаменті із дзвіницею, у районі нинішньої школи № 128 (вулиця Раїси Окіпної), збудували 1880 р.

З 1903 р. — адміністративний центр Микільсько-Слобідської волості Остерського повіту Чернігівської губернії.

В 1906 р. від Микільської слобідки у бік Києва було збудовано Русанівський міст (1906 р.), зруйнований у німецько-радянську війну.

В 1912 р. до поселення почав курсувати бензомоторний трамвай із Києва, згодом селище було сполучене трамваєм із Дарницею та містом Бровари.

Поселення складалось із трьох кутків:

Пожарище,

За кладовищем,

Дачна.

25 квітня 1910 р. у Миколаївській церкві вінчалися студент-поет микола нумільов і Анна Горенко — майбутня поетеса Анна Ахматова.

Пік розвитку території припав на І пол. XX ст.

В 1920-х рр. у селі діяла дослідна станція кабінету антропології та етнології ім. Ф. Вовка.

З 1923 р. у межах Києва.

Миколаївську церкву закрили у грудні 1935 р. та невдовзі знищили.

Під час Другої світової війни навесні 1943 р. Микільська Слобідка була спалена німецькими військами.

Надалі багато будівель, включно із 2-3-поверховими, не відновлювалися.

В 1960-х рр. на території слобідки планувався проєкт лівобережного громадського центру. Проєкт змінювався багато разів. Реалізовані частини цього проєкту включають готель "Турист", лівобережний поштамт, Театр драми і комедії.

В 1970-1980-і рр. більшу частину Микільської Слобідки знесено (вона простягалася до Русанівського каналу), на її місці збудовано житловий масив Лівобережний. Водночас багато старих хат зберігались у центральній частині Микільської слобідки, прилеглій до Броварського проспекту.

В 1984 р. (за іншими даними 1986 р.) розпочалося будівництво адмінбудівлі, яка призначалася для Держкомітету з матеріально-технічного постачання УРСР.

Після отримання Україною незалежності будівництво зупинилося.

Старі хати були знесені на поч. 1990-х рр.

З 1999 р. недобудована адмінбудівля перебувало у власності "Нафтогаз України". Планувалося розмістити там головний офіс компанії.

У 2018 р. за розпорядженням Кабінету міністрів будівлю була безкоштовно передано в управління національної поліції.