Місцини Києва

Комунальний комплексний позашкільний заклад у системі позашкільних закладів освіти міста Києва, а також споруда, що напередодні революції 1917 р. була відома як Педагогічний музей, а пізніше як будинок, в якому працювала Українська Центральна Рада.

У приміщеннях Будинку вчителя розташовані Музей Української революції 1917-1921 рр., Педагогічний музей України, державна науково-педагогічна бібліотека імені В.О. Сухомлинського, культурний центр "Кияночка", Київська організація Профспілки працівників освіти і науки України.

Будинок на вулиці Володимирській, 57 споруджено 1910-1912 рр. за проєктом і під керівництвом видатного архітектора Павла Федотовича Альошина (1881-1961 рр.) як Педагогічний музей імені цесаревича олексія.

Перший варіант проєкту будівлі архітектор П.Ф. Альошин виконав 1909 р. На головному фасаді над входом був розміщений напис – "Народний дом С.С. Могилевцева", оскільки кошти (300 тис. руб.) на будівництво виділив відомий київський підприємець, голова Біржового комітету, громадський діяч і меценат Семен Семенович Могилевцев.

У листі від 25 червня 1909 р. С. Могилевцев запропонував розширити завдання музею.

У подальшому було вирішено майбутню споруду перейменувати на Педагогічний музей імені цесаревича олексія. Його було намічено спорудити у пам’ять 50-річчя скасування кріпацтва у російській державі 1861 р.

13 липня 1910 р. у Першій чоловічій гімназії у присутності П.Ф. Альошина та господарчого комітету гімназії було здійснено виділення земельної ділянки для будівництва Педагогічного музею.

Закладка музею відбулася 30 липня 1910 р. Подія широко освітлювалась у пресі. У правому куті фундаменту у гранітному ящику була закладена дошка з текстом про музей.

Освячення будівлі відбулося 28 серпня 1911 р. Газети повідомляли, що на урочистостях були присутні прем’єр-міністр росії столипін п.а., міністр народної освіти кассо л.а., Київський міський голова Дяков І.М. Почесних гостей особисто зустрічав С. Могилевцев, дамам підносили букети.

Урочисте відкриття педагогічного музею відбулося 5 жовтня 1912 р. на Володимирській вулиці у присутності численних представників педагогічної громадськості. Повідомлення про цю подію з’явились у вітчизняній і закордонній пресі, яка відзначала, що він відповідає всім вимогам і є одним із кращих серед педагогічних музеїв Європи.

До церемонії освячення будівлі відомою київською ювелірною фірмою маршака був виготовлений срібний макет будівлі Педагогічного музею, що вражає майстерністю виконання, найбільш дрібними деталями, чітко відтвореними у сріблі, загальною вагою 14 кг.

18 жовтня 1912 р. будівля урочисто відкрили для доступу киян і гостей міста.

Кошти на утримання музею виділялись із щорічних відрахувань від сум, що відпускалися на потреби народної освіти у губерніях, які входили до Київського навчального округу (Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Холмська губернії), а також з інших джерел, що були у віданні округу. На адресу музею надходили також пожертвування.

З моменту відкриття будівлі на Володимирській, 57 розпочався розвиток музею, що ознаменувався суттєвими змінами у формі та масштабах його діяльності. Зі звичайного зібрання цікавих і корисних експонатів він почав трансформуватися в освітянський центр, який сприяв поширенню прогресивних методів викладання шкільних предметів, новітніх засобів, забезпечував через бібліотеку ознайомлення з фаховою літературою і вітчизняною, і іноземною.

Споруда справляла враження величності своїми стінами, обкладеними плитами з білого інкерманського каменю, цоколем із фінського сірого граніту, фризом, який на всій своїй протяжності прикрашений витонченими барельєфами, що органічно вписалась у комплекс університетського кварталу та завдяки своїм архітектурно-художнім якостям була схвально сприйнята громадськістю міста.

Крім залів для експозиції у Педагогічному музеї були фахова бібліотека, читальний зал, спеціальні кабінети для демонстрування навчальних посібників і приладів, зразковий фізичний кабінет, довідкове бюро, виставка педагогічної літератури, велика аудиторія для проведення масових заходів. Він мав книгосховище, а також зали: бібліотечний, канцелярії, для проведення зборів вчених і представників різних освітніх товариств, виставковий і велику кількість кабінетів допоміжних приміщень.

У будівлі Педагогічного музею відкрито зразковий фізичний кабінет, в якому було зібрано все найкраще, що тільки можна було помістити у такому кабінеті на той час, а також давалася довідка про те, де все це можна придбати.

Музейне зібрання поділялося на відділи:

1) Колекція наочних приладів, предмети, що стосуються шкільної архітектури, гігієни, фізичного виховання;

2) Збірка підручників і посібників;

3) Спеціальна бібліотека з історії освіти та школи.

Вхід до музею та користування матеріалами було безкоштовним. Зразковий фізичний кабінет наочного приладдя музею був нагороджений великою золотою медаллю всеросійської виставки 1913 р. у Києві.

Першим директором новоутвореного музею став український педагог-методист Олександр Музиченко (1912-1913 рр.), котрий раніше викладав педагогіку у Ніжинському інституті.

В 1913-1915 рр. приміщення у будинку Педагогічного музею займало також Київське товариство охорони пам’яток старовини та мистецтва. Товариство було засновано 1910 р. та нараховувало близько 200 членів. Воно організовувало спостереження за земляними роботами у Києві під час будівництва. Частину приміщень першого поверху займав музей товариства. Організатором і хранителем музею був археолог О. Ертель. Матеріали його розкопок у Києві та на околицях створили основну частину колекцій музею.

В 1915 р. колекції музею було перенесено на приватні квартири членів товариства.

Початок першої світової війни вніс суттєві корективи у діяльність музею.

У вересні 1915 р. він був евакуйований до м. курськ і розміщений у приватному будинку.

Після повернення експозиція не відновлювалася.

У приміщенні музею із грудня 1915 р. розташувалися штаб авіації великого князя олександра михайловича, в якому спочатку авіаційній справі навчалися 50 офіцерів, а також майстерня протигазів. Тут проводилися військові заняття з юними розвідниками – учнями відповідних навчальних закладів Київського навчального округу.

В 1916-1917 рр. 20 із 30 приміщень будинку (перший-третій поверхи) займала Київська школа льотчиків-спостерігачів.

У листопаді 1916 р. у зв'язку з погіршенням обстановки на Південно-Західному фронті та наближенням лінії фронту до міста Києва, управління військового повітряного флоту ухвалило рішення про переведення Київської школи льотчиків-спостерігачів до Криму до міста Євпаторія Таврійської губернії.

Із травня 1917 р. у приміщення музею вселяються різні організації.

В 1917 р. тут розташувався Київський навчальний округ на чолі з М. Василенком.

11-12 березня 1917 р. Українська Центральна Рада (УЦР) переселилася до будинку Педагогічного музею. У Педагогічному музеї відбулося 9 загальних зборів УЦР (Великі Ради).

Поточну роботу здійснював Комітет УЦР, перетворений наприкінці червня 1917 р. на Малу Раду, яка і формувала політику держави. Будинок колишнього музею – свідок гострих політичних баталій протистояння, тріумфу та падіння першого українського парламенту.

5-7 квітня 1917 р. у великому залі Педагогічного музею проходив І Всеукраїнський з’їзд учителів. У його резолюціях були окреслені основні напрями дерусифікації й українізації школи. Над планами освітньої реформи у молодій державі працювала спеціально створена при Міністерстві освіти комісія. Розроблений нею проєкт єдиної трудової школи був затверджений II Всеукраїнським педагогічним з’їздом, який проходив у будинку Педагогічного музею у серпні 1917 р.

У червні 1917 р. Центральна Рада звернулась із проханням надати приміщення для Секретаріату, у липні 1917 р. – гараж, комору та 2 кімнати.

У вересні 1917 р. планувалися заходи щодо передачі приміщень Педагогічного музею у розпорядження просвітніх організацій – так, генеральний секретар народної освіти І. Стешенко у листі до попечителя Київського навчального округу пропонує передати частину площ музею для розміщення Українського народного університету, Науково-педагогічної академії та товариства "Просвіта", 2 кімнати для відкриття Української бібліотеки.

Деякий час у будинку діяла Українська державна академія мистецтв (1917 р). Урочисте відкриття академії мистецтва відбулося 22 листопада 1917 р. Статут і циркуляр про заснування Української державної академії мистецтв були затверджені 5 грудня 1917 р., ректором обрано Федора Кричевського. Кілька місяців у будинку Педагогічного музею розміщувалися навчальні майстерні Академії (була надана кімната на третьому поверсі). Навчальні майстерні й аудиторії певний час функціонували також в інших місцях Києва.

У той самий період 1917 р. у будинку розміщувався Комітет заснування Національної бібліотеки України.

7 листопада 1917 р. у залі Педагогічного музею урочисто відкрито Українську академію педагогічних наук (УАПН). Її метою було теоретичне та методичне забезпечення оновлення процесу системи освіти на основі врахування реалій життя, а також змісту освіти, аналіз світових тенденцій розвитку педагогічної науки та практики. Таким чином, УАПН стала прообразом Академії педагогічних наук України.

У приміщенні музею відбувались урочистості, присвячені відкриттю різних освітніх установ, працювало Бюро Всеукраїнської вчительської спілки, де головою була С. Русова, розміщувалася редакція журналу "Вільна українська школа". У цьому самому будинку працювала і новостворена Українська державна академія мистецтв – предтеча сучасного Київського художнього інституту.

Педагогічний музей 20 листопада 1917 р. став місцем проголошення Української Народної Республіки, прийняття IV Універсалу про незалежність у ніч 24/25 січня 1918 р.

5 жовтня 1918 р. у великій залі музею урочисто відкрито Український народний університет у складі історико-філологічного, фізико-математичного та правничого факультетів. Викладання в університеті велось українською мовою.

В 1918 р. кількість студентів досягла 1370 осіб.

Відразу після падіння Гетьманату приміщення музею реквізувала білогвардійська військова рада для розміщення добровольчої дружини, залишивши 1 кімнату для бібліотеки та 14 кімнат для музею.

Після встановлення радянської влади почався занепад музею.

Лише влітку 1919 р. наркомос УРСР прийняв постанову про його відбудову, наркомос при цьому повідомив центральну надзвичайну комісію по розквартируванню військ, що будинок колишнього Педагогічного музею стане Палацом освіти, в якому розташуються бібліотека, лекторій, зразковий фізичний кабінет, музей наочних приладів, педагогічна виставка та географічна колекція. До складу комісії зі створення Палацу освіти ввійшли відомі вчені В. Артоболевський, П. Туковський, О. Фомін і ін.

Та політичні мотиви взяли гору над потребами освіти та замість Палацу освіти у будинку Педагогічного музею з 1921 р. перебував пролетарський музей, з 1924 р. було розміщено музей революції та історії партії.

В 1938 р. тут почав працювати музей леніна. Перед цим будинок було добудовано за проєктом П. Альошина.

Таким чином, Педагогічний музей було ліквідовано. Частина його унікальних матеріалів роздана різним установам, решта зникла.

Під час відступу радянських військ з Києва у вересні 1941 р. експонати музею леніна були вивезені, а будинок заміновано. Очевидці бачили доставку вибухівки вантажівками ще за кілька тижнів до окупації Києва. Та, на відміну від підірваного підпільниками Хрещатика, будинок Педагогічного музею вцілів. Німці знайшли вибухівку, може, їх хтось попередив.

У січні 1942 р. за розпорядженням генерал-комісара Києва було створено окружну службу з питань стародавньої і ранньої історії на чолі з доктором Грімом. Ця служба мала об’єднати всі наукові, музейні та бібліотечні установи. Місцем її розташування обрали вільний будинок на вул. Володимирській, 57, для чого провели певні ремонтні роботи.

На початку лютого 1944 р. політбюро цк кп(б)у схвалило пропозицію про відновлення музею леніна й у будинку розпочалися чергові ремонтні роботи.

Музей наново відкрили 15 квітня 1945 р. Фактично було відновлено довоєнну експозицію.

Питання про відродження Педагогічного музею стало на порядок денний у післявоєнні роки.

З 1948 р. у Києві почала діяти республіканська педагогічна виставка, участь в організації якої взяли міністр освіти України, поет, академік П. Тичина, відомі вчені-педагоги С. Чавдаров. О. Астряб, Т. Бугайко, М. Грищенко й ін.

В 1959 р. була прийнята постанова цк кпу, що декларувала необхідність створення республіканського педагогічного музею. Та ця ідея залишилася на папері, оскільки нікому конкретно не була адресована.

Перші реальні кроки здійснило Педагогічне товариство України 1973-1974 рр. – урядові республіки направлено пропозицію щодо створення музею. Та вона залишилася без відповіді.

І тільки 1977 р. у результаті реорганізації згаданої педагогічної виставки, було створено Педагогічний Музей УРСР у складі Науково-дослідного інституту педагогіки.

Музей займав приміщення до завершення будівництва спеціально призначеного для нього споруди на Європейській площі (сучасний "Український дім").

В 1979 р. експозицію музею леніна закрили, а у квітні 1982 р. перевели до новобудови.

В 1982 р. будинок колишнього Педагогічного музею передано Міському будинку вчителя (заснований 1922 р. як будинок працівників освіти, 1934 р. реорганізований у Будинок учителя). Педагогічне товариство України знову звернулося до уряду республіки із проханням повернути музеєві його власне приміщення.

В 1983 р. згідно Постанови ради міністрів УРСР № 172 від 18 квітня 1983 р. у місті Києві було створено республіканський педагогічний музей у віддані Педагогічного товариства. Музей був заснований на базі республіканської Педагогічної виставки, яка функціонувала ще з 1948 р. Розміщено музей у приміщенні Київського міського Будинку вчителя на вул. Володимирській, 57 на правах оренди. На жаль, тоді не було враховано, що цей будинок є пам’яткою архітектури та будувався саме для Педагогічного музею, що діяв на поч. ХХ ст. при Київському навчальному окрузі. Про що свідчить і прикріплений на фасаді будинку знак: цей будинок є пам’яткою архітектури під № 895. На знаку викарбовано: „Педагогічний музей 1911-1913 рр. Охороняється державою. Пошкодження карається законом”. Педагогічний музей повернувся додому, та зайняв у ньому лише декілька кімнат. Із цієї миті йому довелося пережити друге народження.

У травні 1987 р. відбулась урочисте відкриття оновленої експозиції музею.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1992 р. № 335 "Питання Академії педагогічних наук України" Педагогічний музей передано у функціональне підпорядкування Академії, яка визначає основні напрями його діяльності, здійснює фінансування та кадрове забезпечення.

Вперше я побачила музей у січні 2002 р. після молодіжної економічної конференції у Червоному корпусі.

28 жовтня 2002 р. Київською міською радою музей реорганізований у комунальний комплексний позашкільний навчальний заклад "Київський міський будинок учителя".

Під час російського ракетного обстрілу Києва й інших міст України 10 жовтня 2022 р. від вибуху ракети на перехресті бульвару Тараса Шевченка та вулиці Володимирської був пошкоджений скляний купол будівлі, вибиті вікна((