Місцини Києва

Або селище Дарницького вагоноремонтного заводу.

Місцевість у Дніпровському районі. Назву дістала від Дарницького вагоноремонтного заводу. Розташована у Східній частині Дарниці, переважно вздовж вулиць Алматинської (після залізничного шляхопроводу), Марганецької, Опришківської. Населення — близько 15 тис. людей.

Історія селища Дарницького вагоноремонтного заводу починається на поч. 1934 р., коли тут було споруджено перший барак-гуртожиток для будівельників заводу. Він існував під народною назвою "Бабкін барак" на честь бригадира теслярів Івана Тихоновича Бабкіна, який і керував зведенням цього тимчасового гуртожитку. Майже одночасно з першим будинком розпочалося будівництво житлових будинків вздовж Шосе ДВРЗ — майбутньої вулиці Алматинської. Спочатку Цивільбудпроєкт розробив проєкт забудови селища ДВРЗ. Згідно цього проєкту було розпочато забудову першого кварталу селища 2-поверховими житловими будинками. Першим був будинок за сучасною адресою вулиця Алматинська,105/2 — його завершили у грудні 1934 р. За тим самим проєктом було збудовано і 2-поверхівки вздовж вулиці Енергодарської.

З 1930-х рр. районоутворюючим підприємством став Дарницький вагоноремонтний завод.

Найбільш давніми будинками селища є будинки на вулицях Алматинській, № 36, 36-А, 99, 103, 105, 111, 113, 115, Інженера Бородіна, № 7, 9, 10, 11, 12, Енергодарській № 3, 4, 5, 6, 8, 10, 12/14, Макаренка, № 4, 6. Житлове будівництво здійснювалось у межах кошторису на промислове будівництво.

Сучасна забудова та планування 1930-1950-х рр.

В 1935 р. за новим проєктом архітектора Б. Пріцкера й інженера І. Гіммельфарба почали зводити селище для працівників Дарницького вагоноремонтного заводу. Автори проєкту визначали майбутнє населення селища у 20 тис. мешканців і 180 тис. кв.м. житлової площі.

Проєкт передбачав можливість влаштування на вулиці 2 проїзних частин, трамвайну лінію, бульвар і, що найбільш цікаво, велостежки. Це перший проєкт влаштування велостежки у місті.

Окремо було виділено квартал для медичних установ із парком для хворих, ділянку для школи зі спортивним майданчиком і майстернями.

На червень 1935 р. були здані до експлуатації шість двоповерхових будинків першого кварталу (вздовж сучасної вулиці Енергодарської), до кінця літа 1935 р. було заселено 2 будинки монтажників готельного типу на 80 осіб кожний (вздовж сучасної вулиці Інженера Бородіна), а до кін. 1935 р. було завершено будівництво шести 3-поверхових житлових будинків (вздовж сучасних вулиць Інженера Бородіна та Макаренка), збудовано клуб (відкрився 1 травня 1935 р.). Бібліотека № 158 організована 1935 р. профспілкою Дарницького вагоноремонтного заводу, з 1954 р. працює у Будинку культури ДВРЗ; книжковий фонд — 35 тис. примірників.

В 1936 р. було збудовано школу та 3 і 4-поверхові житлові будинки вздовж Шосе ДВРЗ (тепер вулиця Алматинська). З'явився і дитячий садок-ясла.

Трамвайну лінію до ДВРЗ урочисто відкрили 1 травня 1936 р.: одноколійна лінія із двома роз'їздами забезпечувала сполучення з сусідньою Старою Дарницею, звідки можна було іншим трамваєм або приміським електропотягом дістатися Києва.

Фактично єдиною вулицею селища було Шосе ДВРЗ, не зважаючи на те, що забудова простягалася далеко вглиб від шосе, селище не було розплановане на вулиці. Тому нумерація забудови була наскрізною та показувала порядок забудови.

У селищі ДВРЗ збереглися 23 довоєнні будівлі — з них 21 житловий будинок і 2 громадські будівлі (школа та дитячий садок). Більшість будівель розташовані вздовж вулиці Алматинської й у кварталах, обмежених вулицями Енергодарською, Інженера Бородіна, макаренка й Алматинською. Декілька будинків розташовані у Південній частині селища, на стику вулиць Алматинської та Машиністівської.

Восени 1943 р. при відступі німецьких військ усю забудову селища ДВРЗ було спалено. Згоріла школа, дитячий садок, житлові будинки, було зруйновано клуб.

Після війни Бабкіного бараку вже не існувало.

У часи війни трамвайне господарство занепало, а колії розтягли на брухт у перші повоєнні роки.

Після війнм у ІІ пол. 1940-поч. 1950-х рр. більшість будівель селища ДВРЗ було відновлено (не відновлено було лише клуб і декілька житлових будинків).

Відбудова, як і було заведено тоді, здійснювалася здебільшого силами німецьких військовополонених.

В 1947 р. засноване ПТУ №9.

Більшість будинків отримала довоєнний зовнішній вигляд, а будинки № 99 і 103 були 1949-1951 рр. переоформлені для відповідності стилістичним вимогам сталінського ампіру.

Серед будинків кін. 1940-х рр. зустрічаються представники двоповерхової серії 1-201-13 авторства архітекторів Сергія Масліха й Ольги Яфи (архітектурно-проєктувальна майстерня міннафтопрому срср під керівництвом Весніна). За цим проєктом збудовано два кутових будинки на Марганецькій, 8/12 і 14/11. Сусідній будинок на Марганецькій, 16/16 збудовано за серійним проєктом 1-225-110.

Тоді ж, наприкінці 1940-х-поч. 1950-х рр. селище було розплановане, ним було прокладено нові вулиці, напрям яких враховував забудову, що вже існувала (тож, у випадку із селищем ДВРЗ ми маємо вкрай рідкісний у містобудівній практиці Києва приклад, коли забудова є більш давньою за вулиці, до яких вона належить, причому більш давньою на майже 2 десятиріччя).

З'явилися на вул. Алматинській і нові будинки. Триповерхові будинки № 91, 95 побудовані за серійним проєктом 1-302-2 авторства Анатолія Добровольського. Ще одним представником цієї серії є будинок на вул. Алматинській, 101, збудований за проєктом 1-302-3. Всі вони оздоблені декоруванням вхідних груп флористичним і геометричним орнаментом з елементами українського бароко.

З'явилися двоповерхові будинки вул. Бородіна, 2, 4 та 6. Однією з домінант повоєнного ДВРЗ стає наріжний будинок 1955 р. побудови на вул. Алматинській, 97/1, що складається із двох триповерхових будинків серії 1-302-2, об'єднаних наріжною 4-поверховою секцією, що увінчана декоративною баштою, декорованою з елементами українського бароко.

Ще один будинок цього проєкту збудовано на Алматинській, 93. Автором проєкту 1-225-110 є леонід поляков, автор готелю "ленінградський" у москві, лауреат сталінської премії. Загалом такими будинками забудовано вулиці Інженера Бородіна, Макаренка, Марганецьку та Машиністівську.

Станом на червень 1951 р. селище ДВРЗ мало 45 відомчих будинків.

Більшість нових вулиць було найменовано 1953 та 1955 рр., доти це були Нові номери вулиці.

Стадіон "Дніпровець" збудований 1953 р. та розрахований на 500 місць.

Центр культури та мистецтв Дніпровського району — колишній Будинок культури ДВРЗ, урочисто відкритий у березні 1954 року. Тут функціонують різноманітні гуртки, театр української традиції "Дзеркало", бібліотека № 158.

Пізніше, у ІІ пол. 1950-х рр., збудовано чотириповерховий будинок на вул. Алматинській, 107. В екстер'єрі будинку помітні архітектурні риси середини 1950-х рр.: відсутність тинькування, силікатна цегла, бетонні карнизи та капітелі пілястр індустріального виробництва.

Особливістю повоєнного періоду забудови селища ДВРЗ є поява великого масиву приватної забудови, обмеженого вулицями Сеноманською й її продовженням, Марганецькою, Літинською й Опришківською.

В 1950-х рр. було збудовано клуб, адміністративні будівлі Дарницького вагоноремонтного заводу та будівлю школи № 103.

До кін. 1950-х рр. ДВРЗ сполучалось із містом автобусом.

Восени 1959 р. після побудови Дарницького трамвайного депо на ДВРЗ було проведено трамвайну колію, яка сполучила його з Дарницькою площею.

На площі перед вагоноремонтним заводом знаходився пам'ятник леніну, встановлений 1959 р.

В 1997 р. у переобладнаному приміщенні добудови до житлового будинку на вулиці Марганецькій було відкрито православний храм великомученика Пантелеймона московського патріархату.

У 2004-2010 рр. перетин Алматинської вулиці та Сеноманського провулку забудовано житловими будинками за сучасними проєктами. Неофіційна назва новобудов — мікрорайон "Ліски".

Пам'ятник леніну, який знаходився на площі перед вагоноремонтним заводом, було демонтовано 25.02.2014 р. у процесі так званого ленінопаду — масового демонтажу пам'ятників тоталітарного минулого, що почався у процесі подій Євромайдану, та перевезено на територію заводу.

Головні події телесеріалу "Дільничний з ДВРЗ" відбуваються саме у цій місцевості.

Я була тут на нама-хатті матаджі Кішорі-Рані восени 2016 р.

Якщо ви знаєте твори про ДВРЗ, тільки без 18+, як у Нівроку, кидайте їх у коментарях, будь ласка.