Місцини Києва

Православний чоловічий монастир УПЦ.

Розташований в історичній частині Звіринець.

До створення монастиря, його місцевість часто була пов'язана з духовністю та православ'ям.

На цьому місці київський князь Всеволод Ярославович 1071 р. побудував церкву архангела Михаїла.

Крім того, народ вважав дану місцевість незвичайною (очевидці бачили на ній стовпи вогню до неба та великий розлив води — що "не біжить і стоїть стіною в півтора аршини на одному місці").

Одного разу тут проїжджав святий Феофіл Київський і його бичок раптом зупинився, не бажаючи рушати з місця. На це Феофіл сказав: "Бути тут великій святій обителі".

Своєю чергою київський митрополит Євгеній (Болховитинов) назвав цю околицю Руським Афоном. Дана територія вирізнялася мальовничою природою (сріблясті тополі, явори, розложисті дуби та запашні липи з дикими яблунями і грушами на полянах).

В 1860 р. насельник Видубицького монастиря ієромонах Іона (Мірощниченко) поселився на Звіринецькій горі. Він виділявся своєю досвідченістю та благим життям, тому швидко став відомий серед киян, багато з яких намагались отримати у нього поради та настанови. Монах собі побудував на горі келію та невеличку церкву в ім'я Пресвятої Трійці та взяв під своє духовне окормлення ченців Іларіона та Гавриїла. Іларіон зробив курінь із хмизу, в якому жив із Гавриїлом.

Від цього часу старець Іона турбувався про створення монастиря. Спочатку він влаштував скит при Видубицькому монастирі та збудував двоповерховий дерев'яний будинок, в якому була церква на честь Живоначальної Трійці (4 травня 1864 р. освячена настоятелем Видубицького монастиря архімандритом Веніаміном). Княгиня катерина васильчикова, дружина генерал-губернатора Києва та духовна дочка старця Іони, подарувала монастирю свою дачу та 10 тис. руб. на його облаштування. Та були противник утворення монастиря. Тому, заручившися підтримкою московського митрополита Філарета, васильчикова поїхала до петербурга до царя за дозволом на створення монастиря. У столиці княгині протидіяли деякі придворні царя та частина духовенства.

4 квітня 1866 р. імператор олександр II, втомившися від сперечань, відклав вирішення цього питання до кращих часів і вийшов погуляти до літнього саду.

Саме тоді на олександра II стався замах терориста Дмитра Каракозова, який вистрілив у царя впритул, а куля пішла вбік. Приголомшений імператор швидко повернувся до палацу та при усіх сказав: "А що, панове, монастиря не потрібно? А я бачу — промисел Божий і молитви нового монастиря врятували мене від смерті, а росію — від страшного потрясіння". Потім підписав прохання про установу нового монастирю (отець Іона призначався його настоятелем), про що 6 квітня 1866 р. було отримано офіційну телеграму.

З утворенням монастирю першою чергою побудували притулок для 30 сиріт, школу, лікарню та чернечі келії.

Третього квітня 1868 р. представили на затвердження імператору та київському комендантові проєкт нового храму.

Велику роль у розбудові та розвитку обителі зіграли пожертви. Устав монастиря не дозволяв купувати землю, тому монастирські маєтки складалися з подарованих у Києві та за його межами 15 різних земельних частин. Найбільше для розширення монастирю зробила княгиня катерина васильчикова. Крім подарованої нею землі на Звіринці у сер. 1860-х рр. вона віддала монастирю у користування свій київський маєток на Сирці. За благословінням преподобного Іони там спорудили Знаменський храм і влаштували жіночий скит, в якому жили численні духовні чада старця. На згадку про щедру благодійницю цей скит прозвав васильчиковою дачою. Крім нього княгиня придбала для монастиря 6 тис. десятини землі у селі Гусенці Полтавської губернії. Цей скит поставляв продукти як для монастирю, так і на продаж. Також там був гарний монастирський млин.

Проєкт був затверджений і 1871 р. було завершено будівництво Свято-Троїцького кам'яного храму із двома прибудовами.

28 листопада 1871 р. митрополит київський Арсеній (москвін) освятив престол південного приділу в ім'я ікони Божої Матері Троеручниця. Отець Іона дуже шанував цей образ, який спочатку зберігався у нього у келії, а потім був поміщений у Троїцькому храмі монастирю за правим кліросом. Дана ікона стала чудотворною, ще коли перебувала у святого Іони.

23 липня 1872 р. у Свято-троїцькому храмі був освячений головний престол на честь Живоначальної Трійці.

В 1872 р. отця Іону возвели у сан ігумена, а 17 січня 1886 р. згідно наказу Священного Синоду у сан архімандрита.

Офіційним намісником монастиря старець був до 1889 року.

Крім цього, у ІІ пол. XIX ст. він (разом із братією монастирю) керував відродженням Свято-Преображенського Межигірського монастиря, який із настоятельством старця став квітувати.

В 1880 р. в обителі з'явився великий 350-пудовий дзвін.

У травні 1896 р. доставили з москви, зроблений на дзвінному заводі самгіна, дзвін вагою 1150 пудів (на той час найбільший у Києві) та декілька менших у 57 пудів, для чого збудували тимчасову дерев'яну дзвіницю.

В 1897 р. за проєктом архітектора Володимира Ніколаєва був побудований Північний приділ в ім'я Усіх святих (13 жовтня 1900 р. освячений митрополитом київським Іоаннікієм (Руднєвим)).

Пізніше отець Іона доклав зусиль для побудови кам'яної дзвіниці, та весною 1897 р. сильно захворів, згодом одужав.

Старець, зібравши 100 тис. руб., завершив будівництво величезного кам'яного корпусу.

Також він зібрав ще 200 тис. руб. на кам'яну дзвіницю й отримав від імператора миколи II затвердження її проєкту. Дзвіниця згідно проєкту Миколаєва за своїми масштабами повинна була перевершити Велику дзвіницю Києво-Печерської лаври.

ЇЇ будівництво почалося 27 червня 1903 р., та, довівши перший ярус до половини, його зведення призупинили для усадки. Також була побудована вежа з годинником, виготовленим 1858 р. у Парижі. Зараз це найбільш старі вежові часи Києва.

За настоятельства отця Іони також були побудовані просфорня, майстерні для виготовлення свічок, іконописна, палітурна, столярна, кравецька, швацько-шорна, ковальсько-бондарська та слюсарна майстерня. Тому діти зі школи-притулку крім загальної освіти навчались у даних майстернях відповідним професіям. Багато киян працювало у монастирі, який поступово ставав дуже видним не тільки у Києві та мав на поч. ХХ ст. 8 тис. десятин землі у Київській і Полтавській губерніях. У той самий час старець Іона відрізнявся особливою ощадливістю та простотою в образі життя. У трапезній за столами часто сиділи бідняки та богомольці, для яких були побудовані два странникоприйомних корпуса.

У цей же час у монастирі розквітає духовне життя. Преподобний Іона взяв на себе подвиг старчества та вів мудре керівництво великою кількістю монахів і мирян, будучи великим молитвенником. Він став відомим у всій російській православній церкві (щорічно до обителі, яку люди називали "монастир отця Іони", приходило 500 тис. паломників). До келії старця приходили з бідою, а йшли із втіхою. Люди складали легенди про силу його молитов (хоча він і приховував свої добрі справи). Його головним завданням був порятунок душ іноків і богомольців, тому монастир дуже славився.

З тим здоров'я столітнього старця Іони ставало все слабкіше. 15 грудня 1901 р. його пособорували.

Із цього дня аж до смерті він приймав у себе у келії богомольців, а 6 січня 1902 р. став прощатись із братією.

9 січня 1902 р. тихо, мирно, в оточенні своїх духовних чад і учнів він закінчив своє земне життя.

Прощання братії та богомольців зі старцем відбулося 12 січня 1902 р. Не зважаючи на відлигу до обителі безперервною чередою потягнулися численні його шанувальники.

Після влаштування монастиря 1910 р. на цьому місці була побудована церква, зруйнована 1934 р., а 1996 р. новими насельниками був встановлений пам'ятний хрест.

До Першої світової війни в обителі велося будівництво найбільш високої у російській імперії дзвіниці (проєктна висота 110 м.).

Проте, після лютневого перевороту 1917 р., а особливо після радянської окупації у монастирю виникли серйозні проблеми та він поступово став занепадати.

5 червня 1918 р. монастир постраждав через вибух артилерійських складів, що знаходилися поряд із ним. Від вибухів і пожеж зазнали руйнування сотні будинків на Звіринці та велика частина будівель монастирю (загинуло 12 чоловіків).

Комуністи знесли два яруси недобудованої дзвіниці, а розібрану цеглу використали для побудови Київської сільгоспакадемії.

В 1928 р. заарештували настоятеля монастирю архімандрита Ювеналія. Потім київська міськрада закрила Звіринецький скит, а його настоятеля — архімандрита Філарета заслали до концтабору.

У корпусах обителі розміщували у різний час дитячу колонію, фабричні гуртожитки, склади та майстерні. Та монахи під страхом смерті не погоджувалася покинути стіни рідного монастиря. Заради його збереження обитель переоформили у церковно-трудову артіль "Праця". Під її статутом підписалося 214 насельників, які не злякалися погроз влади. Головою артілі обрали архімандрита Іова, який був відомий своєю мудрістю та високим духовним життям. Ченці жили на квартирах, тулились у підвалах і сараях, однак щастям для себе вважали можливість після дармової роботи на городах зібратися в улюбленому храмі Святої Трійці.

В 1934 р. радянська влада закрила монастир і храм при ньому. Архімандрита Іова та декілька десятків ченців, які не бажали покидати обитель, було заарештовано і вислано до Казахстану, де про них більше нічого невідомо.

З 1935 р. монастир опинився на території новозаснованого Ботанічного саду АН УРСР.

В 1942 р. монастир був відновлений при німецькій окупаційній владі та діяв до 1949 р. (весь цей час його намісником був архімандрит Ігнатій).

Та після тимчасового відновлення більшість ченців разом із настоятелем були переведені до Києво-Печерської Лаври. З тим деякі з них змогли бути разом із монастирем. Ієромонахові Димитріану вдалося влаштуватися двірником до ботанічного саду й оселитися у старій годинній вежі, в якій він таємно служив Літургії. Так, виконуючи дану при постриженні обітницю бути у рідній обителі до смерті, він мирно почив 1970 р.

У сер. 1960-х рр. було вирішено Троїцьку церкву реконструювати під музей ботаніки, а під центральним її куполом планувалося спорудити великий пам'ятник біологу івану мічуріну. Та реконструкцію не змогли здійснити.

У жовтні 1966 р. за розпорядженням влади атеїсти блюзнірно відкрили склеп, де були нетлінні мощі святого Іони. Та його погано охороняли та невідомі злочинці відсікли від тіла святого голову та руку. Через це монахи Києво-Печерської Лаври перепоховали їх на Звіринецькому кладовищі в одній могилі з єпископом Віталієм, причому відрубану руку все таки знайшли, а голову — ні.

Перед відновленням своєї діяльності монастир був у розрусі, були пограбоване та знищене майже все майно.

В 1991 р. у монастирі відновилися богослужіння, які спочатку звершувалися у будь-яку погоду на паперті Троїцької церкви, що була закрита для вірян.

У листопаді 1991 р. храм передали УПЦ московського патріархату. Будівля була суцільною руїною без іконостасу, стельних перекриттів, із глибокими тріщинами у стінах. Багато зусиль для відновлення монастиря доклав його новий намісник архімандрит агапіт (бевцик) (1992-1998 рр.) із нечисельною братією, яким також допомагали миряни.

4 жовтня 1993 р. із благословіння митрополита Київського і всієї України Володимира (Сабодана) святі та нетлінні мощі преподобного Іони були перенесені зі Звіринецького кладовища до Свято-Троїцького храму на місце свого початкового перебування. Після цього почали з'являтися випадки див від преподобного Іони.

22 листопада 1995 р. рішенням Священного Синоду УПЦ московського патріархату його причислили до лику святих.

25 липня 1996 р. у День свята ікони Божої Матері Троеручниця митрополитом Володимиром був освячений хрест, встановлений на місці явлення преподобному Іоні Божої Матері.

З 1997 р. братією Іонинського монастирю почалося відновлення печер і храму Звіринецького монастирю (2009 р. він виділився у самостійний монастир).

В 1999 р. на посаді намісника монастирю архімандрита Агапіта змінив архімандрит Іона (Черепанов), який також дуже активно став відновлювати обитель.

Після багаторічної та клопіткої праці на поч. 2000-х рр. завершилася реставрація головного храму монастиря — Свято-Троїцької церкви, дзвіниці, вежі з годинником, відбудовані братські корпуси.

У 2004 р. у селі Нещерів (Обухівський район) на базі місцевого Спасо-Преображенського храму був створений заміський Спасо-Преображенський скит підпорядкований Свято-Троїцькому Іонинському монастирю.

Із 2004 р. видається журнал "Отрок.ua". Періодичність 1 раз/місяць, формат А4, 64 сторінки.

Я заходила до Свято-Троїцької церкви після обряду Пумсавани влітку 2015 р.