Місцини Києва

Повна назва: Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського".

Рішення про заснування у Києві Політехнічного інституту було ухвалено 25 листопада 1896 р. на приватній нараді, яка відбулась у будинку почесного громадянина міста, комерційного радника Лазаря Бродського за участю представників міської влади, адміністрації Південно-Західної залізниці, інженерів і промисловців. Згідно ухваленого протоколу навчальний заклад мав бути політехнічним інститутом за типом і складатись із кількох відділів різних спеціальностей, за прикладом політехнікумів у Цюриху, Мюнхені, Відні, Карлсруе, Ризі тощо.

На заснування інституту було зібрано добровільні пожертви загальною сумою 1 000 374 крб. 53 коп. при вартості будівництва й обладнання інституту 2 650 000 крб. Серед організацій і людей, які внесли кошти, були: Київська міська Дума — 300 000 крб., Терещенко з синами — 150 000 крб., Л. Бродський — 100 000 крб.; М. Хряков — 75 000 крб., Київський земельний банк — 15 000 крб., Товариство Красилівського цукрового заводу — 2 000 крб., загалом 139 товариств, банків, заводів, установ, окремих громадян. Науково-методичну допомогу під час організації та становлення інституту надали корифеї російської науки д.і. менделєєв, м.є. жуковський, к.а. тімірязєв, а.о. ковалевський і інші.

У конкурсі на проєкти споруд Політехнічного інституту взяли участь відомі архітектори: Бенуа, Гоген, Кітнер, Кобелєв, Померанцев, Цендер і Шретер. Найкращим був визнаний проєкт професора і.с. кітнера з девізом Prestissimo, однак оскільки він жив у санкт-петербурзі та не мав змоги безпосередньо керувати ходом робіт, будівництво очолив архітектор Кобелєв.

Першим директором політехнічного інституту було призначено 30 січня 1898 р. видатного вченого та талановитого організатора вищої технічної освіти професора Віктора Кирпичова. За його сприяння в інституті почали працювати К. Зворикін — один з основоположників науки про різання металів, Сергій Реформатський — хімік, органік, автор відкриття, названого реакцією Реформатського, широко вживаного для дослідження та синтезу складних природних сполук; Георгій Де-Метц — фізик і методист, авторитет у галузі радіоактивності, укладач першого в Україні курсу методики викладання фізики у школах; Микола Делоне — фахівець у галузі механіки, один із піонерів планеризму, популяризатор авіаційних знань в Україні; Євген Вотчал — засновник школи українських фізіологів рослин, один із організаторів інституту селекції.

У червні 1898 р. оголошено набір перших студентів: на 330 місць було подано 1100 заяв, було зараховано 360 осіб.

Перший випуск студентів відбувся 1903 р. — диплом отримало 93 випускники. Першим головою Державної екзаменаційної комісії КПІ 1903 р. став д.і. менделєєв, який дав спеціалістам високу оцінку та наголосив на тому, що крім теоретичних знань, студенти КПІ набувають ще і практичних навичок.

Активно розвиваючися, Київський політехнічний інститут став базою розширення та зміцнення мережі вишів Києва, України.

В 1923-1933 рр. і протягом останніх років на базі факультетів і окремих спеціальностей КПІ було створено декілька інститутів, університетів, академій.

До теперішнього складу університету ввійшли відомі навчальні заклади України. Так, у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації НТУУ КПІ офіційною датою створення вважається 1 березня 1919 р. — день затвердження реввоєнрадою республіки проєкту штатів Інженерних курсів із підготовки командного складу робітничо-селянської червоної армії, які 1937 р. стали основою для Київського військового училища зв'язку ім. м.і. калініна.

Інститут зростав і поповнювався матеріальною базою до 1941 р.

В 1941 р. інститут було евакуйовано до Ташкенту, де він діяв у складі Середньоазіатського індустріального інституту.

Визволення Києва у листопаді 1943 р. дало можливість відновити роботу інституту: почалася реєстрація викладачів, співробітників, студентів, які поверталися до інституту.

Вже у ІІ пол. січня 1944 р. почала працювати приймальна комісія для набору студентів на перший курс і поновлення студентів старших курсів. Усі зусилля колективу інституту було спрямовано на відновлення навчально-матеріальної бази, адже внаслідок нацистської окупації та жорстоких боїв за Київ було зруйновано більше половини загальної площі навчальних приміщень, згоріли гуртожитки, пограбовано майно. Завдяки внесенню інституту до переліку найбільш важливих промислових і транспортних вишів країни, студенти всіх курсів звільнялися від призову до радянської армії, їм надавалася підвищена стипендія (передусім це стосувалося студентів, які опановували спеціальності з ливарного, ковальського, пресового та хімічного виробництва).

Оскільки терміни відбудовчих робіт будівельниками порушувалися, то влітку 1945 р. студенти та викладачі добровільно впродовж місяця канікулярної відпустки виконували невідкладні будівельні роботи.

Велике значення для підвищення якості підготовки фахівців мали науково-дослідна робота та залучення до неї студентів, особливо старших курсів. Основною формою їх участі у дослідницькій роботі у повоєнні роки були наукові гуртки, на основі яких у квітні 1946 р. в інституті утворилося студентське науково-технічне товариство. На час створення воно мало дев'ять секцій, що об'єднали 30 гуртків за спеціальностями та близько 500 студентів. Керували секціями провідні науковці інституту.

Видавничо-поліграфічний інститут (із 6 вересня 2004 р.), який ввійшов до складу КПІ 1989 р., був заснований 1 січня 1954 р. на базі художньо-ремісничого училища поліграфістів № 18, як навчально-консультативний пункт (УКП) московського поліграфічного інституту.

В 1974 р. далекосяжний генеральний план розвитку КПІ був розглянутий архітектурною громадськістю м. Києва та союзом архітекторів срср і затверджений держбудом і урядом України, а 1975 р. у КПІ розпочалося велике будівництво.

В 1988 р. за впроваджені проєкти розбудови кампусу, колектив на чолі з головним архітектором КПІ Володимиром Лиховодовим отримав Державну премію УРСР у галузі архітектури.

Одним із перших університетів України НТУУ КПІ у вересні 2003 р. приєднався до співдружності університетів, які підписали "Велику Хартію Університетів" Європи (Magna Charta Universitatum).

Літня Школа "Досягнення та застосування сучасної інформатики, математики та фізики" традиційно проходить щосерпня (тривалістю два тижні) із 2006 р. Цільова аудиторія проєкту — студенти, аспіранти та молоді спеціалісти у галузі точних і природничих наук.

У 2009-2014 рр. мав статус автономного дослідницького університету.

У 2009 р. розпочала роботу студентська радіостанція Національного Технічного Університету України "Київський Політехнічний Інститут". Радіостанція була створена як система гучномовців заради швидкого оповіщення студентів і працівників. Трансляція відбувалася в інтернеті та на гучномовцях, які розміщені на теренах кампусу та покривають вулицю Політехнічну та Площу знань.

Під час місцевих виборів 2015 р., в яких брали участь два співробітники Департаменту навчально-виховної роботи та студент ФІОТ, діяльність радіо була скандально зупинена адміністрацією КПІ, а саме приміщення наступного дня після виборів пограбоване невідомими.

У 2017 р. Радіо КПІ звинувачувалось у відсутності україномовного музичного контенту.

У 2011 р. Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут" уперше потрапив до ТОП-700 рейтингу найкращих університетів світу. У 2012 р. він посів 650 місце.

У 2011 та 2012 рр. НТУУ КПІ посідав перші місця у рейтингу українських вищих навчальних закладів за рівнем задоволеності освітою "Компас".

На сьогодні КПІ — це один із найбільших університетів України за кількістю студентів із широким переліком спеціальностей і освітніх програм для підготовки фахівців із технічних і гуманітарних наук (хоча якщо вищ всю дорогу був технічним і навіть так називається, нахіба вони ввели ті гуманітарні спеціальності та наскільки вони там якісні?).

Університет працює та розвивається як кампус, в якому на одній території у 160 га зручно поєднані умови для навчання та спорту, підвищення рівня культурного, наукового й інтелектуального розвитку, відпочинку всього 50-тисячного колективу. Головною метою діяльності університету є підготовка висококваліфікованих фахівців і проведення наукових досліджень для проривного розвитку економіки України.

За всю історію існування вищ очолювали 23 ректори.

У березні 2022 р. під час повномасштабного вторгнення російської педерації до України Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського зіштовхнувся з новими викликами.

КПІ виявив активну підтримку оборони країни. Університет створив благодійний фонд для закупівлі військового обладнання за запитами студентів і випускників, які долучилися до ЗСУ.

Одним із важливих кроків, які КПІ здійснив, було перенесення його критичної цифрової інфраструктури до хмарного сховища. Це дозволило забезпечити функціонування університету віртуально, зокрема, проводити навчання у віддаленому режимі та забезпечувати управління та зберігання великих обсягів даних. Ініціатором цього процесу став випускник КПІ Андрій Губський, який звернувся до своїх партнерів із проханням надати допомогу у питаннях комунікації з Міністерством цифрової трансформації. Завдяки його зусиллям було налагоджено співпрацю з компанією Amazon і реалізовано сам процес міграції критичної цифрової інфраструктури до хмарного середовища. Процес міграції тривав один місяць.

На території кампусу університету функціонує декілька пунктів незламності. Один із них знаходиться у першому корпусі. Його створили співробітники Департаменту майнових і соціальних питань. Приміщення обладнане ноутбуками, швидкісним інтернетом Starlink, світлом і приладами для друку. Пункт розміщено у 157-му кабінеті. Всього на території КПІ функціонує не менше п'яти таких пунктів.

Масштабний дослідницький центр QS Quacquarelli Symonds оприлюднив щорічний рейтинг найкращих університетів Європи, Середньої Азії та країн, що розвиваються, 2022 р. Національний технічний університет України Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського посів 63 місце.

Вперше я була на території КПІ, коли восени 2008 р. роздавала наліпки KitKat разом із Тетяною Сай. Зустріла там студента КПІ Сергія Чебишева, який відвідував поетичну студію "Стілос", яку я очолювала, 2002-2003 рр., тож, він опублікував пару моїх віршів у студентській газеті КПІ.

У лютому 2016 р. передала видання Національного екологічного центру України, де працювала вченим секретарем, до бібліотеки КПІ.

На початку січня 2019 р. у мене виникло дуже потужне бажання відвідати концерт "Мельницы", я поґуґлила та побачила, що ось же вже майже - Різдвяний концерт, і відразу придбала квиток, і подумала, що непогано б їм подарувати "Долю знахарки", раз саме вони надихнули мене на її написання,

адже почалася ця родинна сага з того, що у плеєрі прозвучали рядки "Он пришёл, лишь на час опережая рассвет, он принёс на плечах печали и горицвет", - у мене у голові закрутилося: за годину до світанку - чому? Горицвіт - жовті квіти - нащо? І я вже бігла додому це записувати.

Про всяк випадок уточню, що це - самосійний твір, де рядки з "Чужого" є лише епіграфом, а не фанфік.

Й ось коли я вирішила показати "Мельнице", що вони з людьми роблять)) то дізналася контакти організаторів, зв'язалась із ними, зробила копію з "Долі знахарки", опублікованої у журналі "Дніпро" (а тепер і на Аркуші, посилання покладу у коментарі), до якої доклала листа подяки, звісно ж, із підписом.

І передала це через організаторів, бо доступ до тіла мені не був принциповим.

Концерт відбувся у Палаці культури КПІ 20 січня 2019 р.

Тож, у "Мельницы" тепер є мій автограф.