Місцини Києва

Інші назви: Мерингівський сад, сад Меринга, садиба Мьорінга, Київський Париж.

Історична місцевість у Печерському районі Києва.

Назва походить від садиби професора медицини Київського університету Ф.Ф. Мерінга, яка у ІІ пол. XIX ст. розташовувалася між сучасними вулицями Хрещатик, Городецького, Лютеранською та Банковою.

Вперше садиба згадується на поч. XIX ст. як власність графа Безбородька. Пізніше садиба перейшла у власність жандармського корпусу й отримала назву "Жандармський сад".

В 1862 р. імператор олександр II подарував садибу генерал-майорові ф.ф. трепову.

В 1860-х рр. постало питання про прокладання нової вулиці, яка би з'єднала анненковську й Інститутську вулиці.

Ініціатором цього питання 1865 р. став тодішній київський губернатор Казнаков, а 1870 р. офіційний дозвіл на це дав імператор. генерал трепов був незадоволений такою ініціативою, він вимагав у разі прокладання вулиці компенсацію у вигляді додаткових 20 десятин землі, проте його бажання не задовольнили, запропонувавши грошову компенсацію у розмірі 2391 крб. 50 коп. Зрештою трепов вирішив продати ділянку професору медицини Ф.Ф. Мерінгу (за іншими джерелами колишнім власником садиби був письменник Є.П. Рудиковський). Професор Мерінг до цього активно скуповував менші ділянки у цій місцевості, тож, із придбанням садиби трепова він став власником просторої садиби площею понад 10,5 га.

Більшу частину ділянки Мерінг виділив під міський сад, а також дозволив прокласти тут нову вулицю, що й було зроблено 1873-1874 рр. Сад Мерінга швидко став серед киян одним з найбільш улюбленим місць для прогулянок, тут були оранжереї, городи, виноградники, ставок із купальнею, який взимку перетворювався на ковзанку.

Професор Мерінг помер 1887 р., коли у Києві почалася будівельна лихоманка.

Нащадки професора вирішили віддати ці угіддя під забудову, звернувшись 1891 р. з відповідною ініціативою до Міської думи, проте ініціатива лишилася тільки на папері.

Із розвитком будівельного буму садиба ставала все більш привабливою для підприємців: спорудження прибуткових будинків тут у центральній частині міста мало принести величезний зиск.

Зрештою 1895 р. було створено Київське домобудівне товариство, яке очолив інженер і домовласник І.І. Сибіряков, а до правління увійшли Михайло Федорович Мерінг, син професора та на той час — одноосібний власник садиби, підприємець і меценат Д.С. Марголін і архітектор Г.П. Шлейфер.

Забудова садиби почалась 1895-1896 рр. Із міською владою погодили прокладання чотирьох нових вулиць

Миколаївської,

Ольгинської,

Мерінговської

Нової,

а також миколаївської площі на місці колишнього ставку.

Авторами проєкту трасування стали Г.П. Шлейфер і помічник міського землеміра Й.В. Шуминський. Під час прокладання вулиць довелося деякою мірою зрівняти місцевість і зняти близько 175 тис. куб.м. ґрунту, який, втім, використали для засипання Афанасіївського яру (район сучасної вулиці В'ячеслава Липинського) та планування парку Володимирська гірка.

5 січня 1896 р. відбулось остаточне оформлення угоди про продаж садиби, вартість якої становила 1,8 млн. крб.

У будинку № 5 1897 р. відкрився готель "Контіненталь", який вважався на той час найкращим і найбільш сучасним готелем у Києві.

В 1898 р. на розі Хрещатика та миколаївської (Городецького) постала будівля Промислового банку (не збереглась), а на місці колишнього ставка зведено будівлю театру "Соловцов" (сучасний Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка). На вулиці Мерінгівський, 8 діяв театр Геймана.

Будинок № 9 на миколаївській вулиці, зведений 1900-1901 рр., став на той час найбільш високим у Києві. На тій самій миколаївський вулиці було зведено двоповерхову будівлю для цирку П. Крутікова на 2000 місць — найбільший на той час цирк в Європі. У будинку № 10 відкрилася жіноча гімназія О. Плетньової.

Найбільш цікавою будівлею став унікальний за розташуванням і оздобленням прибутковий будинок на Банковій вулиці, 10, зведений 1901-1903 рр. В. Городецьким.

У будинку цирку Крутикова 29 квітня 1918 р. П.П. Скоропадського обрали гетьманом України.

Забудова колишньої садиби Мерінга значно постраждала у вересні 1941 р., коли під час нацистської окупації диверсійні групи нквс підірвали центр міста. Зокрема, були зруйновані будинки № 1 і № 3 на миколаївській вулиці, будівля цирку Крутикова, театр Геймана, частково зруйнований будинок Гінзбурга.

У приміщенні кінотеатру "Україна", який після війни постав на місці цирку Крутикова, 4 вересня 1965 р. пройшла акція протесту проти арештів серед української інтелігенції.