Місцини Києва

В Україні багато Лисих гір і навіть у Києві їх декілька, тому уточнюю, яку саму маю на увазі.

Лиса гора на Видубичах вже давно не Лиса)))

Вперше почула про неї в археологічній експедиції у серпні 2006 року від студента першого курсу Електроніка — він хвалився, що щороку відзначає там Самайн (що навряд чи, або просто припинив 2007 року).

Потім я побачила її з вікна потягу, бо якийсь потяг Донецьк-Київ йшов повз Лису гору, а якийсь інший — ні))

Моя однокурсниця за Могилянкою Ірина Гегельська працювала у Київській фортеці, а Лиса гора як Регіональний ландшафтний парк закріплена за Київською фортецею, мабуть, через капоніри) тож, вона влаштувала нам екскурсію.

А ще у Київській фортеці працював Іван Парнікоза, який вирішив створити з мене захисницю старовини, а створив екологічну активістку))) (а старовину я і так захищала за професійними обов'язками), тому він теж водив групи (та мене) Лисою горою.

День Народження Іри ми теж святкували на Лисій горі (у лютому).

А 2009 року я теж святкувала свій День Народження там із Дружиною охорони природи "Зелене майбутнє" м. Києва, але третього грудня снігу тоді ще не було, на відміну від лютого)

Крайній раз я була на Лисій горі під час святкування Лугнасаду 2019 року.

Тож, перша розповідь буде саме про Лису гору на Видубичах.

Лиса гора на Видубичах — історична місцевість і пагорб у Києві, одна з шістьох київських "Лисих гір".

Розташована на Південний Захід від Видубичів на правому березі річки Либідь, між Теличкою, Саперною слобідкою та Багриновою горою.

До неї прямують вулиці Лисогірська та Бескидська.

Навпроти через дорогу розташований парк Покал.

Знаходиться у межах Голосіївського району міста Києва.

Лиса гора — Регіональний ландшафтний парк, де розташовано об’єкт культурної спадщини національного значення (пам’ятка містобудування) "Лисогірський форт Київської фортеці".

Землекористувачем є Національний історико-архітектруний музей "Київська фортеця".

Станом на сер. ХІХ ст. більшість земель Лисої гори належали Києво-Печерській Лаврі, Видубицькому монастирю, а також деяким приватним особам.

Необхідність прикриття новозбудованого Дарницького залізничного мосту змусила розпочати додаткове укріплення Києва згідно плану Едуарда Тотлебена з будівництва Лисогірського форту на Лисій горі.

Лиса гора була вигідно розташована та з топографічної точки зору мала значні переваги.

Навколишня місцевість була розсічена мережею ярів, що ускладнювало би наступ на форт при облозі.

Гирло Либеді та підошва гори з боку Дніпра навесні затоплювалися, що утворювало додаткову перешкоду.

Військовим вдалося залагодити відчуження землі у монастирів і 1872 р. розпочати будівництво форту.

Після завершення робіт форт являв собою складну систему бастіонів, равелінів, теналів, люнетів, ретраншементу тощо. Земляні вали заввишки 10-12 м. наскрізь прорізали потерни — довгі, до 40 м., тунелі, викладені цеглою та закриті з обох сторін воротами (ворітні петлі збереглися до нашого часу). У казармах міг розміститися гарнізон у кілька тисяч солдатів. Було передбачено автономне водопостачання форту, що забезпечувалося паровою машиною, яка качала воду зі свердловини до підземних цистерн. Поряд із фортом у долині Либеді розташувалися казарми інженерних частин. Як нагадування про це, залишилася назва вулиці Саперно-Слобідська.

План фортеці тримали у суворій таємниці: тому, хто відкриє його ворогу, загрожувало заслання до сибіру, а у воєнний час — розстріл.

Згодом нова Печерська фортеця, до складу якої входив Лисогірський форт, отримала статус фортеці ІІІ класу.

З 1897 р. фортеця перетворена на військові склади та гарнізонну в'язницю.

Починаючи з 1906 р. на Північній частині гори встановили шибениці для виконання вироків над державними злочинцями. Тих, хто підлягав страті, доставляли рано-вранці з Косого капоніру, а після виконання вироку кат закопував тіла неподалік шибениць. Наразі ще можна спостерігати ці вириті могили.

Під час штурму Києва німцями двічі: у серпні та вересні 1941 р. на їхньому шляху опинився Лисогірський форт — ключова позиція третьої смуги оборони міста, що прикривала Дарницький залізничний міст. Збереглася низка німецьких аерфотознімків Лисої гори 1940-х рр., що дають уявлення, як виглядало урочище та Лисогірський форт.

Після Другої світової війни територія Лисогірського форту знову потрапила до компетенції військового відомства. Тут розташували артилерійські склади Київського військового округу.

Приблизно у 70-х рр. ХХ ст. гора втратила стратегічну цінність, а тому звідти пішли військові. Так званий радіооб'єкт № 7, що раніше глушив радіосигнали, віддали під ретранслятор Міністерству зв'язку.

З 1982 р. Лиса гора отримала статус регіонального ландшафтного парку. Тут зустрічаються понад 30 рідкісних червонокнижних видів рослин і тварин, а також збереглися дуби, яким 400 років.

Будь-яке будівництво на цій території ЗАБОРОНЕНО.

Сучасна Лиса гора — місце зборів неоязичників, рольовиків, представників молодіжних субкультур.

Сучасна влада забула про історичне та природне значення Лисої гори та хоче збудувати там Національне меморіальне військове кладовище.

Я обома руками за меморіал, АЛЕ не за рахунок знищення попередньої історії, культури та природи.

Київський еколого-культурний центр подав судовий позов на захист Лисої гори.

У коментарях покладу реквізити, якщо захочете підтримати Центр.