Місцини Києва

Повна назва: Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка.

Державна українська кіностудія.

В 1925 р. Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) оголосило конкурс на проєкт кінофабрики. Із 20 робіт обрали проєкт Валеріяна Рикова, у розробці якого взяли участь студенти старших курсів архітектурного факультету Київського художнього інституту. Після проведення конкурсу велике значення мав вибір місця. Спеціальна комісія оглянула три земельні ділянки. Найкращою та найбільш зручною визнали територію поблизу пушкінського парку, тому що тут був водогін, каналізація та, головне, можливість налагодити постачання фабрики електроенергією. Досвід будівництва Київської кінофабрики пізніше використано при зведенні аналогічних підприємств у москві й інших містах.

План будівництва затверджено того таки року, а будівництво розпочалося навесні 1927 р. Побудова велася за німецьким зразком на 40-гектарному вигоні з центральним павільйоном (110х40 м.; 3600 кв.м. корисної площі), де можна було одночасно знімати 24 ігрових і 12 інших фільмів при силі 13 тис. ампер постійного та 6 тис. змінного струму.

Ця кінофабрика на той час була найбільшою кіностудією у срср і забезпечувала близько половини радянського кіновиробництва.

Першим фільмом кіностудії став "ванька та „Месник“" режисера Акселя Лундіна й оператора А. Майнса. Це стрічка для дітей, задумана Лундіним на манер "червоних дияволят" Івана Перестіані, про пастуха, який викрав таємні документи у ворога та рятується від карального загону завдяки червоним. Зйомки стартували 12 жовтня 1927 р. і йшли вночі, бо вдень закінчувалося будівництво павільйонів. На екрани "ванька і "Месник"" вийшов 1928 р.

Того самого року знято дві короткометражні художньо-документальні стрічки — "Ясла" М. Кауфмана й "Одинадцятий" Д. Вертова.

З початком зйомок перших фільмів студія зажила повноцінним, бурхливим творчим життям. На кіностудію прийшли талановиті, вже досвідчені майстри екрану: режисери Олександр Довженко, Арнольд Кордюм, Павло Долина, Леонід Луков, Іван Кавалерідзе, Фавст Лопатинський, Ігор Савченко; оператори — Данило Демуцький, Юрій Єкельчик, Микола Топчій, Йозеф Рона, І. Шеккер, Олексій Панкратьєв; літератори — Микола Бажан, Олександр Корнійчук, Гордій Брасюк, В. Охріменко. Це відразу ж позначилося на кількості й якості творів та розмаїтті жанрів.

В 1929 р. було вже знято 10 фільмів, серед яких історико-революційний "Джальма", дитячі "Немає перешкод" і "Сам собі Робінзон", перша екранізація твору Володимира Винниченка "Пригоди полтиника", кінонарис "комсомолія", кіноплакат "Село Веселе", сатиричний фільм "Шкурник", неігровий художній фільм "Людина з кіноапаратом" Дзиґи Вертова (оператор Михайло Кауфман), котрий названо серед 12 найкращих документальних фільмів усіх часів на XIII МКФ у Мангеймі 1964 р.

У 30-і рр. ХХ ст. Київська кінофабрика зазнала негативного впливу радянської централізації, кіновиробництво почало падати. Та це були і роки становлення. Майстри освоювали звук, який значно розширював можливості кіно, бо зміцнював його зв'язки з літературою, театром і музикою. Першим звуковим фільмом, відзнятим на кінофабриці, став фільм Дзиги Вертова "Симфонія Донбасу" (1931 р.). У цей самий період з'явився у кіно колір. Першою кольоровою стрічкою кіностудії став "Сорочинський ярмарок" Миколи Екка (оператори Микола Кульчицький і Григорій Александров) 1939 р. Кіно цього часу було найбільш улюбленим і доступним для народу видом мистецтва. Особливо це стосувалося фільмів, присвячених радянській сучасності: "Контакт" Євгена Косухіна (1930 р.), "Секрет рапіда" Павла Долини (1930 р.), "Останній каталь" Лазаря Френкеля (1931 р.), "Італійка" (1931 р.) і "Велике життя" (1939 р.) Леоніда Лукова, "Трактористи" Івана Пир'єва (1939 р.), "Суворий юнак" (1936 р.) і

"Вітер зі Сходу" (1941 р.) Абрама Роома, "Гегемон" Миколи Шпиковського (1930 р.) тощо.

У цей період на кіностудії працювало багато майстрів і у галузі мультиплікації, наприклад, Сергій Пилипович Конончук. В 1931 р. він працював тут художником-мультиплікатором і разом із художниками І. Клебановим і Л. Крюковим брав участь у створенні мультфільму "Тук-тук та його приятель Жук" (1935 р.) і у постановці фільму "Зарозуміле курча" (1938 р.).

У жовтні 1941 р. студія евакуювалася до Ташкента, де продовжувала свою діяльність до визволення Києва.

Під час німецької окупації Києва приміщення студії використовувалось як виробнича база для створення пропагандистських стрічок товариством "Україне-фільм".

З 1951 р. художником по костюмах і художником-постановником кіностудії ім. О.П. Довженка була Галина Нестеровська.

В 1953 р. відбулася прем'єра екранізації "Запорожця за Дунаєм". Режисер-постановник Василь Лапокниш, літературна обробка Максима Рильського, головний оператор Олексій Мішурін, художник Михайло Юферов. У ролях: Іван Паторжинський, Марія Литвиненко-Вольгемут.

Згідно листа виконувача обов'язків директора кіностудії ім. О. Довженка гліба шандибіна голові держкіно УРСР Василю Большаку від 24 вересня 1973 р. шандибін просив дозволу не створювати український дубляж фільму "У бій ідуть лише "старі"", хоча за наявним тоді правилом фільми, зняті у союзній республіці, повинні були мати дві повноцінні мовні версії — російською та мовою республіки.

З 1987 р. на студії діє ТО "Дебют", яке спеціалізувалося на перших фільмах режисерів. Його керівниками були Олександр Ітигілов (до 1990 р.) й Артур Войтецький (після 1990 р.).

В 1989 р. український закон про мови так налякав госфильмофонд, що вони випустили як мінімум чотири голлівудські стрічки, дубльовані українською на кіностудії ім. Довженка: "Політ навігатора" (Flight of the Navigator), "Роман з каменем" (Romancing the Stone), "Непритаренні шахраї" (Dirty Rotten Scoundrels) і "Одружена з мафією" (Married to the Mob).

Із 378 фільмів, що вийшли на екран з кіностудії імені Довженка за 1928-1991 рр. цілком україномовних зняли лише 22, що становило всього близько 6 %.

Національна кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка — сучасне кінопідприємство, здатне вирішити найскладніші завдання при зйомках фільмів різної постановочної складності та будь-яких жанрів.

На кіностудії працюють понад 300 режисерів, операторів, художників, художників-декораторів, художників-гримерів, звукооператорів високої професійної кваліфікації.

При кіностудії функціонує Театр кіноактора, у штаті якого до 90 акторів різного віку. Багато з них мають чудові вокальні дані, володіють різними музичними інструментами.

Займаючи площу більш як 17,5 га, кіностудія має чотири знімальні павільйони. Один із них, площею 2520 кв.м., є найбільшим у Європі. Павільйон розрахований на одночасну роботу у ньому десяти знімальних груп. Ще три павільйони мають площу 775 кв.м. кожний. У павільйонах обладнані три басейни. Є і натурний басейн, оснащений системою створення хвиль, який дає змогу, не виїжджаючи на море, знімати морські баталії, корабельні аварії, проводити підводні зйомки, комбіновані та прямі зйомки на воді.

Окрасою території кіностудії є невеличке природне озеро, розташоване біля натурного басейну, та славнозвісний Довженківський сад, що займає понад 1 га площі.

Кіностудія має вітчизняну та зарубіжну знімальну техніку, трюк-машину, оптичний друк, повний комплект деревообробного устаткування, значну колекцію костюмів, п'ять тонательє, оснащених сучасним звукотехнічним обладнанням, арсенал вітчизняної та закордонної зброї, легковий і вантажний транспорт і інші необхідні для кіновиробництва засоби та пристосування.

Основні виробничі цехи кіностудії оснащені й укомплектовані необхідною технікою, яку обслуговує висококваліфікований персонал.

Національна кіностудія імені О. Довженка являє собою підприємство з повним комплексним технологічним циклом. Разом із зйомками власних фільмів кіностудія надає послуги іншим кіно- та теле-компаніям у роботі над виробництвом їхньої продукції, належить до виробників національних фільмів в Україні, затверджених постановою кабінету Міністрів України від 26 січня 2011 р. № 48.

Я була тут на якійсь відкритій лекції.