Місцини Києва

Історична річка, у минулому — велика права притока Дніпра.

За іншими джерелами була старицею Дніпра або ж його протокою (рукавом), що відгалужувалася від основного русла між Вишгородом і гирлом Десни. Впадала до Дніпра нижче урочища Хрещатик і однойменного джерела — біля колони Магдебурзького права у районі сучасної Поштової площі.

Коренева частина гідроніма Почайна вказує на його зв'язок із слов'янською лексикою — коренем "пот", що пов'язаний з ідеєю вологи, води. У стародавніх мовах вбачається зв'язок між поняттями "волога, рідина" та "посудина для рідини". І фахівці припускають семантичну та словотвірну кореляцію, що об'єднувала в єдине ціле воду (вологу) та, відповідно, природну посудину для неї, тобто водойму, місце для водопою.

Імовірно, індоєвропейське *pot- у слов'ян було реалізовано на апелятивному рівні у суфіксальній формі *по-чай "щось, що містить воду; вмістилище води; водойма".

Форма з суфіксом -на (Почай-на) — вторинне утворення.

Суфікс -на, очевидно, означає приналежність до чогось, посвяту чомусь (комусь).

А річка Почайна — це водопійна річка, чаша зі священною вологою, водою.

Прихильники історичної школи фольклористики ототожнювали Почайну з казковою річкою Пучай (вона також річка Смородина або Вогняна річка), Почай-річка, а також Почев-річка.

Багато дослідників історії Києва, у тому числі, один з основоположників наукової історіографії й археології міста М.Ф. Берлінський, ототожнювали Почайну з гідронімом Ручай. Дана назва згадується у "Повісті временних літ" у зв'язку з місцезнаходженням стародавньої церкви св. Іллі, а також у зв'язку з поваленням Перуна під час Хрещення Русі.

У верхів'ї річки Почайни 1964-1974 рр. було розкопано найбільше за площею та щільністю забудови (25 тис. кв.м., 66 жител), унікальне за розташуванням жител (трьома витягнутими овалами) поселення зарубинецької археологічної культури, що безперервно існувало II ст. до н.е.-сер. II ст. н.е.

Після чого як поселення вже празької археологічної культури існувало до VI ст. н.е.

Відомий київський історик, фольклорист, лексикограф XIX ст. Закревський Микола Васильович, посилаючися на літописи, писав, що Почайна для стародавнього Києва значила більше, ніж Дніпро, оскільки протікала поруч зі Старокиївською горою, омиваючи Поділ.

Вперше гідронім "Почайна" згадується у "Повісті временних літ". Згідно Лаврентіївського літопису, княгиня Ольга після свого візиту до Константинополя саркастично запропонувала посланцям візантійського царя зачекати на обіцяні дари у Почайні (можливо, у гавані цієї річки — Притиці) стільки часу, скільки вона сама провела у Суді (літописець через незнання переніс тодішню назву протоки Босфор на бухту Золотий Ріг).

Найбільше Почайна відома як імовірне місце Хрещення Русі князем Володимиром Святославичем 988 р. До Почайни, згідно "Звичайному житію св. Володимира" (поч. XIV ст.), після хрещення киян великий князь повелів скинути ідол слов'янського Волоса.

За багатьма історичними свідченнями Почайна була досить глибокою річкою, адже навіть XVII ст. вона забирала багато життів.

Історик і археолог Лебединцев Петро Гаврилович у своїх "Історичних нотатках про Київ", посилаючися на план м. Києва від 1693 р., що зберігається у московському головному архіві міністерства закордонних справ, писав, що Почайна із Дніпром сходилися дещо нижче Хрещатицького джерела.

Підтвердження цього факту присутнє на мапі підполковника ушакова 1695 р., складеної за наказом петра I. На мапі 1695 р. — плані підполковника ушакова у середній частині Почайни є водний апендикс, з'єднаний із Почайною та Дніпром, навпроти якого намальований корабель, що пливе Дніпром із боку Почаїв.

На мапі стародавнього Києва "План Положение местамъ вокругъ Киева с показаниемъ ближные ситуацииї" 1753 р., створеної під керівництвом Данила Дебоскета, Почайна підписана як річка Притика.

Максим Берлінський згадував про Притику у своїй праці "История города Киева от основания его до настоящего времени", який не був виданий за його життя, та цензорський екземпляр 1970 р. був виявлений київської дослідницею Л.А. Пономаренко у бібліотеці ім. салтикова-щедріна у ленінграді.

У XVIII-XIX ст., судячи зі слів Максима Берлінського, коса між Дніпром і Почайною покоротшала та звузилась у зв'язку з будівництвом 1712 р. судноплавного каналу між Почайною та Дніпром.

Закревський зазначав, що 1814 р. гирло Почайни було навпроти кузень, що стоять на дніпровському березі нижче Різдвяної церкви.

У XIX ст. ширина русла Почайни ближче до її гирла становила 85 м.

Петро Лебединцев згадував, що піщана коса була знесена Дніпром під час його розливу 1829 р.

Можливо, що коса остаточно зникла на десять-двадцять років пізніше, після того, як наприкінці 1840-х рр. почалися масштабні роботи з регулювання гідрорежиму Дніпра у межах Києва, та його основна течія була перенаправлена до правого берегу, у числі іншого, за допомогою спорудження дамби, яка відділяє Десну від Чортория.

В 1914 р. розвідку на берегах Почайни робив відомий археолог і інженер Ертель Олександр Дмитрович.

В 1967 р., дізнавшися про планування забудови Оболоні, Микола Васильович Шарлемань, вчений-зоолог, відомий київський краєзнавець, зоолог і історик, спільно з архітектором П. Доліщинським виступив із закликом "Збережемо Почайну!", розмістивши відповідну публікацію у газеті "Вечірній Київ". У той час подібні публічні виступи привертали увагу керівників міста.

Тому 23 квітня 1967 р. на ім'я авторів публікації прийшов лист з Управління у справах будівництва і архітектури Київського міськвиконкому за підписом головного архітектора Б. Приймака, в якому вказувалося, що публікація була уважно розглянута та з'ясувалося, що Почайна після будівництва гавані і залізничної дамби створила озеро Опечень.

У період 1998-2001 рр. із мап зникли два озера на проспекті Степана Бандери, де зараз знаходиться ТРЦ "Блокбастер".

На сьогодні русло річки представлено системою озер Опечень (Йорданське, Кирилівське, Андріївське (Богатирське), Пташине, Лугове, мінське), з'єднаних поміж собою системою колекторів (діаметром 1,2 м.).

Нижче системи озер на земельній ділянці, розташованій під проспектом Степана Бандери, частина русла Почайни (близько 270 м.) проходить у підземному колекторі.

На поверхню землі Почайна знову виходить із протилежного боку проспекту у невеличкому зеленому масиві праворуч ТОЦ "Плазма".

Потім річка, яка у цьому місці має вигляд невеликого та захаращеного струмка, протікає промисловим районом до початку вулиці Вербової, де повертає у бік Дніпра та, проходячи вздовж насипу Північного залізничного напівкільця, впадає до затоки Вовкувата.

З іншого боку залізничного насипу за вулицею Електриків знаходиться середня частина русла Почайни, яку зараз відділяє від Дніпра Рибальський острів (півострів). Наприкінці XIX ст. вона являла собою невелику затоку, що називалась Оболонською. В 1897-1899 рр. у затоці було проведено масштабні гідротехнічні роботи з облаштування нової гавані Київського річкового порту за проєктом інженера Миколи Максимовича.

Історики неодноразово підкреслювали, що гавань є частиною русла Почайни, з якою річка втратила зв'язок у результаті будівництва Північного залізничного напівкільця на поч. ХХ ст.

Ліна Костенко написала про річку короткого вірша:

Мені відкрилась істина печальна:

Життя зникає, як ріка Почайна.

Через віки, а то й через роки,

Ріка вже стане спогадом ріки.

І тільки верби знатимуть старі:

Киян хрестили в ній, а не в Дніпрі.

У 2002 р. озера системи Опечень, згідно наказу Київської міської державної адміністрації № 200, були передані у ведення Комунального підприємства "Плесо" не як залишки річки чи то інший водний об'єкт, а як "відкрита дренажна система".

І якби не Анастасія Зінченко, я би, стоячи на березі озера, нізащо не здогадалася, що струмочок, що впадає до нього, це й є літописна Почайна.

У 2018 р. Київська міська рада перейменувала станцію метрополітену "петрівка" на "Почайна". Того самого року "Укрзалізниця" перейменувала залізничну станцію Київ-Петрівка на Почайну.