Місцини Києва

Повна назва: Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова Національної Академії медичних наук України.

Високоспеціалізований науково-практичний заклад із надання медичної допомоги населенню з вадами серця.

Історія інституту починається з 1955 р., коли на базі 24-ї міської лікарні м. Києва Микола Амосов відкрив першу в УРСР спеціалізовану клініку серцевої хірургії.

У 2012 р. Інститут імені Амосова вперше принципово оновив парк медичного обладнання та провів реконструкцію операційних. Операційні та реанімаційне відділення (зокрема, для немовлят) в Інституті відповідає сучасним стандартам.

Наразі Інститут вважають світовим лідером у своїй галузі.

Триває будівництво нового лікувально-реабілітаційного корпусу. Після його відкриття в Інституті можна буде робити 9 тис. операцій на рік (більше половини всіх операцій на серці, які проводять в Україні), рятувати на 3,5 тис. більше пацієнтів.

Вперше я була тут на УЗД серця у липні 2021 р. перед VOD-біопсією ліворуч у сусідньому Інституті пульмонології. Кардіограму вони роблять самі, а на УЗД спрямовують сюди, бо що там іти.

Вразила шалена черга, але не до кабінету УЗД, а поруч.

А на УЗД мені написали "пролапс мітрального клапану", що у вересні 2022 р. було спростовано на УЗД серця у Михайла Вадимовича Петрика. А він вчився у самого автора методики цього УЗД. Тож, робіть висновки, бажано правильні.

Востаннє я була там 23 вересня 2021 р., коли почалося моє амбулаторне лікування від мультирезистентного туберкульозу. А 19 вересня 2021 р. від ковіду померла остання бабусина сестра. І у мене почався Саде-Саті. Тож, я зайшла до церкви на території цього Інституту, бо церква на території Інституту пульмонології була зачинена, та розплакалася. Так я плачу лише у церквах і храмах.

Якось коли їхала здавати аналізи, робити кардіограму й отримувати антибіотики до Інституту пульмонології, таксист вже на вулиці Амосова спитав, чи була я з ним знайома.

Я навіть перепитала, з ким.

Однак таки з Амосовим.

Я сказала, що ні, та знайома з його троюрідним племінником. Насправді схибила, я працювала із троюрідним онуком, а не племінником Миколи Амосова.

А водій розповів, як колись повертався з дачі електричкою, сидів на лавці на пероні та побачив живого академіка. Ще подумав, що здалося. Та ні, то правда був Микола Амосов. Більше того, він помітив, що його помітили, підійшов, привітався, розговорилися та так і проговорили до самого Києва.

Ось таким відкритим був видатний академік.