церква Святого Миколи Чудотворця
Або церква Миколи Притиска.
Одна з версій походження назви "Притиська" заглиблює історію храму аж до княжих часів, коли у гирлі річки Почайна біля притики, тобто порту на шляху з варяг у греки, постала одна з перших на теренах Русі церков, присвячена Святому Миколі.
Згідно іншої версії, при спробі пограбування храму, Святий (або його ікона) притис злодія та тримав до появи вірян.
Храм побудовано наприкінці XVII ст. на місці старої дерев'яної церкви.
Він зазнав суттєвих пошкоджень під час пожеж 1718 й 1811 рр., після чого споруду відновлювали (зокрема, 1820-х рр. за проєктом А. Меленського). Роботи з розбудови храму (розширення теплої Стрітенської церкви на першому ярусі дзвіниці, прибудова каплиці, утеплення основного приміщення церкви) здійснювалися у 30-х, 60-х і 80-х рр. ХІХ ст.
У ІІ пол. ХІХ ст. зведено другий ярус дзвіниці.
На поч. ХХ ст. в інтер'єрі храму виконано сюжетні розписи, близькі за манерою до розписів Володимирського собору. Вони доповнили більш ранні розписи 1830 р.
Пам'ятка зазнала руйнувань за часів Другої світової війни: постраждала покрівля споруди, було зруйновано гору бані, у стінах і склепіннях з`явилися тріщини.
В 1956-1958 pp. науково-реставраційні виробничі майстерні Держбуду УРСР провели капітальні ремонтно-реставраційні роботи. За проєктом архітектора М. Александрової завершення храму набуло форми, яку воно мало XIX ст.
1 січня 1960 р. церкву за рішенням Київського міськвиконкому було закрито для богослужінь.
Відтоді до сер. 1970-х pp. у ній розташовувався склад Укркниготоргу.
Від поч. 1980-х рр. відбувався новий етап реставраційних робіт, тут планувалося відкрити Театр поезії.
В 1983 р. через підтоплення ґрунтовими водами стався обвал Південно-Східної частини споруди, внаслідок чого зруйнувалися баня та перекриття підкупольного простору.
В 1990 р. храм повернули вірянам і передали УАПЦ.
У 90-х рр. ХХ ст. храм увійшов до юрисдикції УПЦ КП.
У ході реставраційних робіт 1997-2000 рр. розпис підкупольного простору та нави виконав Микола Стороженко (1997-2000 рр.). За цю роботу художник був відзначений Золотою медаллю Національної Академії мистецтв України.
З 2019 р. храм належить ПЦУ.
На сьогодні це хрестоподібна у плані будівля, в її зовнішньому вигляді поєднані елементи українського бароко та класицизму.
Внутрішні приміщення оздоблені розписами, різьблений позолочений іконостас виконано у стилі бароко.
Просторова орієнтація храму не збігається з сусідніми будівлями не лише через православну традицію ставити храм вівтарем на Схід, а і нагадує про колишнє планування вулиць міста до пожежі 1811 р.
Поблизу храму є Притисько-Микільська вулиця, що отримала назву від назви храму.
На Південному фасаді храму встановлено меморіальну дошку на честь останнього митрополита Української автокефальної православної церкви Івана Павловського, який мав тут катедру 1934-1935 pp.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!