Місцини Києва

Некрополь у Голосіївському районі, пам'ятка історії та культури.

Один із найбільш старих некрополів, що зберігся, ховати тут почали ще 1834 р.

Площа — 72,47 га.

Закрите для масових поховань.

Початкова назва — Новостроєнське. Перші поховання було здійснено лютеранською громадою Києва. Пов'язане це було з тим фактом, що старе, відкрите ще XVII ст., лютеранське німецьке кладовище, яке було у низині, зазнавало регулярних підтоплень, через що надгробки змивало, а з-під землі, за свідченнями сучасників, виходили на поверхню труни, подекуди навіть рештки похованих, тому лютерани почали переносити могили з низини на вище місце.

Назву Байкове кладовище отримало від прізвища генерал-майора сергія васильовича байкова, героя двох воєн — французько-російської війни 1812 р. та російсько-турецької 1828-1829 рр., на відкуплених землях якого почасти і розташоване (всупереч поширеній думці, тіло самого генерала покоїться не тут, а у петербурзі).

В 1831 р. лютеранській і католицькій громадам було офіційно надано землі під поховання на високому правому березі річки Либідь, остаточно процес перенесення могил сюди завершився 1839 р., коли старий лютеранський цвинтар закрили.

У той самий час новопризначений Київський військовий губернатор, Подільський і Волинський генерал-губернатор граф василь левашов провів інспекцію київських кладовищ і, вельми незадоволений результатами, віддав розпорядження відокремити від них достатній простір землі, вирити довкола рівчаки й обсадити деревами, а також влаштувати при входах будиночки для сторожі. На виконання наказу генерал-губернатора протоієрей Петро Максимович розпочав збір коштів серед найбільш заможних киян — мешканців Печерська. Грошей зібрав чимало, бо згодом, коли імператор микола І звелів зводити Київську фортецю та постало питання вже не про впорядкування, а про перенесення деяких некрополів, коштів вистачило і на перенесення поховань, і на роботу садівників, які перетворили пустку Байкової гори, де і вирішили облаштувати новий цвинтар, на затишок, що буяє зеленню. Тож, рік, коли тутешнє німецьке кладовище було об'єднано із православним печерським, став роком офіційного відкриття Байкового кладовища.

Цвинтар мав одну прогресивну, як на той час, особливість — це був перший київський некрополь, де ховали представників всіх конфесій і віросповідань. За цим принципом він був поділений на секції: лютеранську, юдейську, православну, католицьку тощо.

На цвинтарі 1841 р. збудовано дерев'яну Дмитрівську церкву.

Вже станом на сер. ХІХ ст. Димитрівський, як тоді його ще називали, цвинтар став занадто тісним.

Тому 1876 р. з дозволу влади з'явилась додаткова територія, відділена від цієї дорогою — Байковою вулицею. Так утворилося відразу два кладовища, обидва — Байкові, тож, для зручності, попередню (меншу) ділянку почали називати Старим, а новонадану (більшу) — Новим Байковим кладовищем. Згодом з'явилися цегляний паркан і чотири в'їзні брами, які і тепер зберігають свої назви — Стара, Лютеранська (або Німецька), Католицька (або Польська, котру і тепер не важко впізнати за написом латиною BEATI MORTUI, QUI IN DOMINO MORIUNTUR, — відомою цитатою з Одкровення апостола Іоана, що значить "блаженні ті, хто вмирає у Господі") та Православна, — хоча про первісний сенс цих назв тепер уже мало що нагадує.

Протягом 1884-1889 рр. на новій православній частині спорудили церкву Вознесіння Господнього. Як вважається, саме у цей час з'явилися перші склепи. Над проєктуванням декотрих працювали найкращі київські архітектори — Євген Єрмаков, Михайло Іконніков, Володимир Ніколаєв, дехто з них згодом став широко знаним, як-ось автор і перший власник знаменитого "Будинку з химерами" Владислав Городецький або ж ось олексій щусєв, авторству якого належить всесвітньовідома споруда — мавзолей леніна на красній площі москви.

На території кладовища розташовано близько двадцяти старих склепів. Типовий склеп має площу близько 9 кв.м. і висоту 2 м. Всі склепи різні. Їх об'єднує лише структура — маленька кімнатка, куди могли зайти люди, які хотіли пом'янути померлих, і огороджене ґратами підземелля, де і були труни.

Всі ці склепи унікальні, бо були побудовані за давніми традиціями, відповідно віросповідання померлих, — православними, католицькими, лютеранськими.

Ще на території Нового кладовища є церква Воскресіння Словущого УПЦ (мп). Центральна вхідна брама — водночас церква Св. Димитрія (зведена на поч. XX ст.).

Всі цвинтарні книжки втрачено під час Другої світової війни (1941 р.), тому досі не вдалося встановити родинну належність деяких склепів.

Є версія, що у склепах люди ховалися під час Другої світової війни.

З 1975 р. вище Байкового кладовища діє крематорій, який було спроєктовано архітектором Авраамом Мілецьким. Перше поховання у колумбарії, що розташований на території кладовища, було здійснено 10 грудня 1977 р.

Тепер склепи у надзвичайно занедбаному стані. На деяких збереглися написи, та всі усипальниці розкрито та пограбовано.

Вони слугували притулками для безхатьків. Є міська легенда, що через нестачу місць у гуртожитках Могилянки деякі студенти ночували у склепах і, звісно, мерзли та хворіли.

Вперше я була тут навесні 2008 р. на екскурсії, яку нашій групі археологів на першому курсі магістерки провів у суботу (тобто вихідний) наш викладач Юрій Вікторович Болтрик. Він розповів загальну історію цвинтаря та провів нас могилами археологів і діячів культури.

Востаннє я була тут на кремації нашого викладача античності Віталія Михайловича Зубаря у березні 2009 р. Тетяна Сай обурилася, що кремація — це не по-християнські, а на моє запитання, чи був він християнином (бо наче ні) образилася ще більше. Студентка історичного факультету КНУ Наталія Міняйло щось сказала вдові, а потім бадьоро підійшла до нас, мовляв, прийшла спеціально побачитись із нами. Це обурило мене. Знайшла місце, час і обставини для дружньої зустрічі.