Місцини Києва

Історична місцевість у Печерському районі.

Липки розташовані між вулицями Михайла Грушевського, Банковою, Лютеранською, Академіка Богомольця, Виноградним і Кріпосним провулками. Відповідають нагірній місцині історичного Клову; відокремлені від Печерського плато балкою Кловського струмка.

У XVIII ст. у цій місцевості росли липові та шовковичні гаї, а ченці Києво-Печерської лаври розводили виноградники.

Назва походить від липової алеї, насадженої у сер. XVIII ст. довкола Кловського палацу та вздовж теперішньої Липської вулиці.

В 1806, 1809, 1811 рр. архітектор а.і. меленський проєктував забудову двірцевої частини (Липок), намагаючися поєднати її із Хрещатицькою долиною.

На розі вулиць Шовковичної й Інститутської стояв будинок коменданта Київського арсеналу а. іванова, садибу якого місто придбало для учасника Французько-російської війни 1812 р. генерала миколи раєвського. Пізніше цей особняк перетворили на палац генерал-губернаторів. В 1918 р. його займав Гетьман Української Держави Павло Скоропадський.

В 1828 р. зрубали липовий гай, який існував у межах сучасної вулиці Липської, 1835 р. — виноградний і шовковичний сади.

В 1830-і рр. у ході інтенсивної забудови Липок алею вирубили за наказом генерал-губернатора Василя Левашова. Нова розбудова виявилася своєчасною з огляду на невпинне розростання міста та потребу у переселенні мешканців Подолу, який страждав від пожеж і повеней. Пам'ять про липові насадження збереглась у назві місцевості, а також Липської вулиці та Липського провулку. Так само про колишні насадження нагадують назви вулиці Шовковичної та Виноградного провулку.

До ІІ пол. XIX ст. Липки зберігали характер виключно шляхетно-адміністративної частини міста. Цьому відповідала й архітектура будинків із білими колонами у стилі класицизму.

У сер. XIX-поч. XX ст. Липки були переважно місцем поселення київських аристократів, багатіїв, чиновників і військових, вважалися районом фешенебельних особняків. За царської доби місцевість належала до двірцевої поліцейської дільниці (адміністративна споруда дільниці стояла на місці готелю "Київ", не збереглася).

В 1861 р. затверджено генеральний план Києва з поділом вулиць на розряди, що об'єднав частини міста на адміністративних засадах. На Липках дозволялося зводити лише кам'яні одно- та дво-поверхові будинки. Таким чином вид забудови визначився як садибно-особняковий. Липки почали формуватись як місцеперебування вищої місцевої адміністрації. Виникли царський (Маріїнський) палац, будинки генерал-губернатору, цивільного губернатору, будинок командувача військ Київського військового округу.

Наприкінці XIX ст. змінюється соціальний склад домовласників: серед будинків аристократії з'являються особняки представників торговельного чи промислового капіталу. На зміну класицизму в архітектурі забудови приходить еклектизм.

В 1909 р. на Липках дозволили зводити багатоповерхові прибуткові будинки.

З перенесенням столиці УСРР із Харкова до Києва 1934 р. на Липках зосереджується вся державна, компартійна й адміністративна влада республіки. Зводяться житлові будинки для номенклатурних працівників, зокрема, десятиповерховий будинок нквс (тепер — будинок Уряду), будівля Верховної Ради республіки.

Із набуттям Україною незалежності тут розмістилася резиденція Президента України, працюють Верховна Рада й уряд України, містяться Національний банк України, Верховний суд України й інші державні установи.

За станом на початок ХХІ ст. Липки вважаються особливо престижним для проживання місцем у Києві. Їхня назва застосована для брендів елітного житла в інших місцевостях ("Новопечерські Липки", "Оболонські Липки").

Сучасні Липки охоплюють територію, до якої належать вулиці: Архітектора Городецького, Михайла Грушевського, Інститутська, Кріпосний провулок, Пилипа Орлика, Липська, Шовковична, Круглоуніверситетська, Крутий узвіз, Лютеранська, Заньковецької, площа Івана Франка, Станіславського, Ольгинська, Банкова, Садова, Академіка Богомольця.