Місцини Києва

Яр (парк) на Північно-Західній околиці Києва.

Простягається від Кирилівської вулиці у напрямі вулиці Юрія Іллєнка між Кирилівською церквою та вулицею Олени Теліги.

Саме неподалік Бабиного Яру стоїть Кирилівська церква XII ст.

Перша згадка 1401 р., коли володарка цієї землі жінка-шинкарка (баба) продала її Домініканському монастирю.

У XV-XVII ст. згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба.

П'ятирічний план реконструкції Києва 1936-1940 рр. передбачав створити на всій території Бабиного Яру парк.

А 20 листопада 1940 р. виконком Київради ухвалив рішення № 105/6: "Затвердити під будівництво лижної бази і трампліну територію Бабиного Яру, який раніше використовувався під (військовий) табір і стрільбище".

Завершенню будівництва завадила війна.

Бабин Яр став широковідомим в Україні та поза її межами як місце поховання великої кількості жертв (у тому числі, Голодомору), та передусім через масові розстріли 1941-1943 рр. різних національностей, здійснені німецьким окупаційним командуванням під час Другої світової війни: мирного населення та радянських військовополонених; євреїв і циган — за етнічною ознакою, а також партійних і радянських активістів, підпільників, членів Організації українських націоналістів (переважно членів ОУН-м), заручників, саботажників, порушників комендантської години й інших.

Перший розстріл відбувся 27 вересня 1941 р., коли розстріляно 752 пацієнтів психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, яка розміщувалася безпосередньо біля Бабиного Яру. Точне місце розстрілу невідомо.

27-28 вересня 1941 р. на стінах будинків, огорожах і стовпах з'явились оголошення з текстом українською, російською та німецькою мовами: "Всі євреї міста Києва і його околиць повинні з'явитися в понеділок 29 вересня 1941 року до 8 години ранку на ріг Мельникової і Дегтярівської вулиць (біля кладовища). Взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну тощо. Хто з євреїв не виконає цього розпорядження і буде знайдений в іншому місці, буде розстріляний. Хто з громадян проникне в залишені квартири і привласнить собі речі, буде розстріляний". Найбільший шрифт був російською мовою, український текст був надрукований шрифтом менше, і найбільш дрібним був німецький.

29 та 30 вересня 1941 р. там розстріляли майже 34 000 євреїв.

Маса людей, які рухалися з різних районів міста, зливалася в один потік на вул. Іллєнка. У кінці її, біля протитанкового рову, загородженого їжаками, була поставлена застава, за якою розгорнута похідна канцелярія. Почергово від натовпу відділяли 30-40 осіб і під конвоєм вели реєструватись. У людей відбирали всі документи та цінності. Документи поспіхом кидали до мішків, а то і просто на землю, де вони лежали товстим шаром. Потім євреїв примушували роздягатись і через проходи у насипі виводили до краю яру, на протилежному боці якого на спеціально обладнаній дерев'яній платформі сидів кулеметник. Під безжалісний вогонь кулемету поліцаї заганяли палицями розгублених, голих, абсолютно знетямлених людей, не даючи їм схаменутися, зорієнтуватися.

За кілька днів після розстрілів Бабин Яр відвідав німецький фотограф Йоганнес Геле. Він зробив світлини того, як солдати СС розбирають речі розстріляних, а військовополонені під їх командою закопують яр.

В 1941–1943 рр. у Бабиному Яру розстріляно 621 члена ОУН, серед них і відому українську поетесу Олену Телігу разом із чоловіком. Однак за іншими джерелами ув'язнених гестапо також страчували у приміщеннях (вул. Володимирська, 33; зараз головна будівля СБУ), відтак поховання, як і у часи терору нквс, здійснювалися, зокрема, на Лук'янівському кладовищі у братських могилах

Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводились і пізніше, аж до визволення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 р. було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 р. — трьох футболістів київського "Динамо": Миколу Трусевича, Івана Кузьменка й Олексія Клименка (за деякими даними частина футболістів були службовцями нквс, що і стало причиною розстрілу), що дало привід для створення після війни легенди про так званий "матч смерті".

В 1943 або 1944 р. зроблена світлина, що зберігається у Національному музеї історії України у Другій світовій війні. На ній зображено вкрите снігом урвище, із крутими схилами майже без рослинності. Внизу — п'ять постатей — на повний зріст, у зимовому одязі. На зворотному боці написано (рос): "Бабий яр. Г. Киев. Место расстрела советских граждан, жителей Киева, в 1941–1943 гг.".

У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру — приблизно 70 000-150 000 осіб.

В 1946 р. на Нюрнберзькому процесі радянською владою наводилася оцінка близько 100 000 осіб, згідно висновків спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.

За даними історика, провідного наукового співробітника Музею історії Києва, відповідального секретаря Громадського комітету для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру Віталія Нахмановича, за весь час німецької окупації у Бабиному Яру були розстріляно 90-100 000 людей, із них приблизно 65-70 000 євреїв.

У березні 1945 р. уряд УРСР спільно із цк кп(б)У ухвалив постанову "Про спорудження монументального пам'ятника на території Бабиного Яру".

В 1947 р. "пам'ятник жертвам фашистського терору в Бабиному Яру" внесли до Плану відновлення і розвитку Києва на 1948-1950 рр.

Та розпочата 1948 р. урядом срср антисемітська кампанія "боротьби з космополітами" унеможливила появу монументу, адже переважна більшість жертв Бабиного Яру — євреї.

Тоді можновладці звернулися до довоєнного проєкту парку.

Поруч з яром розміщувалася велика залізнична товарна станція "Лук'янівка". Рельєф місцевості протягом сер. XX ст. змінився до невпізнання, передусім через здійснене 1950-х рр. заповнення відрогів яру пульпою відходів Петровських цегляних заводів — події, що призвела до Куренівської трагедії.

В 1950 р. прийняли рішення заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів для створення плаского рельєфу та прокладення через яр транспортних шляхів і влаштування тут парку. Після перекриття яру земляною дамбою почалося закачування до нього пульпи. Дамба не відповідала проєктним параметрам і нормам безпеки, а пропускна спроможність дренажної системи була недостатньою для відведення надлишків води.

13 березня 1961 р. дамба не витримала навантаження, селевий потік висотою приблизно до 14 м. ринув на Куренівку. Офіційні джерела применшували масштаби катастрофи, повідомляючи про загибель лише 145 людей, однак насправді, за оцінками сучасних істориків, кількість загиблих сягала приблизно 1 500 людей.

Тривалий час радянська влада намагалася замовчати трагедії Голодомору, Голокосту та Куренівки, що стались у різні роки у Бабиному Яру.

В 1965 р. був оголошений закритий конкурс на найкращий пам'ятник жертвам Бабиного Яру: найкращими були визнані проєкти відомих київських архітекторів Йосипа Каракіса й Авраама Мілецького.

Та представлені проєкти не вписувались у світогляд тодішньої влади, конкурс закрили, а у жовтні 1966 р. у сквері у Південній частині яру був встановлений зовсім інший гранітний обеліск.

Пізніше 1976 р. було встановлено перший пам'ятник жертвам у Бабиному Яру, частково через привертання уваги громадськості до проблеми відсутності меморіалу жертвам у Бабиному Яру під час мітингу 29 вересня 1966 р. за участю відомих дисидентів Івана Дзюби та Віктора Некрасова. Пам'ятник радянським громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам радянської армії, розстріляним німецькими нацистами у Бабиному яру, що було врешті відкрито 1976 р., було збудовано на місці обеліску 1966 р. Відкриття пам'ятнику було зустрінуте жорсткою критикою євреїв поза межами срср за те, що євреї не були згадані особливо.

У 2002-2005 рр. американська єврейська організація "Джойнт" планувала створити у Бабиному Яру меморіальний проєкт "Спадщина", що передбачав будівництво громадського центру на місці розстрілів у Бабиному Ярі. Через протидію цьому проєкту як серед українських єврейських організацій, так і серед українських державних органів влади, проєкт так і не втілився та все, що від нього залишилося, — це пам'ятний камінь, на встановленні якого був присутній і тодішній президент Леонід Кучма. За різними непрямими даними, перед закриттям проєкту НУО "Джойнт" витратило близько 5 млн. доларів на його розробку.

У березні 2007 р. на території Бабиного Яру було створено Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр" із метою вшанування й увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій.

У вересні 2016 р. російські олігархи михайло фрідман, павло фукс і герман хан ініціювали створення приватного Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр" (МЦГБЯ) на території Бабиного Яру. Цей проєкт викликав суттєві застереження у представників наукової спільноти й єврейської громади України через накинуту російськими спонсорами-замовниками олігархами фрідманом, фуксом і ханом неприйнятну антиукраїнську ідеологію меморіалу. Проєкт назвали троянським конем російського президента володимира пуйла, з допомогою якого він збирається нав'язувати світові російський антиукраїнський наратив, що українці антисеміти, націоналісти, фашисти та нацисти.

У жовтні 2018 р. висловлено пропозицію створити на території Бабиного Яру Меморіальний квартал за аналогією з Музейним кварталом у Відні.

На базі Національного історико-меморіального заповіднику "Бабин Яр" планується створення Меморіального центру "Бабин Яр", проєкт якого у лютому 2019 р. представили українській громадськості українські історики Інституту історії України НАНУ.

У травні 2020 р. з закликом до української влади зупинити антиукраїнський проєкт меморіалу про Бабин Яр, спонсорований за гроші російських олігархів у часи російської військової агресії в Україні, виступили понад 750 українських інтелектуалів.

Бабин Яр проходиш, якщо йдеш до Київського телецентру зі станції метро "Дорогожичі".

Тож, вперше я була там наприкінці 2018 р.

А крайній раз — у червні 2021 р.