Місцини Києва

Театр розташований на вул. Володимирській.

Не зважаючи на свою відносно коротку (у масштабах Всесвіту))) історію, театр здобув визнання далеко за межами України. Самобутні інтерпретації класичної музичної спадщини та сучасних творів, виняткової злагодженості оркестр і хор, талановиті солісти, яскраві та самобутні виконавські традиції дозволили театру досягти мистецьких верхівок і посісти важливе місце у сьогоденній музичній культурі Європи.

Постійна оперна трупа була організована у Києві влітку 1867 р.

Поштовхом до створення постійно чинного театру стали успішні гастролі італійських оперних труп 1865-1866 рр. у Києві.

Трупа працювала у приміщенні Міського театру, збудованого 1856 р. за проєктом архітектора Івана Штрома.

Київська опера стала поряд з театрами москви та петербурга однією з найкращих у російській імперії.

Перший сезон був відкритий оперою Олексія Верстовського "Аскольдова могила", прем'єра якого відбулася 27 жовтня 1867 р.

Надалі репертуар поповнювався творами переважно російських композиторів: михайла глинки ("Життя за царя", "руслан і людмила"), олександра даргомижського ("Русалка"), антона рубінштейна ("Маккавей") і ін.

Європейська класика ставилась у перекладі російською мовою, зокрема: "Севільський цирульник" Дж. Россіні (вже йде в оригіналі), "Весілля Фігаро" В.А. Моцарта, "Чарівний стрілець" К.М. Вебера, "Лючія ді Ламмермур" Г. Доніцетті, опери Дж. Верді (вже йдуть в оригіналі).

Лише 1874 р. у Києві вдалося вперше поставити українську оперу — "Різдвяна ніч" М. Лисенка (за режисурою Михайла Старицького).

Пізніше були поставлені його опери "Травнева ніч" (1903 р.) і "Ноктюрн" (1914 р.).

Однак і надалі переважали російські, зокрема, опери п. чайковського "опричник" (1874 р.), "євгеній онєгін" (1884 р.), "Мазепа" (1886 р.) і "пікова дама" (1890 р.).

Безпосередньо за участю авторів відбулися київські прем'єри опер "Алеко" сергія рахманінова (1893 р.) і "Снігуронька" миколи римського-корсакова (1895 р.).

У лютому 1896 р. після ранкової вистави "євгенія онєгіна" сталася пожежа, що повністю знищила будівлю Міського театру, після чого був оголошений конкурс на проєкт нової будівлі.

Цей конкурс виграв проєкт російського архітектора віктора шретера. Спорудження нової будівлі на місці старого театру розпочалось 1898 р.

Зал оперного театру включав партер, амфітеатр, бельетаж і чотири яруси, що вміщують близько 1650 глядачів (у партері 384 місця), загальна кубатура театру — майже 100 000 куб.м., площа приміщень — 40210 кв.м. Над головним входом театру був встановлений офіційний герб Києва з зображенням архістратига Михаїла — покровителя міста, проте за наполяганням Київського митрополита фіогноста, який вважав театр гріховним закладом, герб замінили алегоричною композицією: геральдичні грифони тримають у лапах ліру як символ музичного мистецтва. Фасад будівлі прикрашали бюсти композиторів михайла глинки й олександра сєрова, які подарували Києву артисти петербурзького маріїнського театру. Урочисте відкриття та освячення нової будівлі відбулося 15 вересня 1901 року.

З 1901 р. солістами були: співачки Любов Андрєєва-Дельмас, Елеонора Боброва-Пфейфер, Євгенія Бронська, Клара Брун, Катерина Воронець-Монтвід, Марія Донець-Тессейр, Софія Друзякіна, Марія Коваленко, Катерина Ковелькова, Ольга Монська, Олена Петляш-Барілотті, Зінаїда Рибчинська, Марина Скибицька, Розалія Файнберг-Горська; співаки Степан Белина-Скупевський, Антон Боначич, Олексій Борисенко, Гуальтьєр Боссе, Михайло Бочаров, Олександр Брагін, Абрам Брайнін, Михайло Донець, Оскар Каміонський, Микола Каржевін, Олександр Каченовський, Володимир Лосський, Михайло Микиша, Марія Гущина, Федір Орешкевич, Платон Цесевич, Ольга Грозовська, Іван Гриценко й ін.

У вересні 1911 р. у театрі був убитий прем'єр-міністр Столипін.

З 1913 р. у театрі працював відомий диригент Михайло Багриновський.

У роки революції приміщення оперного театру використовувався не тільки для мистецтва, а і для проведення з'їздів.

Зокрема, 1917 р. у приміщенні оперного театру проходив ІІ Всеукраїнський військовий з'їзд, на якому було проголошено Перший Універсал Української Центральної Ради.

У часи Української Держави київська опера називалась Український театр драми та опери.

У серпні 1918 року були перекладені українською мовою опери "Галька", "Фауст" (наразі йде в оригіналі), "Травіата", "Черевички", "Казки Гофмана", "Богема", "Продана наречена", "Русалка", "Сільська честь", "Жидівка", "Мадам Батерфляй".

Після встановлення у Києві радянської влади 1919 р. театр було націоналізовано та названо Державним оперним театром ім. к. лібкнехта, режисерами призначено Олександра Улуханова й Якова Гречнєва.

В 1926 р. театр називався Київська державна академічна українська опера.

Декрет раднаркому 1926 р. передбачав виконання всіх опер українською мовою, що мало велике значення для утвердження повновартісності української культури й української мови. Ця традиція протрималася до поч. 1990-х рр.

В 1934 р. з поверненням Києву статусу столиці театр став називатись Академічний театр опери і балету УРСР.

З відомих художників цього часу в опері працював Семен Евенбах.

В 1936 р. театр був нагороджений орденом леніна, а 1939 р. театрові було присвоєне ім'я Тараса Шевченка.

В 1930-х рр. обговорювався проєкт соціалістичної перебудови приміщення київського оперного, якому хотіли надати архітектурних особливостей нового пролетарського стилю. Проте перебудова торкнулася лише зняття бюстів російських композиторів і зведення прибудови до тильної сторони будівлі двоповерхового приміщення репетиційних залів.

У ці роки репертуар театру вперше було поставлено "Запорожця за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського (1934 р.), "Золотий обруч" (1930 р.) і "щорс" (1938 р.) Бориса Лятошинського, "борис годунов" модеста мусоргського й інші.

У роки німецько-радянської війни театр було евакуйовано до уфи, потім до іркутську, де театр працював до 1944 р.

Та частина трупи, а також значна частина декорацій залишались у Києві, театр продовжував працювати в умовах німецької окупації. Очільником театру був призначений німецький ставленик Брюкнер, який найменував театр Великою оперою, заборонив виконання російської музики, проте крім німецьких опер (мовою оригіналу), ставив також італійські опери в українському перекладі Дмитра Ревуцького, та навіть деякі твори українських авторів дорадянського періоду.

Напередодні відвоювання Києва 8 травня 1943 р. під час вистави "Лоенргіну" у приміщення театру влучила бомба, що спричинила загибель 4 німецьких офіцерів.

У повоєнні роки репертуар театру поповнювався творами радянських композиторів, значна частина яких були присвячені подіям становлення радянської влади. У ці роки у театрі працювали видатні артисти: диригенти Арій Пазовський, Натан Рахлін, Веніамін Тольба, Костянтин Сімеонов, Степан Турчак, вокалісти Борис Гмиря, Михайло Гришко, Арнольд Азрікан, Зоя Гайдай, Лілія Лобанова, Марія Литвиненко-Вольгемут, Оксана Петрусенко, Лариса Руденко,Єлизавета Чавдар, виступав у театрі і федір шаляпін.

Починаючи з кін. 1950-х рр., за свідченням Івана Гамкала, театр переживав поступове "падіння творчої дисципліни і художнього рівня спектаклів", причиною чому була некомпетентність у питаннях культури його керівництва. Так, наприкінці 1950-х рр. київський театр змушені були покинути Борис Гмиря та Веніамін Тольба, а на початку 1970-х рр. — Степан Турчак і Костянтин Симеонов.

Не зважаючи на це, театр мав окремі успішні постановки, зокрема, серед визначних здобутків слід виділити постановку "Катерини Ізмайлової" дмитра шостаковича (в українському перекладі М. Бажана), що була нагороджена Державною премією ім. Т. Шевченка (1975 р.).

В 1983-1988 рр. було здійснено капітальну реконструкцію театрального приміщення (архітектор Борис Жежерін). Реставратори внесли значні зміни до залаштункової частини театрального приміщення, що дозволило збільшити кількість репетиційних залів і гримувальних кімнат, було обладнано спеціальний хоровий клас. Також було збільшено параметри сцени до 20 м. вглиб і 27 м. у висоту. Загальна площа сцени тепер становить 824 кв.м. Також під час реставрації замість старовинного органу встановили новий, збудований на замовлення театру чеською фірмою "Рігер-Клос". Було переобладнано й оркестрову яму, в якій зараз одночасно може розміститись 100 музикантів. Загалом після реставрації площа театральних приміщень збільшилася на 20000 кв.м. Стало вдвічі більше гримувальних кімнат, з'явилося кілька нових репетиційних залів.

Починаючи з 1991—1999 роках генеральним директором Національної опери є Анатолій Мокренко. В цей час театр поступово починає відмовлятися від україномовних перекладів, що сам А. Мокренко пояснював економічними труднощами і необхідністю гастрольної діяльності заради виживання артистів.[9][10]

В 1992-2000 рр. балетну трупу Національної опери України очолював Анатолій Шекера, з ім'ям якого пов'язані досягнення українського балету останніх трьох десятиліть ХХ ст. Крім класичних вистав — "лебедине озеро" та "Лускунчик" петра чайковського, "Раймонда" олександра глазунова, "Коппелія" Лео Деліба — він здійснив постановки багатьох сучасних творів, зокрема, "Спартака" Арама Хачатуряна, "Ольги" Євгена Станковича, "Легенди про любов" Аріфа Мелікова, привнісши на балетну сцену поліфонізм танцю та симфонічну розгорнутість хореографічної партитури. Його постановка балету "Ромео і Джульєтта", здійснена 1971 р., вже понад 40 років не сходить зі сцени. Вистава була показана у багатьох країнах і відзначена медаллю ЮНЕСКО як найкраща інтерпретація прокоф'євського твору.

З 1999 р. незмінним генеральним директором театру є Петро Чуприна (2002-2011 рр. і із 2018 р. — генеральний директор-художній керівник театру).

У 2011-2018 рр. на посаді художнього керівника перебував композитор Мирослав Скорик.

Чимало артистів київської опери ведуть артистичну діяльність за кордоном, зокрема, Анатолій Кочерга, Людмила Монастирська, Вікторія Лук'янець, Володимир Гришко, Михайло Дідик, Дмитро Попов, Ольга Микитенко, Оксана Дика, Євген Орлов, Ірина Дворовенко, Іван Путров, Олексій Ратманський.

Театр гастролював у Німеччині, Франції, Швейцарії, Канаді, США, Мексиці, Данії, Іспанії, Італії, Японії, Австралії, Греції, Бразилії, Естонії, Польщі, Китаї, Угорщині, Австрії, Голландії, Бельгії, Португалії, Туреччині, Омані й ін.

У 2017 році на державному рівні в Україні відзначався ювілей — 150 років із часу заснування Національного академічного театру опери та балету імені Тараса Шевченка у місті Києві.

До кола сучасних українських композиторів, чиї твори включалися до репертуару театру, входять Мирослав Скорик (опера "Мойсей", балет "Каприси"), Євген Станкович (балети "Ніч перед Різдвом", "Володар Борисфену"), М. Чембержі (балет "Даніела". До кола українських авторів радянської доби, твори яких представлені у репертуарі театру, входять Костянтин Данькевич (балет "Лілея"), Михайло Скорульський (балет "Лісова пісня") та Георгій Майборода (опера "Ярослав Мудрий").

Станом на 2019 р. у репертуарі театру нараховувалося 26 опер, з яких лише 2 — українських авторів, сучасні опери у репертуарі були відсутні, та 41 балет, у т.ч., — українських авторів (із них 2 сучасні — "Вечори на хуторі біля Диканьки" Є. Станковича та "За двома зайцями" Ю. Шевченка).

Вперше я була тут під час навчання у Могилянці.

А крайній раз — у грудні 2019 р.