Місцини Києва

Музей просто неба, скансен, архітектурно-ландшафтний комплекс усіх історико-етнографічних регіонів України.

Розташований на Південній околиці Києва, у Голосіївському районі, поблизу місцевості Пирогів.

Загальна площа — 133,5 га.

Поруч розташовані Клінічна лікарня "Феофанія", Національний експоцентр України, Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича, Національний музей бджільництва України, Головна астрономічна обсерваторія Національної академії наук України, Садово-парковий комплекс НАН України "Феофанія".

14 серпня 1965 р. у газеті "Літературна Україна" опубліковано відкритий лист з ініціативи відомих українських вчених і культурних діячів про необхідність створення музею народної культури у Києві.

Урядова програма, схвалена партійним керівництвом УРСР, була розроблена з ініціативи та за безпосередньої участі тодішнього заступника Голови ради міністрів Української РСР (1961-1978 рр.), голови Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (1967-1988 рр.) Петра Тимофійовича Тронька (1915-2011 рр.), якого слушно вважають фундатором музею. Голова ради міністрів Української рср О.П. Ляшко у своїх спогадах називав його не лише ініціатором, а і душею створення музею. П.Т. Тронько також особисто вибрав місце розташування музею та забезпечив землевідведення.

Музей заснований шостого лютого 1969 р. Постановою № 105 ради міністрів УРСР "Про створення Державного музею народної архітектури та побуту Української РСР". Відповідно тексту Постанови Музей планували розмістити неподалік села Пирогів Києво-Святошинського району Київської області, розробка завдання на проєктування Музею та виконання покладалося на Міністерство культури, Національну академію наук України, Держбуд України, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури.

Київський науково-дослідний проєктний інститут містобудування у співавторстві з архітектором Валерієм Романовим розробив Проєкт, а 18 травня 1970 р. урядом України його було ухвалено.

Стратегія й ідея розташування експонатів за проектом базувалася на таких постулатах: збереження та відтворення традиційної архітектури України, популяризація народних промислів і ремесел, дослідження народного мистецтва через відображення історико-етнографічних регіонів України, зокрема, Середньої Наддніпрянщини, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Карпат, Півдня України. Регіони розміщувалися відповідно географічної специфіки у відповідних етнографічних, ландшафтних і природних зонах.

У проєкті Музей був поділений на декілька функціональних зон: експозиційна, де розміщувались етнографічні пам'ятки та пам'ятки традиційної народної архітектури; адміністративно-наукова, де розміщувався адміністративний і науковий корпус, виставкові павільйони, ресторан приблизно на 300 місць, співоче поле на 10 тис. глядачів, науково-дослідний інститут етнографічного музеєзнавства АН України й ін.; і виробничо-господарська, де розміщувалися би майстерні для реставраційних робіт і господарські будівлі.

Процес створення та наповнення колекції музею розтягнувся до 1977 р., доводилося долати складнощі, пов'язані не тільки з підбором експонатів, а і з партійними інтригами. Як згадує про цю ситуацію в одному зі своїх інтерв'ю Тронько П.Т.: "Сталося так, що для створення експозиції повз будівлю цк кпУ по вулиці орджонікідзе везли в вантажівці розібраний вітряк. Може бути, Володимир Васильович Щербицький побачив це з вікна, але, швидше за все, "доброзичливці" доповіли про збір патріархальщини. Загалом, перший секретар цк мені подзвонив і сказав: "Петро Тимофійович, ти що там мотлох возиш? Тобі що, робити нічого?". Я йому спокійно у відповідь: "Ви колись мені за цей мотлох спасибі скажете"".

Демонтаж, консервацію, перевезення, реставрацію та встановлення на місці пам'яток народної архітектури (будинків, господарчих споруд, дерев'яних церков, вітряків тощо) здійснювала спеціалізована реставраційна майстерня музею.

Одночасно співробітники музею здійснювали пошук і збір цінних пам'яток етнографії, декоративно-ужиткового мистецтва, народних одягу, меблів, дерев'яного та глиняного посуду, чоловічого та жіночого одягу, музичних інструментів тощо. Колекції музейних фондів розміщувалися у 19 корпусі Києво-Печерської лаври, у приміщенні колишньої кірхи на Лютеранській вул., у допоміжних спорудах безпосередньо на території музею.

Офіційно експозиція музею була відкрита для відвідувачів 1977 р.

На території музею зосереджено 277 архітектурних експонатів народного будівництва XVI-XX ст. Садиби з сільськими хатами та господарськими будівлями сформовано з документальною достовірністю та згруповано відповідно до особливостей планування поселень того чи іншого історико-етнографічного регіону.

У фондах музею зберігається понад 80 тис. предметів побуту, творів народного мистецтва, знарядь праці. Найбільш цікавими з експонатів обладнано інтер'єри будівель.

Архітектура всіх регіонів України представлена у таких експозиціях музею: "Середня Наддніпрянщина", "Полтавщина і Слобожанщина", "Полісся", "Поділля", "Південь України", "Карпати", "Вітряки", "Ярмаркове поле" й "Українське село 60-70-х років ХХ століття".

Для цілковитого сприйняття образу народної культури різноманітних регіонів України з 1978 р. у Музеї взялися влаштовувати свята народного мистецтва, на яких можна побачити та придбати сувеніри, взяти участь у майстер-класах. Першим свято проводилося в експозиції "Полісся", а за ним щороку святкували в інших експозиціях.

В 1983 р. з ініціативи етнографів С. Щербань, Л. Орел, П. Вовченка, С. Смолінського, С. Верговського у Музеї було засновано проведення етнографічних ярмарків. Спершу один раз на рік, восени.

Із практики проведення таких ярмарків виникла потреба проводити їх двічі на рік, на початку травня та вересня. Практично водночас з ярмарками у музейній експозиції створювався український календарний рік — свята, які з часом ставали традиційними для Музею та Києва. До музейного календарю ввійшли також окремі пам'ятні дати, нерозривно пов'язані з народним життям і побутом.

21 липня 2008 р. Президент України Віктор Ющенко своїм Указом надав музею статус Національного.

До Дня Державного Прапора України у серпні 2016 р. на території музею був висаджений гігантський прапор України із квітів, який 23 серпня був включений до Книги рекордів Гіннеса як найбільший квітковий прапор у світі.

Уночі проти третього вересня 2006 р. на території музею сталася пожежа. Вогнем було пошкоджено будинок сільської управи кін. ХІХ-поч. ХХ ст.

А 15 вересня 2006 р. внаслідок займання згоріли різьблена гуцульська хата 1908 р. з с. Тухолька Сколівського району Львівської області, а також дві традиційні господарські будівлі. Крім нерухомих пам'яток вогонь знищив низку експонатів у цих приміщеннях (різьблені столи, сволоки, посуд тощо). Спеціалісти МНС назвали причини пожеж — умисний підпал.

Працює музей щодня 9:00-18:00 години.

Вперше я була тут на Покрову 2007 р. зі своєю однокурсницею Тетяною Сай.

А крайній раз — у серпні 2014 р. зі своєю колишньою однокурсницею Іриною Гегельською та двома сицилійськими сепаратистами, для яких вона проводила екскурсію. На моє: "вдома мені сепаратистів було мало", — вона відповіла, що нічого я не розумію, це — інше. У тому-то і справа, що все я розумію.