Місцини Києва

Діючий православний монастир на честь Архангела Михаїла у Києві, катедральний собор Православної церкви України.

Оригінальний храм спорудили 1108–1113 рр. за правління онука Ярослава Мудрого київського князя Святополка Ізяславича. Закладено 11 липня 1108 р.

Присвята патронові Святополка архангелу Михаїлу. Можливо, однією з причин, що спонукала князя Святополка збудувати церкву, стала його недавня перемога над половцями, оскільки архангел Михаїл був заступником воїнів. У монастирі зберігалися мощі святої великомучениці Варвари, які 1108 р. до Києва привезла дружина князя Святополка Ізяславича, дочка візантійського імператора Олексія І Комнина Варвара. Монастир був місцем поховання київських князів Ізяславчиів у ХІІ ст., починаючи з самого Святополка.

Михайлівський Золотоверхий собор збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем'яковому розчині технікою мішаної кладки з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки та фрески. Був одним з найбільших монастирів Стародавнього Києва.

Це був хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома навами та одним позолоченим куполом.

За Рейнольдом Гайденштайном, королева Анна Ягеллонка сприяла будівництву храму у Кракові, для якого взірцем був Михайлівський Золотоверхий собор Києва.

Під час монгольської навали в 1240-х рр. монастир зазнав відчутних втрат. Монголи пошкодили собор і зняли його позолочені бані.

В 1496 р. монастир відроджено.

Після численних відбудов і розширень впродовж XVI ст. монастир став одним із найбільших і найбільш багатих монастирів України.

Греко-католицька церква 1612 р. отримала королівський привілей на монастир. Намісник унійного митрополита Іпатія Потія о. Грекович Антоній 1618 р. спробував поширити свою владу на обитель, що викликало різку реакцію: козаки схопили його та втопили в ополонці навпроти Видубицького монастиря.

За митрополита Йова Борецького монастир став одним із центрів антиуніатської боротьби. В 1620 році він зробив його резиденцією відновленої православної Київської митрополії.

17 грудня 1643 р. король Владислав IV затверджує Філофея Кизаревича ігуменом Києво-Золотоверхого Михайлівського монастиря та закріплює за монастирем всі його володіння.

30 жовтня 1671 р. у Львові Михайло Вишневецький підтверджує Києво-Михайлівському монастиреві права на володіння маєтками Глеваха, Юр'ївка, Вета, Березівка й ін.

В 1655 р. за сприяння гетьмана Богдана Хмельницького покрито міддю та позолочено верх церкви Архистратига Михаїла Золотоверхого монастиря.

За часів ігумена Іоаникія Сенютовича 1713-1715 рр. споруджено муровану трапезну церкву Іоана Богослова. Тоді збудовано і мурований льох. Для будівництва трапезному церкви Іоана Богослова використали цеглу з Симеонівської церкви, яка стояла на Кудрявці та згоріла 1676 р.

В 1827 р. церкву Іоана Богослова капітально відремонтували, а 1837 р. її інтер'єр оформили розписами.

В 1855–1856 рр. збудовано церкву Св. Миколая при настоятельських покоях.

У сер. XIX-поч. XX ст. сформовано комплекс келій і корпусів для прочан: келії Михайлівського відділення (1849-1852 рр.), готель для прочан (1857-1897 рр.), келії півчих (1894 р.), келії Варваринського відділення (1898-1899 рр.), 2 будівлі готелів для прочан (1902-1903 і 1907-1908 рр.).

На поч. XX ст. храм — семикупольний.

В 1922 р. Михайлівський монастир ліквідовано.

У сер. 1930-х рр. після перенесення столиці УРСР із Харкова до Києва прийнято рішення про знесення собору та будівництво на його місці адміністративних будівель.

Для цього 1934 р. вирішили провести конкурс на проєкт урядового центру з місцем для парадів. На всіх проєктах, поданих на конкурс, окрім одного, з розміщенням центру у районі Софіївської площі, зносився Михайлівський Золотоверхий собор. Єдиним із чотирьох проєктів, у якому собор і пам'ятник Богдану Хмельницькому зберігалися, був проєкт Йосипа Каракіса.

У підсумку у першому турі затверджено проєкт архітектора петра юрченка.

Дане рішення, за словами архітектурознавця Б. Ерофалова: "в принципі повторює загальну схему Каракіса, але більш лобове, з ліквідацією Михайлівського собору. І якщо розташування основних обсягів у Каракіса асиметричне — в перспективному завершенні площі і по північному її фланзі, — то юрченко вибудував обидва функціональні обсяги по краю схилу у вигляді суворо похилих паралелепіпедів, але зберігши Присутні місця".

У березні 1934 р. вирішили відмовитися від минулого рішення й оголосили новий конкурс, на якому переміг проєкт архітектора йосипа лангбарда.

Тим часом з досліджень Олега Юнакова з опорою на архівні документи видно, що хоч у проєктах і. лангбарда та п. юрченко собор відсутній, однак не це є причиною знесення, оскільки рішення про знесення монастиря прийнято постановою політбюро цк кп(б)у вже у лютому 1934 р., до конкурсу, а демонтаж мозаїк почали проводити ще раніше 1933 р.

Спроби ряду мистецтвознавців (зокрема, репресованих Миколи Макаренка та Дмитра Айналова) зберегти собор (хоча би домонгольську його частину) відкинуті владою, яка погодилася тільки на зняття зі стін будівлі давніх мозаїк і фресок.

Були і ті, хто відкрито висловлювалися за знесення собору. Наприклад, Олександр Довженко одним із перших 1932 р. заявляв, що "при вирішенні проблеми будівництва парку культури Михайлівський монастир попроситься „піти“, він віджив свій вік. Абсолютно неприпустимо навіть думати, що ці стіни комусь потрібні. Я думаю, коли ми знесемо Михайлівський монастир, то будівництво парку дасть потрібний ефект".

В 1934–1936 рр. Михайлівський Золотоверхий собор, дзвіницю та частину інших споруд монастиря знесли у зв'язку з проєктом створення на цьому місці урядового центру. Останній планували зробити копією головного будинку цк кпу — зараз Будівля міністерства закордонних справ України. Єдиний з українських вчених, хто відмовився підписати акт на знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря, — Микола Макаренко, якого невдовзі за це було репресовано.

Перед знищенням унікального ансамблю української архітектури була проведена дослідницька робота. Фрески та мозаїки перевезли до музеїв москви, ленінграду, новгорода й інших міст срср. Мозаїчну композицію "Євхаристія" перенесли до Софійського собору. Багато смальтового розпису потрапило до Лаврського заповіднику. Урядового центру на місці Михайлівського Золотоверхого собору так і не збудували.

У роки Другої світової війни деякі фрески вивезли до Німеччини, звідки вони потрапили до Ермітажу у ленінграді.

У Софійському соборі зберігались: "Євхаристія", "Стефан і Фаддей" — фрагменти постатей святих; фрески — сцени із "Благовіщення", постать святого Захарії й ін.

Мозаїка "Дмитро Солунський" і верхня частина фрескової постаті Самуїла — у третьяковській галереї та російському музеї у санкт-петербурзі.

Одним з ініціаторів відбудови Михайлівського Золотоверхого монастиря був Олесь Гончар, меморіальну дошку якому відкрито 17 травня 2011 р. на будівлі собору.

На поч. 1990-х рр. Українська православна церква Київського патріархату розпочала збір коштів для відтворення собору. Грошей вистачило лише на початкові дослідження, стало зрозуміло, що без державної підтримки унікальну пам'ятку українського бароко не відбудувати. Українська спільнота надсилала численні звернення до голови держави про виділення фінансування на реставрацію.

Нарешті 9 грудня 1995 р. Президент України Леонід Кучма видав Указ, який визначав відбудову Михайлівського Золотоверхого монастиря загальнодержавним пріоритетом.

Головний архітектор проєкту відтворення Михайлівського Золотоверхого собору — Юрій Лосицький. У відновленні розписів інтер'єру брав участь Олександр Бородай.

Влітку 1997 р. на Економічній брамі Михайлівського Золотоверхого монастиря відкрито меморіальну дошку з бюстом Миколи Макаренка.

Першою постала дзвіниця у стилі українського бароко у первісному вигляді. Відкриття собору відбулося на День Києва 1998 р. за участю патріарха Київського та всієї Русі-України Філарета, який освятив монастир. Також були присутні президент Леонід Кучма, голова уряду Валерій Пустовойтенко та мер міста Києва Олександр Омельченко.

У лютому 2001 р. чотири фрагменти фресок XII ст. Михайлівського Золотоверхого собору, що зберігалися в ермітажі, передали Україні.

У січні 2004 р. міністерство культури росії ухвалило рішення про передачу Україні з ермітажу семи фресок київського Михайлівського Золотоверхого собору, які опинилися на росії, восени 2004 р. передачу фресок завершили.

Під час силового розгону Євромайдану у ніч на 30 листопада 2013 р. частина людей, які втекли від підрозділу міліції "беркут", знайшла прихисток на території Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Під час сутичок із "беркутом" у соборі двічі (30 листопада 2013 р. і 19 лютого 2014 р.) переховувалися мітингувальники та розгортали тимчасовий штаб. Семінаристи із КПБА допомагали мітингувальникам: ходили на нічні чергування, приносили медикаменти, робили чай, носили гарячу воду.

У храмі апостола Івана Богослова був облаштований імпровізований шпиталь.

У Михайлівському Соборі спали люди та стояли медичні препарати, крапельниці.

У ніч на 11 грудня 2013 р. дзвони Михайлівського Золотоверхого монастиря вперше за 8 сторіч били на сполох, до цього востаннє таке відбувалось 1240 р. під час Монгольської навали. Саме завдяки звуку дзвонів до центру столиці зійшлося безліч киян і спроба зачистити Євромайдан працівниками спецпідрозділу "беркут" і військовослужбовцями Внутрішніх військ МВС виявилася невдалою.

26 січня 2014 р. у соборі Михайлівського Золотоверхого монастиря пройшла панахида за загиблим активістом Євромайдану Михайлом Жизневським.

У серпні 2015 р. на мурах Михайлівського монастиря з'явилася Стіна пам'яті загиблих захисників України.

15 грудня 2018 р. після Об'єднавчого собору українських православних церков, Михайлівський Золотоверхий монастир перейшов у підпорядкування Православної церкви України.

16 грудня 2018 р. митрополит Київський і всієї України Епіфаній відслужив першу літургію як предстоятель Православної церкви України.

9 грудня 2020 р. о 12.00 у Варваринському приділі Михайлівського Золотоверхого собору відбувся похорон українського композитора, Народного артиста України — Володимира Петровича Губи. Похорон відслужив ієромонах Михаїл (Карнаух).

У 2020 році повністю відреставрували дзвіницю та змінили дзвони.

4 лютого 2021 р. у Михайлівському соборі братія на чолі з архімандритом Лаврентієм (Живчиком) відслужила похорон над тілом спочилого Проскурні Сергія Владиславовича, українського театрального режисера.

У 2021 р. під час візиту до України на території Михайлівського Золотоверхого монастиря у митрополичому будинку проживав Вселенський патріарх Варфоломій I.

На території монастиря розташовується Київська православна богословська академія, церква святого апостола й євангеліста Іоана Богослова, дзвіниця, а також Музей історії Михайлівського Золотоверхого монастиря, розташований у дзвіниці та корпусі Варваринських келій.

У соборі проходять богослужіння Української православної церкви Київського патріархату, а поруч, як у давні часи, діє монастир.

Я заходила всередину собору восени 2015 р. та безліч разів проходила повз.